Любов не вбиває. Любов, Бог, віра, співчуття, рух, живість душі і думок – це все продовжує молодість, не дає гнисти. І хто сказав, що любов – лише для двох?
цитата про любов

Любов не вбиває. Любов, Бог, віра, співчуття, рух, живість душі і думок – це все продовжує молодість, не дає гнисти. І хто сказав, що любов – лише для двох?
І знову – поетичне щастя ;). Мені написав Кирило, йому 12 років. Схоже, що вік моєї аудиторії, яка читає вірші про батьків, починає змінюватися у дуже приємний бік ;). Кирило бере участь у конкурсі на соціальну тематику і у одній зі своїх робіт використав мій вірш “Батькам”. Ну, чим не поетична радість!
У Олени Теліги мені дуже подобається один вірш. Називається “Вечірня пісня”. Ось він:
За вікнами день холоне,
У вікнах – перші вогні…
Замкни у моїх долонях
Ненависть свою і гнів!
Зложи на мої коліна
Каміння жорстоких днів
І срібло свого полину
Мені поклади до ніг.
Щоб легке, розкуте серце
Співало, як вільний птах,
Щоб ти, найміцніший, сперся,
Спочив на моїх устах.
А я поцілунком теплим,
М’яким, мов дитячий сміх,
Згашу полум’яне пекло
В очах і думках твоїх.
Та завтра, коли простори
Проріже перша сурма –
В задимлений, чорний морок
Зберу я тебе сама.
Не візьмеш плачу з собою –
Я плакать буду пізніш!
Тобі ж подарую зброю:
Цілунок гострий, як ніж.
Щоб мав ти в залізнім свисті
Для крику і для мовчань –
Уста рішучі, як вистріл,
Тверді, як лезо меча.
Я хочу, щоб з’явився мобільний додаток з віршами Олени Теліги. Тому наша Літературна Агенція працює в поті чола над її збіркою (і не тільки над її, але про інші імена – трохи пізніше).
Хочете побачити результат нашої любові до творчості Олени Теліги? Тоді слідкуйте за новинами. Там щось буде скоро.
Дякую за увагу і до завтра ;).
Мене привалило справжнє поетичне щастя. І це без будь-яких перебільшень! Бо для поета чи поетеси найбільша радість – коли вірші радують не лише власну персону, але іще когось: знайомого або зовсім ні.
Так-от моє поетичне щастя упало на мене трохи більше року назад, 5 листопада 2016 року.
Були ночі, коли не спалося. Зазвичай то зі мною ставалося у поїздках до якихось інших міст. Коли є розуміння того, що це місто є твоїм лише на кілька днів, то виправданням завжди слугували слова “вдома відісплюся”. Хотілося набутися і надихатися.
Це щастя – мати дім, куди вертатись,
Куди хотіти ввечері іти.
Дім, який хочеться прикрасити до свята
Ікони ставити.
Молитися святим.
Це неймовірна радість –
Мати стіни.
Які надійні та не зрадять,
Бо свої.
По вартості вони насправді є безцінні.
Хоч без ремонту.
І пишнот.
Але – живі.
Цитата зовсім нехудожня. Більше констатація факту чи щось подібне. Але, у тій книжці, в якій вона написана – вона звучить настільки по-філософськи, що я не змогла пропустити її, не зберігши.
Не скажу, що читання цієї книги є дуже легким. Її автор – Данієл Канеман (лауреат Нобелівської премії з економіки у 2002 році) все-таки пише про психологічні речі під кутом економіки та раціональної поведінки. Тому легко буде хіба що тим, хто з behavioral economics на “ти”. Але однозначно книга – цікава та провокуюча на розмірковування. Тому читати варто для того, щоб зрозуміти природу себе і людей навколо.
… luck plays a large role in every story of success; it is almost always easy to identify a small change in the story that would have turned a remarkable achievement into a mediocre outcome.
Daniel Kahneman “Thinking, Fast and Slow” – page 9