Тебе нема.
Ти вже не вернешся ніколи.
Хоч зарікатися не можна,
Але все ж…
Серце твоє
Уже не сповнене любові,
Яка колись не мала меж.
Тепер одна.
Як жаль, але в твоїх обіймах
Я не тонутиму,
Як то було колись…
Дісталась дна
Хоч ти казав: я – сильна
Тож випливу
Зберу свою всю волю й міць…
І лиш згадаю
В найсамотніші хвилини
Про те, що ми колись були удвох.
Як жаль
Що так багато не збулося.
Але, того, напевне, хоче Бог…
зима 2007
І майже вже нікого не лишилось
У звечорілому вагоні у метро.
На серці невимовно наболіло,
Хоча колись то радістю було.
Так по-підземному незатишно
І чужо,
Дивлюся на ці залишки облич.
Із мого світу непомітно дуже
Зникають межі:
А над нами темно.
Ніч…
Вторые сутки без тебя.
Так тяжело.
Невыносимо…
Мы попрощались навсегда
И больше ты не мой любимый.
Нет. Ты из сердца не исчез,
Но чувства молча умирают.
Моей любви наперевес
Я слышу только
Голос чаек
И шепот милой нам волны…
С тобой мы море обожали.
Но нет.
Теперь уже не “мы”.
Есть ты и я…
В морские дали
Ушли все планы и мечты.
Нас нет уже вторые сутки.
Теперь есть я.
Отдельно – ты…
Мне больно.
Тяжело.
И жутко…
Лето 2005 года
Не дарите сердец…
Возвращать их так трудно
И не ценят любви,
Что легка и доступна.
Как не ценят тех глаз,
Что любви ждут взаимно…
Не дарите сердец!
Так красиво.
Наивно…
Не шепчите тех слов,
Что во снах написали.
Не дарите сердец!
Меньше будет печали,
Если вдруг Вы поймете,
Что напрасно все то,
Что хотелось, желалось…
Называлось мечтой.
А любовь…
От нее излучается свет!
Так что знайте:
Кто любит –
Сердце дарит в ответ…
2005
Я роблю коллаборації. Час від часу я читаю свої вірші на Ютуб каналі. Як порядна молода людина, маю Тік Ток :). А ще інстаграмлю вірші, коли на те є відповідний настрій. Додатково, я шлю регулярні телеграми про життя. Бачили? Якщо ще ні, то ніколи не пізно почати це діло
Одного ясного дня я вирішила змінити сайт… Хоча ні. Не так треба починати :).
Одного разу прийшла мені геніальна думка щодо зміни сайту… Хоча може і не дуже геніальна… Та і не дуже вона хотіла приходити мені… Я за нею півдня з-поміж інших думок ганялася :).
Отже, початок видався хорошим – стільки речень і нічого по суті. Прямо наче вступ до наукової роботи “Творчий процес у житті суб’єктів, які самореалізовуються в мережі Інтернет” :).
Колись зустрінемось з тобою у метро.
А може десь на вулиці буденній
Постане в пам’яті усе, що в нас було
Я посміхнуся, якщо знайдеться натхнення.
За ту всю зустріч я згадаю вечори.
Згадаю дні. І навіть деякі хвилини.
Загляну: що там у душі твоїй
І запитаю як твоя родина.
Сьогоднішній день для багатьох людей є днем спогадів дитинства…
Адже багато хто з тих днів знає що таке різка, ремінь чи лозина :).
А сьогоднішній день – це день Вербової гілочки, якою можна полупцювати (хоча, якщо перестаратися, можна і відлупцювати :)) одне одного.
І за це нічого не отримати. Крім слів подяки :).
Та і алібі ж залізне – “Не я б’ю, верба б’є, здоров’я дає“!
Ти такий усміхнений як вчора.
І такий прекрасний як тоді.
Ми побачимось, але уже не скоро
Прохолодою, що віяла з садів,
І теплом, що від вина мені лилося…
Ты запутался в жизни.
Я тоже.
Виноватых здесь нет.
Не ищи.
Это правда – мы все в руках Божьих.
Только помни – от жизни ключи,
Они даны, чтоб мы выбирали.
Свои мысли, поступки, пути.
А обидев кого-то случайно
Говорили тихонько: “Прости…”
День чудовий – 6 грудня
Це є свято серед буднів,
Зрозуміло тут без слів:
Це є День Чоловіків.
Ось тому вся сильна стать
Може лиш відпочивать,
Бо в цей день жіноцтво всюди
“Віддуватись” за них буде
Подарунками завалить,
Розцілує і похвалить…
Ви the best – для нас усіх.
Світ весь біля Ваших ніг…
Пару днів тому була у одному із пересічних гіпермаркетів міста Києва. І там оголосили про те, що “Шановна мама Такої-то Дівчинки! Підійдіть до інформаційної каси! Не турбуйтеся, що Ваша Дівчинка загубилася. Вона знаходиться біля нас і чекає!”.
Happy end.
А я б тебе не так любила,
Тобі я дарувала б крила,
Жила б тобою…
Милий, знаєш,
Оця любов не мала б краю.