мої вірші

Мої вірші – це те, чим я живу, дихаю і про що думаю. Тут можна знайти рядки, які показують усю мене. Тобто як є: без масок, макіяжів та ширм.

У цьому розділі зібрано усі вірші Марини Кузьменко українською мовою, які, на даному етапі мого життя я готова оприлюднити та виставити для публічного читання.

Хризантемне щастя

Posted on 09.12.2020 by Марина Кузьменко

Моє з тобою щастя – хризантемне.
Ніяке не трояндове,
Облиш.

І я натхненна уже тим, що ти у мене
Зайняв оту найчоловічішу із ніш.

І у твоїх щоденно-різних іпостасях.
Я віднаходжу соковенну і мою.
А знаєш що таке жіноче щастя?
Чути ранково: "Я тебе люблю".

Я буду твоїм Нью-Йорком

Posted on 05.05.2020 by Марина Кузьменко

Я буду твоїм Нью-Йорком
У цьому безкінечному відчаї.
Обмеженому тільки стінами.
І швидкістю мережі.

Я буду твоїм порятунком.
І зможу привселюдно засвідчити.
Що вчора був рівно п’ятий місяць
З того часу, як ми остаточно не чужі.

У туманному майбутньому.
І у замаскованих натовпах.
Ти обіцяєш говорити тільки дотиками?
Свій безслівний монолог.

Бо нехай світ хворий та гамірний…
Хочеш, я буду твоїм Нью-Йорком?
Багатомільйонником
Для нас двох.

05.05.2020
#ПоглядМері

Буття твоїм Нью-Йорком входить в мої плани

Час від часу я читаю свої вірші на Ютуб каналі. А ще інстаграмлю їх, коли на те є відповідний настрій. Додатково я шлю регулярні телеграми про життя. Бачили? Якщо ще ні, то ніколи не пізно почати це діло ?

А якщо ви хочете отримати збірку “Хризантемне щастя”, то залиште ваш і-мейл ось тут і як тільки збірка приїде додому з друкарні, я вас поінформую ? ✉️ ?

Осиротіле завтра

Posted on 23.09.2019 by Марина Кузьменко

В останній день
Свого гамірного життя
Я триматиму тебе за руку.
Так міцно як дозволить моє безсилля.

Отих моїх з тобою
Ніким не розбавлених годин.

І, коли я стискатиму вже слабкіше.
У стінах, що давно вже не білі.
Я буду тобі дякувати.
І ще не вірити,
Що ти будеш ходити.
І відчувати як плачуть сироти.
Коли у них вже нікого нема.
Бо ти як і вони.
Відтепер і від завтра
Один…

Вірш першого березня

Posted on 01.03.2019 by Марина Кузьменко

Некрологи зимі
Ніхто не пише.
Всі ситі сирістю
І сірістю палітр

В шуканні теплої
Від інших схованої ніші,
Оскомить вже іти вітрам наперекір.

І тут вона.
Ще календарна та уявна.
Не менш сира.
З окликом снігу навздогін.

Весна…
Позакімнатна й міжекранна.
Прийшла в життя.
З юнацьким шармом змін.

Вірш першого березня, написаний від руки :)

З душею метелика

Posted on 10.11.2018 by Марина Кузьменко

Щасливі метелики, вільнокрилі

Народилося.
З душею метелика.
І з прихованими талантами.

Щоби їх зростити
Треба дерева.
Та над річками мости.

А ще – любові.
Безвимірної,
Багатоформатної.

Будинок, може, й не будуй,
Але дерево все ж посади.

І у подорож.
Хай навіть не далеку.
Але затуманену,
В чоботях.

Крізь вагони.
А краще – причали.
Щоб зраділа дитяча душа.

Для маленького
Ясноокого метелика,
Потребуючого променів,
Щастя не в грошах…

Твоїм пасажирським вагонам

Posted on 14.08.2018 by Марина Кузьменко

По венах пульсують твої пасажирські вагони. Photo credit: goestern

Я хочу до тебе.
По венах кочують
Пусті пасажирські вагони.

Під стукіт у скронях
Римують сонет
монолітних коліс.

Я хочу до тебе
І марю тобою спросоння.
Полотнами з рельсів
Тебе кудись поїзд повіз.

У тебе
Віконні пейзажі мелькають,
Немов божевільні.

А я услухаюся в звуки
Порушених тиш.

На двох у нас зараз
Хіба що мнима стабільність.

І віра у сили
Що зможемо, милий,
Здолати наступний рубіж.

Убили дзвонаря

Posted on 12.07.2018 by Марина Кузьменко

Убили дзвонаря,
Щоб іншим не кортіло
Тривожити комусь потрібну тишу.

Спинили правдородження обряд.
Один поперед одного вже пишуть

Посмертні оди і абзаци похвали.
Під тихий плач осиротілих дзвонів
І далі вершачи егоїстичне беззаконня,
Прикривши рясами кишені
І стволи.

Дзвонар схолов.
Прощальний клич затих.
Нарешті тиша,
Комусь конче необхідна.

Він надто чесно грав
Про те вселенське зло,
Яке всі бачать,
А публічно ні, не видно…

PS: під цим віршем варто зазначити хештеги як мінімум #новодворская, #гонгадзе, #немцов, #шеремет, #политковская, #листьев…

Фарбуй його всього

Posted on 25.05.2018 by Марина Кузьменко

Типовий ржавий краєвид на фоні бетонної стіни. Фарбуй його всього, цей наш світ.

Купи собі стару іномарку,
Заживи нарешті як людина.
Постав броньовані двері.
Хай думають,
Наче є що берегти.

Але краще велике дзеркало.
Можна навіть не над ліжком,
Бо ж не у готелі.
І дивись на причину своїх усіх (не)щасть на рівні зросту.
Чи висоти.

Навколишня іржа роз’їдає твій мозок,
І тим паче метали.
Але інвестиції в золоті зуби
Неефективні, –
Так кажуть дантисти.

Фарбуй його всього.
Цей світ.
І опісля прямуй до вокзалу,
Щоб вирватися з рутини,
Навіть не маючи машини,
На природу.
За місто.

Подивитися в Instagram ⇒

Оп’янена твоїм вчорашнім післясмаком

Posted on 08.05.2018 by Марина Кузьменко

Оп’янена твоїм вчорашнім післясмаком. Photo rocky_barnes

Думок своїх про тебе не спиню,
Оп’янена твоїм вчорашнім післясмаком,
Я вічуваю під ногами мов стерню.
Рабство думок про тебе
Огорнуло мене м’яко.

Тебе не вистачало вже за мить.
Як зачинилися прозорі тихі двері.
Ти зник у натовпі.
Односекундно й мимохіть
У вузлових сплетіннях транспортних артерій.

Ми йшли географічно врізнобіч.
Але думки обрали інший напрям
Хотілось повторити віч-на-віч
Розірване на згадки, мов на клапті.

Бувай, мій друже.
Брате.
Чи…
Прости.
Продовжити не знаю як.
Слова лукаві.
Я промовчу їх.
Крізь думок туман густий.
Бачу лиш очі –
Такі рідні та ласкаві.

Твій королівський пацюк

Posted on 02.05.2018 by Марина Кузьменко

Щасливий
Пацюк зі стайні королівської
Вівсом обгодованої.

Такий овес
Є у мріях дітей Ефіопії
На сніданок.

Вони не обділені
Хіба що пустелями,
А вночі – зорями.

Радість вівса зранку
Солодка.
Але для них ще не знана.

Невидимий Бог
Поділив нас
За кастами і класами.

Хтось інший
Твою мрію прямо зараз
Матеріалізовує.

О, так, ти не ефіопський
Пишайся білою расою.

Але і для тебе
Є твій королівський пацюк.
Вівсом
Вгодований.

Подивитися це фото в Instagram ⇒

Весна прийшла до тебе іздаля

Posted on 24.04.2018 by Марина Кузьменко

Весна прийшла до тебе іздаля. Фото-подяка – tegza.alexandr

Твоє вікно було змережене гіллям.
За зиму книги позапилювались в шафі,
Але весна прийшла до тебе іздаля,
Щоб вивільнити душу,
Що під шарфом.

І добре вигрітий під променем асфальт
Заніжився, як кіт попід ногами
Настав час звільнення
Від зайвих роздумів
І пальт.
Час нових зустрічей
Та фотокарток бездоганних.

Весна, ти – неймовірна,
Як мольберт
Я в кольорах твоїх виношую надію
Аж жити хочеться.
Іти лише вперед.
Під вітер змін, яким від тебе віє.

PS: це гарне фото я взяла із фотогалереї Олександра Тегзи, у нього ще є, ось тільки подивіться :)!

Вірш про Київ

Posted on 17.04.2018 by Марина Кузьменко

Пістрява архітектура
Нелогічно поєднана
Історично загублена.

Куплена.
Ні, продана за купюри
Діоксидом вуглецю обвуглена.

Продавали люди біологічні.
Іроди духовні.
Судді наших нащадків.

Прирекли їх
На схили Дніпра у бетоні.
Нікчемним десятком підписів
І печаткою.