Останнім часом я намагаюся жити за принципом “прямо зараз“.
Бо вже не раз так траплялося, що думаю: та зараз так лінь, та і нема настрою.
Ще й треба пройти зайвих три метри. Або зробити пять додаткових рухів.
І писати я теж нікому не буду.
Та й не хочу я ні з ким в цю мить говорити.
Все, справу відкладено.
А потім настає один прекрасний день, коли я витрачаю дарма дві години на те, щоб знайти те місце, яке запамяталося.
І пишу двісті нагадувань, щоб не забути потелефонувати або відправити повідомлення.
Малюю заплутані схеми, щоб устигнути за один день зробити тоді відкладені справи.
А про те як через три дні важко знайти річ, яка сподобалася з-поміж півсотні схожих, я взагалі мовчу.
Тому нічого не залишається – треба прямо зараз робити те, що хочеться.
Бо завтра у момент під назвою “прямо зараз” у житті кожного з нас можуть бути уже інші місця, інші турботи та інші люди.
