А дощ шумів,
Немов оскаженів.
Зірвався з ланцюгів,
З дахів,
З парканів.
Насправді, дощ –
То свіжості порив,
Щоб сонця промені
Були ще більш жадані.
Категорія: вірші про дощ
Вірші про дощ, як не дивно, були написані під дощем. Ну добре, якщо по правді, то 90 відсотків з них :). Але є такі вірші про дощ, які були написані, коли дощу дуже хотілося.
Бо я не знаю як ви, але мене дощ буває що надихає. Отак сидиш, дивишся на краплі, що падають з неба і думаєш про те, що сталося і ще буде. Про те, з ким зустрівся. А також про тих, кого вже ніколи не побачиш…
Задощило у нас на Подолі
Вряд будинки намоклі й старі.
Їх заплутані стомлені долі
Світлом вкрили стрункі ліхтарі.
І від того він став затишнішим.
Вітер сквером неспішно гуля.
Стурбували розмірену тишу.
Лиш краплини з гілля.
Кожен двір, куполи і фасади.
Варті поглядів й тисячі слів.
Я іду по життєві поради
До Валів…
14 вересня 2013 року.
Під дощем на Валах.
Я роблю коллаборації. Час від часу я читаю свої вірші на Ютуб каналі. Як порядна молода людина, маю Тік Ток :). А ще інстаграмлю вірші, коли на те є відповідний настрій. Додатково, я шлю регулярні телеграми про життя. Бачили? Якщо ще ні, то ніколи не пізно почати це діло
Погляд Мері
Щось задощило на душі.
Застукотіло в шибки.
І вже чиїсь нічні вірші
Читає вітер хрипко.
До когось, певно, заграє.
Малюється словами.
Не знає він: то в нього є
Кохання до безтями
Чи то здалось на певну мить.
І дух перехопило.
Дощами ніч моя шумить.
І сни тривожить вміло.
А завтра пройде. Або ні.
Казати передчасно.
І лиш слова ті вітряні
Звучать мені виразно.
вночі 26 червня 2011 року
Я роблю коллаборації. Час від часу я читаю свої вірші на Ютуб каналі. Як порядна молода людина, маю Тік Ток :). А ще інстаграмлю вірші, коли на те є відповідний настрій. Додатково, я шлю регулярні телеграми про життя. Бачили? Якщо ще ні, то ніколи не пізно почати це діло
Погляд Мері
Він малював.
Краплини падали із хмар.
Вона не знала, що малює він для неї.
Він все чекав,
Що цей від Бога даний дар
Вона побачить.
Ну от і все.
Почавсь осінній дощ.
І літо залишилося у згадках
Широких вулиць
І спекотних площ
Думки сплітались в невідомому порядку.
А ми ішли вперед.
Туди, де час
З калюж промоклих дивиться так щиро…
Нелітній дощ
В житті у нас почавсь.
Осінній, сірий.
Так. Осінньо-сірий
Дощило темними дощами.
Холодним вітром крило світ.
А я дивилась до безтями
На далі чорний оксамит.
Не видно обріїв.
Простори.
Горіли вікна.
І мости
здавалось поєднають скоро…
Категорії
Йде дощ
Йде дощ,
Треба дивитися у даль.
Під час дощу
Треба подумати про маму.
Дощу невидима
Краплинчаста вуаль
Штовхає до думок.
Хто поряд з нами
І до всіх тих, кого уже нема.
Йде дощ.
Я відкладу усе на потім.
Під час дощу
Чомусь рука немов сама
Виводить строфи віршів на звороті.
Так підсвідомо.
І без дозволу думки
Зявились у душі у мене вперше.
Йде дощ.
Треба дивитися у даль.
Після дощу (так кажуть) стане легше.
Категорії
Кажуть
Але я ще раз говорю: ці осінні дощі не такі, як усі інші… Звісно, обминати метрові калюжі та закривати небо парасолькою – це не саме приємне, що є у житті. Але це лише один бік справи, побутовий, словесний.
А усе інше… Читайте далі :)
Кажуть, дощі скрізь однакові.
Не вірте. Неправда
Кажуть, всі зустрічі знакові…
У дні листопадів.
В жовтнях, у вереснях.
В дні непрозорих туманів.
Кажуть, що жовте – то колір розлуки.
І слова “востаннє”.