…вона ніби очікувала на його появу, ось він і зявився. Його стало раптом надто багато в її житті. Він був із нею всюди, він заступав її собою перед камерами, мовби витісняючи її з кадру, чого раніше в неї ні з ким не було і що її, судячи з виразу обличчя, цілком влаштовувало.
Сергій Жадан. Ворошиловград – Харків, Фоліо, 2010 – с. 336
Ми всі без виключення знаємо, що найцікавіші речі з нами трапляються випадково.
От і зі мною щойно так і сталося :).
Взагалі-то сторінки браузера не віщували чогось надзвичайного.
Я всього лише зайшла в Оксфорсдький словник подивитися значення одного замислуватого слова…
А тоді вирішила почитати що там іще пишуть (знаєте, жіноча цікавість править світом :).
Про назву. При купівлі книги, назва здалась мені багатообіцяючою. Проте скажу чесно – я не відразу згадала яке місто звалося Ворошиловградом… Гугл сказав, що то був Луганськ.
Про обкладинку. Мені подобається підхід видавництва «Фоліо» до оформлення їх видань. Тому ворошиловградська книга, на мою приємність, не стала виключенням :).
Фото АЗС часів СРСР є полем для фантазій. Моя фантазія вирішила, що чоловік у фуражці – це Коча (один із ключових героїв твору :)), хоча я думаю, що Жадан думає по-іншому :).
Краща книга 2010 року за версією БіБіСі? Читаючи останню сторінку твору, я з цим згодилася. Але протягом 442 сторінок я не завжди так думала. Проте… давайте про все по черзі.
Суть книги зводиться до епізодів життя Германа (Гєри) Корольова, які описані настільки полярно-різними словами, що мій словниковий запас був явно розширений :).
Кількість нецензурних зворотів зашкальна. Але, на жаль, то є наша реальність.
Та і метафори Сергія Жадана покривають усі ті негативи.
Тому дуже часто, у мене перехоплювало дух від читання.
А один раз я так зачиталася, що ледь не проїхала свою метро-станцію :). Зі мною таке трапляється рідко… Тому робіть висновки про цікавість цієї книги самі :)
Якби ти знав
Як мріється під вечір
Під сині стіни.
І вітри з віконних рам,
Коли раптово
І, як завжди, недоречно
Ліхтар розігрує
Переді мною сцени драм.
…я довго торкався її волосся, не знаючи, що їй сказати, вірніше – не знаючи, що б вона хотіла почути… Брехати їй не хотілося, казати правду – тим більше.
Сергій Жадан. Ворошиловград – Харків, Фоліо, 2010 – с. 342
У жінок є одна велика життєва перевага – вони можуть плакати.
Можуть відміряти сльозами усе несказане і непочуте.
Це дуже навіть природно і не викликає зайвих питань.
Точніше, питання виникають.
Проте швидше за все вони зводяться до одного-єдиного «чому?»…
Відповіді немає. Коментарі зайві.
І дуже часто – німа сцена. Занавіс.
Але потім обов’язково стає легше.
Звісно, від сліз нічого в житті не змінюється.
Оте жіноче «чому?» буде і надалі визирати із-за голих дерев та нефарбованих парканів.
Шептати здогади і вселяти сумніви.
Але ж стає легше…
І тоді знову по колу.
Жінки їдуть на роботу і вселяють надію.
Прикрашають собою і навколо себе.
І так-от живуть у своєму світі.
Аж до того часу, поки одного дня або нічим не особливого вечора уже не можна витримати.
І тоді у них з’являється велика життєва перевага.
Вони можуть плакати…
Потім я думав, що життя і складається з таких речей, з цих умілих, пристрасних рухів старших жінок, які робили нас дорослими, навчали, як могли, любові, аби у нас, пацанів зі спального району, не склалось враження, що в житті є місце лише для боротьби та помсти… навряд чи більшість із нас це розуміли, користуючись їх відданістю, такі речі в більшості випадків сприймаються легко і забуваються швидко, ніхто не надає особливого значення стосункам із жінками, всіх захоплюють стосунки із життям і смертю, ніхто не знає, що жінки – це і є життя і смерть.
Сергій Жадан. Ворошиловград – Харків, Фоліо, 2010 – с. 294
Поболит и перестанет.
Ты же сильная.
Зачеркни боль испытаний
Красной линией.
Успокойся.
Ведь нельзя быть заплаканной.
Вы с ним оба ведь неправы
В жизни так оно.
Весна уже скоро. А знаєте чому?
Тому що світ втомився зимувати :).
І у мене є сотні підтверджень цього (але не лякайтеся таких слів, бо моя лінь переможе і я напишу всього лише перші п’ять :)))…
Так-от, варто було лише зацікавитися цією темою як відразу стало ясно, що:
А до того часу я пропоную Вам теж більш прискіпливо оцінити навколишню обстановку і пошукати свої підтвердження весни :)… Як мінімум – почніть з календаря, який гордо заявить Вам, що до весни залишилося якихось там 12 днів :)
Краса заслужено дісталася зимі.
В ночах заметених
Ходили змерзлі тіні.
Думки не підкорялися мені,
І в темряві блукали сновидіння.
Пролетела, как фанера над Парижем.
Проиграв все карты.
Фишек столб.
Ветер растрепал мои афиши.
Матерясь, их дворник
Вниз соскрёб.
И затерлись туфли,
Лаком крыты.
Не хотелось,
К сожалению, пришлось.
Выйти в свет
В таком негожем виде.
Хватит жить,
Надеясь на «авось»!
Дышу ровно.
И иду свободным шагом.
Вдоль и можно даже поперёк.
А могла ведь обойти,
Но снова грабли!
Видно в том
Сейчас мой жизненный урок.
2011 год февраль месяц 11 число 13 час 51 минута
Коли ловиш життя за хвіст, найменше думаєш, що з ним потім робити.
Сергій Жадан. Ворошиловград – Харків, Фоліо, 2010 – с. 250