все, я звільняюся, подумала я і… нічого не зробила. Тобто, ні, я пішла і зробила собі чаю з мелісою, щоб заспокоїтися :).
Не можна було звільнятися.
Ментори сказали.
Карти так лягли.
Купа інших життєвих обставин – ну, все як завжди.
Одним словом, звільнилася я аж через 10 місяців…
Але зате як!
ніяка то не любов
всього лиш хімічна реакція
у твоєму тілі
хай навіть твої думки без нього
осиротілі
а із ним…
наче світ зійшовся клином
а ти взагалі думала:
хто ти для нього —
єдина?
чи чиясь тимчасова підміна?
Але я не сильно засмучуюся. У нас є 92 дні на виправлення безсніжної ситуації.
Не вдаюсь у жодні подробиці.
Не натякаю на якусь конкретну релігію.
Просто констатую факт: прийняття того, що є – оце і є універсальний знеболювальний засіб.
Не відкрию Америку тим, що скажу: наше суспільство стало менше писати. Просто сісти, взяти ручку і записувати думки на аркуші паперу. Писати листи. Занотовувати ідеї. Технології нашого світу дозволяють швидше донести до читача те, що хочеться висловити.
Тут продається все і навіть люди
З єдиною різницею – ціна.
Тут пильність має бути щосекунди
І від ножів захищена спина.
Тут маєш бути ти
I сильним, і сміливим.
Без остраху плисти у сильний шторм.
є відео, де якийсь сучасний філософ каже: справжню дружбу не руйнує ані час, ані відстань, ані мовчання.
я така: шо???
Піди, кажуть, у музей. Там добре. Натхненна атмосфера.
То я й сходила в музей. Називається Музей сучасного мистецтва.
Високооплачуваний ІТшник вийшов на холодну майже безлюдну вулицю з теплого офісу. Уже давно не-8-годинний робочий день нарешті закінчився.
Проходячи повз бомжа, який сидів на асфальті неподалік їх офісу, він почув знайомий рінгтон: так дзвонили колись кнопочні нокії та самсунги. О, це спраді звонив телефон у бомжа (!!!).
Якщо дуже довго іти під холодним листопадовим дощем, то можна дійти до правди.
Усю свою правду писати тут не буду. Скажу тільки одне слово: вставайте!
сьогодні весь день згадую книгу Ліни Костенко “Записки українського самашедшого”.
Формат прози Ліни Василівни дуже підходить тому, що зараз відбувається у нашому селі…
Ви розлучилися в один холодний день.
Від недостатності тепла ваших відносин
І вже ніхто нікого більше не попросить.
Утамувати спрагу одкровень.
Ви розійшлися, наче й справді не було.
Того щасливого весільного альбому.
Він пролежав роками нерухомо.
Бо почужіли ви,
Мов спілкувалися крізь скло.