Місяць: Жовтень 2011

На думки про населення завтрашнього дня мене наштовхнуло коротке інтерв’ю з Еллою Лібановою, яке я нещодавно прочитала (лінка немає, але ви погугліть цю прекрасну пані – вона дуже цікава)… Так-от оте її інтерв’ю особисто мені ще раз підтвердило те, про що часто говорять останнім часом.
Китайці та їхні побратими віддадуть свою мільярдну пальму першості населення іншим народам. Адже їх уряди активно впливають на зменшення рівня народжуваності у таких країнах… Звісно, свічки на святкових вечерях не гасять та і романтиці не заважають :).

Але податки та інші фінансові обтяження встановлюють, тому природньо, що народжуваність зменшиться.
Натомість лишаться тільки анекдоти про китайське перенаселення та його причини :))).
Якщо ви їх не знаєте, то я б з радістю розказала їх, але з етичної точки зору не можу писати некрасивої лексики на своєму красивому сайті :).

У мене вдома є сірий паркан. Звісно, я би дуже хотіла мати гарний тин, плетений із лози, щоб насіяти біля нього чорнобривців та повісити сушитися глечики…
Ну, щоб усе, як у людей :)
Але в силу наявності ряду обставин, у мене вдома – сірий паркан.
Хоча історія не про нього.

Я хочу написати за наші душевні паркани. Дуже часто за ними ми ховаємо якісь давні образи, незадоволення і тяжкі душевні ушкодження, нанесені різноманітним шляхом. І так не хочеться, щоб хтось заглядував за наш паркан, у наші оці вчорашні емоції, які актуальні до сьогодні…
І от ми ховаємо їх, визираючи на зовнішній світ. Стережемо своє запарканне життя.

У спілкуванні з людьми, які нічого не знають про Україну, дуже легко говорити про те, що у нас чудові урожаї пшениці, кукурудзи і соняшника, які експортуються та популяризують нашу державу у світі.
Іще легко посміхатися і схвально кивати головою при згадуванні прізвища Кличко.
Та і чути про те, що Україна видається цікавою і такою, що заманює і притягує – теж, погодьтеся, приємно :).
Єдиний розділ питань, на які я ще не навчилася з легкістю відповідати – це політичні.

Тут дуже доцільно згадати одну фразу Жадана – брехати не хочеться, а казати правду ще більше. Особливо, дивлячись крізь призму останніх подій, про які не написали тільки дуже ліниві європейські видання…
Тому і доводиться говорити про певну тимчасову хмарність і сподівання на те, що все буде гаразд.
А після цього опустити очі та згадати усе, що я читала останніми днями на “Українській правді“…

Про нього точно напишуть у книжках. Ці книжки будуть як паперові, так і електронні, а останні із двох зазначених багато людей будуть читати з екранів його винаходів.

Я думаю, що уже зовсім скоро у друк почне виходити література з його промовою перед випускниками Стенфордського університету, усілякими прижиттєвими інтерв*ю та іншими фактами, які підкреслюють його геніальність.

Не зважаючи на те, що усі знали: Стівен Джобс скоро помре, бо у нього рак – його смерть стала прикрістю для багатьох. Особисто для мене також, адже мені (як і усьому світу) він був чимось близький і рідний по духу…

Проте, Ви ж самі чули, що він казав про смерть під час вищезазначеної промови.
А вона прийшла до нього, коли він був поряд із своїми дітьми і дружиною. Тому, я думаю, що він сьогодні помер саме так, як хотів (або як вони  написали – “він сьогодні мирно помер в оточенні його сім*ї (Steve died peacefully today surrounded by his family)”).

Тож справді: для цілої планети Стіва Джобса не стало.

Але, зважаючи на його глибинність і філософське ставлення до життя в цілому, я впевнена, що він би констатував інший факт: у нього почалося нове життя – потойбічне…