Мої вірші – це те, чим я живу, дихаю і про що думаю. Тут можна знайти рядки, які показують усю мене. Тобто як є: без масок, макіяжів та фільтрів.
У цьому розділі зібрано усі авторські вірші Марини Кузьменко українською мовою, які, на даному етапі мого життя я готова оприлюднити та виставити для публічного читання.
Я люблю тебе за красиву душу.
За можливість перебування
Просто поряд.
Твоя посмішка мої сльози сушить.
Від твого проміння тануть сніги мого горя.
Розчиняється час
Просто від твого голосу.
І хто зна скільки ще
Це все триватиме.
Я називаю тебе просто:
“Моє золото”.
Я люблю тебе за те,
Що ти робиш нас обох крилатими.
“Використає
І викине тебе як непотріб.
І ти лежатимеш на життєвому узбіччі…”
Повчають тебе.
Але щось всередині
Каже, що ти зовсім не проти.
І, що це взагалі
Не його примхи чоловічі…
А твоє рішення
Нарешті бути щасливою.
Бути із кимось.
Бути неодинокою.
І тебе, в принципі,
Нічого не стримує.
Набрид уже цей стан
Умовної правильності
Та порожнього спокою.
Я хочу знову співу магнітол,
Вітрів супутніх.
І відсутності заторів.
Тебе.
Як завжди:
З кілометрами розмов,
Із паузами довжиною
Аж до моря.
На фоні краєвидів
І мовчань.
Ми їдемо туди,
Де ми – не гості.
Це взагалі не має жодного значення.
Оте твоє давнє минуле.
Коли ти п’єш ранкову каву
Несправжньо чорну.
Але анонсовано гірку.
Це потрапить в підручники історії
Нашої з тобою,
Новітньої.
Бо під холодними лютневими променями
Ти був моїми
Більше ніж квітнями.
І ми у річках розливалися
Нам знаної радості.
А навколо всі думали,
Що чомусь безпричинної.
І серед міста
З красивим собором на пагорбі
Ми відкривали
Одне перед одним
Усе, що зачинене.
Чоловіки у синіх та червоних краватках.
Із серйозним виразом облич
Говорять про ризики і втрати,
А потім віч-на-віч
Розказують про речі,
Які не наважаться озвучити публічно.
І десь там під білосніжними сорочками
Серця їх б’ються спантеличено.
Бо серед них є нелюди.
А є все ще добрі.
Вони усі дивляться на
Одне й те саме сонце,
Що зараз сідає за обрій.
Тебе тут не чекали.
Не радій.
Ситій реальності
Стабільності блідій.
Всі кола пекла
Пройдено тепер.
Лиш молодість твою
З лиця
Хтось стер.
І хоч в пальта твого
Місцевий вже покрій
Не будеш ти ніколи
Тут як свій.
ніяка то не любов
всього лиш хімічна реакція
у твоєму тілі
хай навіть твої думки без нього
осиротілі
а із ним…
наче світ зійшовся клином
а ти взагалі думала:
хто ти для нього —
єдина?
чи чиясь тимчасова підміна?
Тут продається все і навіть люди
З єдиною різницею – ціна.
Тут пильність має бути щосекунди
І від ножів захищена спина.
Тут маєш бути ти
I сильним, і сміливим.
Без остраху плисти у сильний шторм.
Ви розлучилися в один холодний день.
Від недостатності тепла ваших відносин
І вже ніхто нікого більше не попросить.
Утамувати спрагу одкровень.
Ви розійшлися, наче й справді не було.
Того щасливого весільного альбому.
Він пролежав роками нерухомо.
Бо почужіли ви,
Мов спілкувалися крізь скло.
Це був чорний лебідь,
Який зробив тебе навіки сивою.
Бездітною і похиленою
Наче слова,
Написані курсивами.
На пам’ятнику єдиного
Твого первістка
Твого сокола.
І тепер усі твої думки
Розтеклися сльозами промоклими.
Ми були знайомі ще за двісті років
До нашої зустрічі.
Тому факт перетину долей
Був майже формальністю.
Я була осліплена твоїми сонцями сліпучими.
Ми обіцяли любити
До сивочолої старості.