Вірші про чоловіків написані від великої любові. Точніше, більшість з них. Є деякі написані від великого розчарування. А також від великого суму. Але жоден вірш чоловікові серед моїх поезій, не написаний просто так. Тільки глибокі душевні хвилювання та небайдужість примусили мене сказати те, що накипіло та визріло у моїх взаємовідносинах з чоловіками.
Моє з тобою щастя – хризантемне.
Ніяке не трояндове,
Облиш.
І я натхненна уже тим, що ти у мене
Зайняв оту найчоловічішу із ніш.
І я натхненна уже тим, що ти у мене
Зайняв оту найчоловічішу із ніш.
І у твоїх щоденно-різних іпостасях.
Я віднаходжу соковенну і мою.
А знаєш що таке жіноче щастя?
Чути ранково: "Я тебе люблю".
По венах пульсують твої пасажирські вагони. Photo credit: goestern
Я хочу до тебе.
По венах кочують
Пусті пасажирські вагони.
Під стукіт у скронях
Римують сонет
монолітних коліс.
Я хочу до тебе
І марю тобою спросоння.
Полотнами з рельсів
Тебе кудись поїзд повіз.
У тебе
Віконні пейзажі мелькають,
Немов божевільні.
А я услухаюся в звуки
Порушених тиш.
На двох у нас зараз
Хіба що мнима стабільність.
І віра у сили
Що зможемо, милий,
Здолати наступний рубіж.
Мої сердечка орігамі ;)
Для В., О., О., А., М., В., Д. та інших чудових хлопців на все село (і на виданні)
У тебе у житті є майже все.
Нема тільки її.
Такої рідної. З тобою чесної.
Такої достойної
Бродити калюжними веснами.
З тобою жити.
Годувати тебе сніданками.
Ділити ковдру
І вихідні.
Із нею захочеться
Усе по-справжньому.
Дивитися на краєвиди.
Обмінюватися враженнями.
Обіймати її по-чоловічому
І нею пишатися,
Коли поїдете до рідні.
А знаєш що?
Вона уже теж зачекалася.
Тебе як приводу жіночої радості.
Звичайно, у неї є втіхи буденності,
А, може, навіть і кавалер.
Але то схованка від одинокості.
Бо там, на рівні підсвідомості.
Їй хочеться рішучого.
Із нею чесного.
Який би собою
Межі недолюбленості стер.
Кольцо на безымянном пальце очень много значит…
Кольцо на безымянном пальце много значит:
Что с нетерпеньем кто-то ждет тебя домой.
И чувства от нее свои не пряча
Ты называешь эту Женщину женой.
У вас есть то, о чем мечтают двое
Только сбывается такое не у всех.
У вас есть то, чему завидовать не стоит
И брать на душу столь тяжелый грех.
Но все же много хочет быть на ее месте.
А кто-то думает украдкой о твоём.
Ведь нет на свете лучше слова “вместе”.
И нет роднее слов “семья” и “дом”.
Я отрекаюсь от мыслей таких порочных.
Что профиль твой навеял вглубь души
И вспомню лишь когда-то, между прочим
Что ты – особенный.
И очень хороши
Сиянье глаз твоих, души,
Приятный голос.
Таких столь трудно в жизни всем найти.
Лишь одно “но” –
Что ты уже не холост.
А значит – нам с тобой, увы, не по пути.
2007 рік
Ты не вернешься. Подведены итоги.
Ты не вернешься.
Как прискорбно понимать,
Что не разделим больше мы
Вина бокалы.
Вчера я прекратила тебя ждать.
От одиночества вдвоем
Уже устала.
Ты не вернёшься
В мои пасмурные дни.
В моменты радостей.
И всех переживаний.
Если обидела –
Меня ты извини.
Запомни меня
Радостью свиданий.
Мы может встретимся с тобой
А может — нет,
Когда дороги нас сведут
На перекрестке.
Хотя, наверное,
Нам через много-много лет
Узнать друг друга
Будет так непросто.
Но как бы не сложилась дальше жизнь.
Я тебе зла ни капли не желаю.
И если уж дороги разошлись,
Прости меня.
И я тебя прощаю…
2012
Купити б молодість… Але ж нема ціни.
Душею молодий, а тілом – ні,
Бо молодість сховалась в сивині.
І роки пролетіли так невпинно.
Що наче і не жив.
Однохвилинно.
І все минуло так одномоментно.
Хвилини щирих і глибоких сентиментів.
І вічність довгих, аж утомлених чекань…
У ейфорії переможених змагань.
Але ж і поряд з тим – гірких поразок.
Бувало різне.
Але якось так відразу
Настала осінь ще весняної душі.
У круговерті років і дощів.
І фото жовкнуть, наче листя восени.
Купити б молодість.
Але ж нема ціни.
23 лютого 2016 року
21:03:12
Кому-то раньше, а кому-то – потом…
Навеялось от встречи с дедушкой,
у которого несколько месяцев назад
умерла его жена…
Мы все обречены на одиночество.
Кому-то раньше,
А кому-то и потом.
Услышать голос рядом вдруг захочется.
Листая своей жизни новый том.
Кто-то боится лечь в постель холодную,
А есть просящие себе стакан воды.
Есть те,
Кто пьян своею же свободою.
И те, кто хочет дом без пустоты.
Но это не подвластно нам и неизведано
Мы можем многое купить или продать.
Но каждый раз, вновь с одиночеством обедая.
Вдруг начинаешь ещё больше понимать
Что в жизни каждой люди – это главное
Пока вы рядом
И пока они с тобой.
Нужно ценить их.
Чтобы не были досадными,
Часы, как годы, в комнате пустой…
Хоч його і не коронували, але цей вірш я надсилала на конкурс
“Коронація слова-2011”
Наполовину правда.
На іншій – мої здогади.
Стіл вдягнений картато.
А ти прийшов із холоду.
Обняв мене так міцно
Ти знову пахнеш кригою.
На дворі казка, дійсно.
Мені ліхтар підмигує.
А я йому не можу.
Бо ти прийшов зігрітися.
Лиш холод так вороже
Крадеться в світлі місяця.
І тихо йде по саду.
В думках гортає спогади.
Стіл вдягнений картато.
І ти… Прийшов із холоду.
2010
Галлерея нынешней жизни. Вам это фото ничего не напоминает? By Sean Molin Photograpies
Мир стал фальшивим.
Вместо трёх всем важных слов
Сто сорок символов
И то – если транслитом.
Везде толкуют лишь о равенстве полов.
И «не» с глаголами теперь все пишут слитно.
Он скрыт под чистый, очень мягкий дермантин,
Хотя на этикетке слово «кожа»
Уже не важно: сколько в жизни есть мужчин,
И сколько женщин – не волнует тоже.
Кровь будоражит только блеск и силикон.
При чем, и женщин и мужчин одновременно.
На брэнды молятся как на подобие икон.
И даже чувства нынче измеряют в ценах.
Не говоря уже о плотской той любви,
Кстати, её можно найти и по дешёвке.
Но в каждом слове и поднятии брови
Нужно искать только подвохи и уловки.
А я неисправима.
Верю в них.
В людей, которым это тоже надоело.
Но редко так встречаются они,
Кто может чувства написать обычным мелом.
Кто ценник не повесит на тебя
Только за шарф из прошлогоднего сезона.
Кто может жить свой скромный мир любя,
Не продавая себя разным Купидонам.
Такие люди – как находки, спору нет!
Пускай одеты не в вельвет,
А просто в хлопок.
Им все равно во что ты сам одет.
И есть ли модный телефон без кнопок…
01.12.2012
Мені сімнадцятий минало… так по-студентськи все було ;). Перший корпус КПІ.
Як же чудово бути студентом :)
Мені сімнадцятий минало
На пари йшов я в Універ
Мені так любо-любо стало
Я пам’ятаю як тепер,
Коли ту пару відмінили
І викладач був не прийшов.
А раз на пару ми забили,
І потім ще забили знов…
Ми грали в покера бувало
І навіть грали в морський бій.
Коли ж гравців було в нас мало –
Томились в лекції нудній.
Тоді й доводилось писати
Конспектів довгі сторінки,
Але щоб їх розшифрувати,
Треба не тижні, а роки.
Проте найбільше все ж любили
Із пар додому ми іти,
Адже дорогу дуже довго
Ми не могли ніяк знайти.
Спочатку йшли у парк всі разом,
Тоді у корпус, у буфет,
В кафе ходили час від часу
Дискутувати про предмет.
Викладачів туди не брали.
А от колег з потоку – так.
Звідти дорогу ми шукали
Вже ввечері при ліхтарях.
І от було мені за двадцять,
Коли під дружній гамір-свист.
Мені вручили шмат паперу,
Сказавши: ти – спеціаліст.
І після того знову довго
Ми всі разом шукали шлях.
І йшли студентами додому.
Хоча й з дипломами в руках.
17 листопада 2012 року
У тебя всё будет хорошо:
Даже лучше, чем предполагалось.
Поезд не дождался и ушёл?
И перрон пустой…
Какая жалость!
Поредели зрителей ряды?
Ничего!
Тем, кто остался – больше места.
В наших играх правила просты:
Главное, чтоб было интересно.
Кстати, да
Там, впереди – помех каркас.
Ну, и палки… Они все – в твои колёса.
Но сказали, что уже в последний раз.
Если правильно ответишь на вопросы.
Но смотри – с тобой остались!
Лишь свои.
Их не так уж много, как в начале.
Но они пойдут с тобой во все бои.
И молчание разделят на причале.
Вот поэтому
Ты не смотри ушедшим вслед.
Их отсутствие –
Это хорошая примета.
К финишу, бесспорно!
Ради тех,
Кто поверил
В твои силы и в победу.
ночью 12 ноября 2012 года
Час від часу я читаю свої вірші на Ютуб каналі. А ще інстаграмлю їх, коли на те є відповідний настрій. Додатково я шлю регулярні телеграми про життя. Бачили? Якщо ще ні, то ніколи не пізно почати це діло ?
А якщо ви хочете отримати збірку “Хризантемне щастя”, то залиште ваш і-мейл ось тут і як тільки збірка приїде додому з друкарні, я вас поінформую 
Для себя я поняла, что лучше всего публиковать стихи пост-фактум, то есть когда уже нет накала страстей и не сразу понятно о какой из моих подруг идет речь.
Этот стих был написан одной очень хорошей девушке. Слава Богу, её уже точно не украдут, так как молодой человек вовремя оценил своё сокровище и гости на их украинской свадьбе радостно пели и плясали :). Но ведь был такой период их жизни, о котором я точно знаю, когда её хотели просто украсть и самое главное – она даже была согласна не сопротивляться…
Её у тебя украдут.
Вот так уведут:
Из-под носа.
Обещая житейский уют,
Украдут.
Разрешенья не спросят.
И она,
Соглашаясь почти,
На тебя вопросительно глянет:
Неужели позволишь уйти,
Без малейших душевных страданий?
Если нет – понимаешь и сам,
Что терпенье её не бессрочно.
И решаться когда-то пора.
В общем, всё понимаешь.
Три точки…
Если да – то ошибка её.
В том, что выбрала и ожидала,
Потому что для слова «вдвоём»
Ожиданий одной – очень мало.
Но, тогда она точно причтёт
Тебя к лику «хорошего друга».
Лишь за то, что ты молча смотрел,
Как её уводили за руку.
2010/11
Час від часу я читаю свої вірші на Ютуб каналі. А ще інстаграмлю їх, коли на те є відповідний настрій. Додатково я шлю регулярні телеграми про життя. Бачили? Якщо ще ні, то ніколи не пізно почати це діло
А якщо ви хочете отримати збірку “Хризантемне щастя”, то залиште ваш і-мейл ось тут і як тільки збірка приїде додому з друкарні, я вас поінформую
