Отак виглядає Прилуцький міський будинок культури в променях квітневого сонця. Ностальгічні згадки про цю красиву (хоча потребуючу ремонту) будівлю.
Я знаю, яка там велика сцена. Я там колись виступала і саме там я пізнала перший гіркий досвід несправедливості. То був дитячий конкурс пісенної творчості і після участі в ньому, я розчарувалася в естраді та поставила хрест на своїй співочій карєрі. Ну, звісно, буває ще поспівую трохи для душі та з друзями ;).
Однак, розбиті дитячі мрії не реанімуються. І з часом приходить розуміння, що може то і не так погано – не бути першою співачкою на Прилуки, а бути… кимось іще у житті ;).
Все буде добре, по-іншому не може бути ;).
