Я хочу знову співу магнітол,
Вітрів супутніх.
І відсутності заторів.
Тебе.
Як завжди:
З кілометрами розмов,
Із паузами довжиною
Аж до моря.
На фоні краєвидів
І мовчань.
Ми їдемо туди,
Де ми – не гості.
Вірші про літо і кохання є синергією життя. Бо тільки влітку можна собі дозволити речі, на які не вистачає сміливості в інші пори року. Покупатися в нічному озері? Легко. Освічитися у коханні на сході сонця серед соняшникового поля? З радістю. Провести вечір під липами, читаючи красиві вірші про кохання? Та це справжній маст-хев. Отаке воно літо, солодке і глибоке.
Я хочу знову співу магнітол,
Вітрів супутніх.
І відсутності заторів.
Тебе.
Як завжди:
З кілометрами розмов,
Із паузами довжиною
Аж до моря.
На фоні краєвидів
І мовчань.
Ми їдемо туди,
Де ми – не гості.
Простирадла блакитного неба
Простелялися за горизонт.
Липи цвітом манили до себе
Звали нас в ароматний полон.
І під сонцем нестримно палючим
Ми ховалися в тінях годин
У мереживі словосполучень
Залишались один на один.
Я не знаю чи любите Ви спати у трамваї чи метро, але я це роблю регулярно :).
Мій сьогоднішній вірш написаний щодо одного з таких моїх дрімань…
У ньому я по-чесному розповідаю про те, як мої мрії божеволіють від липових ароматів і як мені не вистачає сили їх стримати. Тож вони… починають літати :)
Ішли закохані у парі.
І липи в пахощах цвіли
Ніч їх манила в свої чари,
А вечір сутінки хилив.
Сідало сонце.
Не щоденно.
А особливо так – для них,
І трави надвечірньо-темні
Стелились килимом до ніг.