Хто не погоджується із вище зазначеним твердженням, може прогулятися по Києву і змінити свою думку :)
Місяць: Квітень 2013
Категорії
шопінгауер
Місце для нього є в житті у кожного.
Він втискається у самі щільні графіки, а інколи затягує так, що люди стають від нього залежними… Бо нічого з цим не вдієш – така вже у нього філософія.
Я сама інколи не в змозі втриматися. Буває як піду – так на пів-дня та ще й повернуся з трохи іншим, аніж очікувалося :)
При чому, я питала – в усіх інших так само: вийшли за сірниками, а додому прийшли з важким пакетом усього самого необхідного. Бо нічого не вдієш – такий він, шопінгауер.
Тобто, shopping hour (або як ще його називають): “сеанс шоппінгу”, “іду-по-хліб-і-щось-смачненьке”, “побазарувати”, “вийти в люди (або як варіант – сходити в центр села)”. Крім того – частовживане в окремих прошарках суспільства – “пройтись по бутікам” або “злітати на екскурсію в Ніццу”. Останнє – це майже те саме, що і з селом, тільки не їхати на підводі, а летіти в літаку :).
Одним словом, шоппінг – це приємно і гарно.
Але часто після нього доводиться заглиблюватися у філософські роздуми щодо питань буття в найближчі тижні, обороту коштів у особистому фінансовому просторі та купу інших серйозних питань .
Ну все прямо як у філософії Артура Шопенгауера…
Розумні речі він писав.
Ось прямо зараз: закутаюся у свіжокуплений плед і почну читати :)
Категорії
Нельзя полюбить, а потом передумать
Нельзя полюбить, а потом передумать
Уж надо решить:
Либо да, либо нет.
Нельзя делать больно,
Когда тебя любят.
Но можно любить
Безгранично в ответ.
И если понятно,
Что чувства взаимны.
То надо все лишнее
Тотчас стереть.
И в тот же момент
Холод лютый и зимний.
Начнет очень медленно
Всё же теплеть.
Вдвоем хорошо, интересно, приятно
Зачем усложнять свой душевный покой?
Послушай стук сердца
И тебе станет ясно:
Какой человек сейчас рядом с тобой.
Категорії
під ногами / under feet
У безрозмірних весняних калюжах віддзеркалювалося небо…
“Дивись під ноги”, – повчально і нелюбязно казала молода мама своєму малолітньому сину. Поспішаючи, тягнула його за руку і педагоги величини пана Макаренка, напевне, зморщилися б, побачивши цю картину.
“Мамо, мамо! Ми ідем по хмаринках!”, – радісно закричав маленький хлопчик.
У калюжах і дійсно віддеркалювалося трохи брудне, але все ж блакитне небо і такі самі майже білі хмарки.
“Обходь калюжі! Чого тебе туди повело?”, – не розуміючи усієї краси ситуації продовжувала нелюбязна мама.
Але маленький син проявляв упертість характеру і продовжував брьохати по калюжках, інколи навіть розбризкуючи краплі талої води навколо.
Потім вони повернули направо і пішли в напрямку станції метро.
А я, не обтяжена нічиїми заборонами і нерозуміннями, ішла у своїх гумових чоботях прямо по хмаринках і щиро раділа безрозмірності весняних калюж :).