Світу не треба твоя глибина.
Закривай уже свого Андруховича і Жадана.
Їж безглютенове*.
Пий лактофрі.
І нарешті викинь свої улюблені джинси старі.
Так, вони лишаться у твоїй пам’яті.
На фотокартках і у митях,
Коли ти смакував жменями
Моменти незабутні
І соковиті.
Але зараз це неактуально.
Вибач, але мода вже не та.
Коли я ходила у басейн ЦСКА у Києві, я бачила дуже багато жіночих тіл. Жіночих історій, можна сказати.
Там були жінки спортивні та не дуже. Були жінки зі шрамами після “кесаревого”. І ті, хто поборов рак молочної залози. Були також з татуюваннями і пірсингом у дуже приватних місцях.
І це при тому, що я ще не дуже вдивлялася.
Але, ідучи від шафки для речей номер 1 до душевої кабінки номер 20, треба було пройти добрих метрів п’ятдесят. Тож за ці п’ятдесят метрів бачилося різне.
Взагалі, у басейні ЦСК усе було дуже публічно і у великих масштабах. І при цьому звісно ж без дверей! Бо справді, навіщо у душевих кабінках двері, що за секрети тут, думали, напевно, ті, хто проектували…