Тут продається все і навіть люди
З єдиною різницею – ціна.
Тут пильність має бути щосекунди
І від ножів захищена спина.
Тут маєш бути ти
I сильним, і сміливим.
Без остраху плисти у сильний шторм.
Категорія: вірші про місто
Вірші про місто розповідають про мене в явищі урбанізації. Я не є її прихильником, але і не є урбанофобом. Розумію, що вертикаль життя зараз є такою, що міста по суті уособлюють магніти для талантів та унікумів. Села вмирають. З хуторами ще складніше. Але, чомусь я вірю, що це питання політики. А я хочу про неї не писати. Бо то дуже брудна справа. Хоча безпосередньо повязана з містами, селами та іншими поселеннями України і світу.
Багаті квартали
З будинками повними
Вікон без світла.
Власникам ніколи жити
В квартирах
Із краєвидами.
Пістрява архітектура
Нелогічно поєднана
Історично загублена.
Куплена.
Ні, продана за купюри
Діоксидом вуглецю обвуглена.
Трирічній дівчинці, тато якої загинув
20 лютого 2014 року на Майдані
Ти не знаєш, хто такий Майдан.
Але з ним навік лишився тато.
Це найглибша із твоїх особистих ран.
Пожиттєва втрата.
Тобі скажуть, що твій тато був Герой.
Але ці високі фрази – беззмістовні.
Для осиротілих дитячих доль…
Лиш сльозами очі повні.
Це щастя – мати дім, куди вертатись,
Куди хотіти ввечері іти.
Дім, який хочеться прикрасити до свята
Ікони ставити.
Молитися святим.
Це неймовірна радість –
Мати стіни.
Які надійні та не зрадять,
Бо свої.
По вартості вони насправді є безцінні.
Хоч без ремонту.
І пишнот.
Але – живі.
Задощило у нас на Подолі
Вряд будинки намоклі й старі.
Їх заплутані стомлені долі
Світлом вкрили стрункі ліхтарі.
І від того він став затишнішим.
Вітер сквером неспішно гуля.
Стурбували розмірену тишу.
Лиш краплини з гілля.
Кожен двір, куполи і фасади.
Варті поглядів й тисячі слів.
Я іду по життєві поради
До Валів…
14 вересня 2013 року.
Під дощем на Валах.
Я роблю коллаборації. Час від часу я читаю свої вірші на Ютуб каналі. Як порядна молода людина, маю Тік Ток :). А ще інстаграмлю вірші, коли на те є відповідний настрій. Додатково, я шлю регулярні телеграми про життя. Бачили? Якщо ще ні, то ніколи не пізно почати це діло
Погляд Мері
Я не знаю чи любите Ви спати у трамваї чи метро, але я це роблю регулярно :).
Мій сьогоднішній вірш написаний щодо одного з таких моїх дрімань…
У ньому я по-чесному розповідаю про те, як мої мрії божеволіють від липових ароматів і як мені не вистачає сили їх стримати. Тож вони… починають літати :)
Медово пахнуть липи уночі
У їхній легковітряній задумі,
І лиш трамвай неспішно ідучи,
Цю ніч тривожить у своєму шумі.
І може хтось вже нерозбудно спить.
А я віддамся в любощі дрімоті.
На три зупинки…
Я у пахощах суцвіть.
І у нічних метеликів польоті.
Я в тоні зелені
Заснувших кольорів.
І мої мрії чудернацькі
Й легкокрилі…
Але зупинка.
І трамвай ходу спинив.
У липові солодкі заметілі.
Я вийшла серед ночі.
І пішла
Щаслива. І розніжена у літі.
Як не любити їх?
Я б точно не змогла.
Без вулиць цих,
Що в пахощах залиті…
Я не знаю чи побачили це сотні людей, яких я зустрічала сьогодні на Подолі. Але він був справді прекрасний. Багато хто цього вірша не зрозуміє. Але я все рівно вірю в те, що знайдуться так само закохані в Поділ та мій подільський вірш.
Поділ сміявся дзвінко наді мною
З бруківки вулиць
І затертих часом стін
Категорії
Мечта космополитки
Стих “Мечта космополитки” написан для каждой и каждого, кому тесно в родном городе :)
Я хотела бы жить в Лондон-граде.
И летать иногда в Парижанск,
В Амстердопле гулять на параде
Фестивалить, как в городе Каннск.
И мечтаю ходить по Цюринске,
В Мадридовск заглянуть на пол-дня.
В Хельсингопле смеяться на финском
Тоже в планах есть у меня.
А потом…
А потом одним махом.
Окажусь я на пицце в Римцах.
Иль под Венском в нарядной рубахе
Буду булочки есть без конца.
А трудиться поеду в Монаков.
Буду ночи и дни напролет.
До тех пор, пока денежных знаков
Мне лишь хватит на мой самолёт.
Но пока что сижу в Киев-сити.
И над картой рыдаю почти.
А уж если пойдет так и дальше,
То придется по глобус идти :)
2010, ноябрь
ПС. Если у вас есть какие-либо идеи по поводу мечты космополитки (либо космополита) – пишите, я готова рассмотреть, купить билеты и полететь :)
… накрила небом.
І годинник на зап’ясті.
Мені сказав, що вже
Осінньо-жовтий час.
А у житті все як завжди:
Потреба в щасті
Без зайвих роздумів…
Іду по Героїв Дніпра
І трохи вже пізня пора
В моїм майже рідному домі
Ось тут, на моїй Оболоні.
