Вечір стелився розлого
На рівно-сонні поля.
Спали дерева й дороги,
Один тільки вітер гуляв.
Не спалось у вечір весняний,
Що слався по чорній землі.
Шукав гарних квітів коханій,
Щоб ранок прикрасити їй
Пішов на галявини тихі,
На ще не зелені луги –
Де б’ють повноводнії ріки
Вплітаючись у береги…
Пішов до порослого лісу
І спокій там розворушив.
Не міг віднайти собі місця
І квітів…
Для тої душі,
Яка від усіх наймиліша.
Ішов, сам не знав – навмання.
На сході вже небо світліша.
А квітів коханій нема.
Тому й запечалився в сумі
У променях ранку стрімких.
На мить лиш про неї подумав.
І… квіти побачив!
До них
Вітристо летів він на крилах,
Раділа невпинно душа.
Отак-от безсонно й сміливо.
Кохання весь світ прикраша :).
22 квітня – 2 травня 2011 року