Вірші про кохання українською мовою – це не рідкість. Більшим раритетом є вірші про любов, від яких затамовується подих. Бо якщо написати у пошуковику “вірш про кохання”, то результатів буде не тисячі, а десятки тисяч.
Однак, найважливіше – це знайти отой єдиний вірш (чи навіть жменьку віршів), які хочеться розділити з коханим чоловіком чи коханою жінкою.
ніяка то не любов
всього лиш хімічна реакція
у твоєму тілі
хай навіть твої думки без нього
осиротілі
а із ним…
наче світ зійшовся клином
а ти взагалі думала:
хто ти для нього —
єдина?
чи чиясь тимчасова підміна?
Ви розлучилися в один холодний день.
Від недостатності тепла ваших відносин
І вже ніхто нікого більше не попросить.
Утамувати спрагу одкровень.
Ви розійшлися, наче й справді не було.
Того щасливого весільного альбому.
Він пролежав роками нерухомо.
Бо почужіли ви,
Мов спілкувалися крізь скло.
Ми гомоніли вітрами обдуті,
Мусонами.
Гайда у гори.
Ще нами не знані й не пізнані.
Ми друзі в любові,
Існуючої поза сезонами.
Марудність життя розсікаючи,
Мов хвилерізами.
Якесь підшкірне відчуття,
Що ти – моя людина.
Народжений у глибині
Богом забутих місць…
Наснився ти,
Мовби нічого й не було.
Отих промовистих мовчань.
І тихих “вибач”.
Я стишила життєвий свій галоп.
У спразі забуття тебе,
В чеканні дива.
І ти поїхав у Америку на рік.
А я зосталась тут.
Одна навіки.
На паралелях асфальтованих доріг
Минали дні натомлені й столикі.
Ми все стояли, обійнявшись,
А повз нас
Проносилось життя центральних вулиць.
Набутися б удвох з тобою про запас,
Щоб, як роз’їдемось,
Обійми не забулись.
Моє з тобою щастя – хризантемне.
Ніяке не трояндове,
Облиш.
І я натхненна уже тим, що ти у мене
Зайняв оту найчоловічішу із ніш.
І у твоїх щоденно-різних іпостасях.
Я віднаходжу соковенну і мою.
А знаєш що таке жіноче щастя?
Чути ранково: “Я тебе люблю“.
Я буду твоїм Нью-Йорком
У цьому безкінечному відчаї.
Обмеженому тільки стінами.
І швидкістю мережі.
Я буду твоїм порятунком.
І зможу привселюдно засвідчити.
Що вчора був рівно п’ятий місяць
З того часу, як ми остаточно не чужі.
Я хочу до тебе.
По венах кочують
Пусті пасажирські вагони.
Під стукіт у скронях
Римують сонет
монолітних коліс.
Я хочу до тебе
І марю тобою спросоння.
Полотнами з рельсів
Тебе кудись поїзд повіз.
Думок своїх про тебе не спиню,
Оп’янена твоїм вчорашнім післясмаком,
Я вічуваю під ногами мов стерню.
Рабство думок про тебе
Огорнуло мене м’яко.