Біжу по справам, аж тут назустріч мені – натовп підсніжників.
Я була така рада їх побачити.
Сподіваюся, що вам теж вони подобаються :)
Біжу по справам, аж тут назустріч мені – натовп підсніжників.
Я була така рада їх побачити.
Сподіваюся, що вам теж вони подобаються :)
Поки усі інстаграммери, інфлуенсери, тіктокери та інші суспільно важливі люди готують свої звіти про вчорашнє свято весни, я подумала, що треба і собі щось написати.
Типу, чого його до тренду не долучитися?
І от уже наша традиційна рубрика “Хто чекає – той дочекається”.
Про сніг уже писала вам – прийшов, не забарився.
Але ж навіть у відомому вірші кажуть: “Зійшли сніги, шумить вода, весною повіва…”
Одним словом, так захотілося весни, що аж не можна передати.
Іду сьогодні зранку по вулиці – дивлюся, під ногами щось валяється.
Ну то, я і пішла собі далі.
Але, пройшовши 2 метри, я така думаю: стоп, то ж був конверт?
Зі справжнім поцілунком на ньому?
Тож, я вирішила повернутися і зробити оце фото.
Я придивилася уважніше.
Ні, це не був фотошоп.
І точно не ШІ :).
Такої знахідки я точно не очікувала побачити на заспаній весняній вулиці.
Це взагалі не має жодного значення.
Оте твоє давнє минуле.
Коли ти п’єш ранкову каву
Несправжньо чорну.
Але анонсовано гірку.
Емоційний допис. Кажуть, що не треба таким займатися, але не можу. Просто переповнює…
На розумному сайті журналу Економіст написали не про економіку, а про душу.
Пишуть про спалювання українських книжок і винищення української культури в окупованих районах.
Світ нікуди не котиться. Світ уже докотився до місця призначення. Тому як варіант усім, хто не задіяний у основному акті вистави пропоную зайнятися своєю основною діяльністю.
Але якщо ваша робота вам набридла і є нудною, то… влаштуйтеся на пів-ставки небомрійником.
Чи небомрійницею :).
Я у цій професії зі стажем. Тому ділюся своїми професійними спостереженнями із тими, хто тільки робить перші кроки у цій нелегкій, але корисній справі.
Це потрапить в підручники історії
Нашої з тобою,
Новітньої.
Бо під холодними лютневими променями
Ти був моїми
Більше ніж квітнями.
І ми у річках розливалися
Нам знаної радості.
А навколо всі думали,
Що чомусь безпричинної.
І серед міста
З красивим собором на пагорбі
Ми відкривали
Одне перед одним
Усе, що зачинене.
Розповіли мені нещодавно про таке явище, яке називається “зручний шлюб“.
Ага, то тепер, це тепер так називається, подумала я :).
Але просто, почувши про оці “зручні шлюби”, я не могла за них не написати. Цікава концепція. Тож пишу тут.
Коли я сказала, що годинник – це вигадка бізнесменів, на мене трохи косо подивилися.
Типу, чи з глузду з’їхала чи що 😂.
Годинники існували тисячі років і до чого тут бізнес?
Але саме сьогодні, за 10 днів до весни, я осмілюся написати це тут.
Сьогодні ледь не вступила в калюжу. Це я так образно кажу, щоб з першого речення пояснити зміст.
Калюжа сліз мене чекала якраз на словах: “добре, хай буде по-твоєму”