Плід кохання слухняно сидів у мами на руках і з подивом спостерігав за тим, що відбувається навколо. Він явно не розумів хто усі ці люди і куди його везуть.
На вигляд йому було років два. Проте, я могла і помилитися…
А ще я встигла помітити, що його кепка була підібрана в тон кольору очей. Дівчинці точно б купили рожеву…
Цього парубка час від часу зацікавлювали чиїсь сумки, ґудзики та інші яскраві речі. Одним словом, переді мною явно був підростаючий естет :).
А ще я не втрималась і підслухала. Його звали коротко і зрозуміло “Синочок” і він був небагатослівним.
Всього лиш погодився на одну цукерку і сказав, що згоден їхати до бабусі :).
А навколо були люди, вагони, станції метро.
Була мама, поряд з якою стояли дві коробки, і тато, у руках якого були чималі сумки.
Вони переїжджали на нове місце проживання.
Видно було, що це уже не перша «ходка» за речами.
І з їх втомленого вигляду зрозуміло, що не остання.
Відчувалося також, що цій студентській сім’ї було важко в усіх відношеннях.
Крім одного.
Одного хлопчика, якому на вигляд було два роки, і якого в той ясний весняний день, напевне що везли до бабусі :)
PS: Запис вражень розпочався на станції метро «Політехнічний інститут»… :)
