Мене привалило справжнє поетичне щастя. І це без будь-яких перебільшень! Бо для поета чи поетеси найбільша радість – коли вірші радують не лише власну персону, але іще когось: знайомого або зовсім ні.
Так-от моє поетичне щастя упало на мене трохи більше року назад, 5 листопада 2016 року.
Мені написав Антон Салко і сказав, що вони разом із його майбутньою дружиною – Тетяною Процюк, будуть співати разом мою пісню на своєму весіллі. Пісня-вірш називається “А любов”. Особисто я не знайома ні з Антоном, ні з Танею, але його повідомлення мене дуже приємно здивувало.
І от, коли я перечитувала повідомлення, знову і знову осмислюючи кожне слово Антона у мессенджері Фейсбука, мені згадалися слова Тараса Григоровича: “Неначе сонце засіяло, неначе все на світі стало моє!” :). Ура, на весіллі молоді співатимуть мою пісню!
Одним словом, тепер у листопаді у мене є ще один червоний день календаря. А ця творча родина з файного міста Тернополя – вони мене навіть зараз надихають не зупинятися. Щоразу, як на душі якісь непереливки і багато чого не хочеться робити, я згадую історію Антона і Таню, з їхньою весільною піснею “А любов“, і знаєте – допомагає!
Маленький слід, який кожен з нас може залишити у своєму житті – це позитивно вплинути на життя інших людей.