Місяць: Жовтень 2010

Про назву. Назва твору нагадує мені ситуацію з назвою твору «Ім’я Рози» в інтерпритації по-українськи :).
Тобто не зважаючи на назву: поклоніння і ящірка в творі згадується десь три-чотири рази.
Ну, якщо добре вчитатися, то може навіть п’ять разів :)

Про обкладинку. Я не люблю земноводних. Я знаю, що вони по своїй натурі та в душі дуже хороші, усміхнені та добрі :). Проте їх луска, їх шкіра і їх зовнішній вигляд не налаштовують особисто мене на щось хороше.
Плюс якісь плями червоного на палітурці… Думаю, що Любко задумав, що то буде кров… А оскільки я такого не люблю, тому обкладинка мені не сподобалася.

Про зміст. Коли у мене будуть діти, я не хочу, щоб вони читали ЦЕ. Тобто якщо вони читатимуть твір Любка Дереша «Поклоніння ящірці» книжки з рук у них я забирати не буду…

Просто, як на мене – занадто вона емоційно яскрава. У плані дуже правдива, неприємно жорстока і… як би так сказати найточніше…обкурено-вигадана :).
Після ознайомлення з цим твором у мене склалося враження, що дуже просто можна убити людину і тобі за це нічого не буде. Можна тіло втопити у трясовині болота – і тобі за це нічого не буде. І плюс до того усі будуть оту людину шукати…
А ти будеш ходити із правдою в голові, і тобі за це нічого не буде!!!

Проте не буду критикувати і вдаватися у подробиці. Краще скажу про плюси і мінуси. Головний мінус уже назвала :).
Тепер ще декілька – оці міфічні появи якогось Корія, сцена з напів-живою собакою, вкраплення нецензурних слів (хоча у сучасній літературі це не є дуже великим мінусом – швидше відображенням реального спілкування людей…). Мені не дуже сподобалися.

Разом з тим не можна промовчати і про плюси. Любко Дереш уміє гарно писати :). Як на мене, дуже красиво описані такі сцени:

• про те, як Дзвінка і Михайло пішли удвох у гори і пізнали солодке слово «перший секс» біля гірського озера, однієї літньої ночі;
• про те, як Михайло і Дзвінка дивували своїм зовнішнім і внутрішнім виглядом бабусь-дідусів та інше населення одного населеного пункту у горах :)
• про те, як Михайло і Хіппі сиділи на дубі та ховалися від Феді та компанії;
• про те, як усі троє дивилися кіно :);
• та інші красиві сцени, які не полінувався і описав Любко Дереш :)

У цілому, книжка не залишає байдужим. Проте це не те відчуття, яке виникає після перечитування творів Агати Крісті чи Бориса Акуніна…

Про призначення. Книга для усіх, кого зацікавить її зовнішній вигляд, назва або анотація. Не рекомендується психічно неурівноваженим та схильним до нервових розладів.

Моя оцінка. За стобальною шкалою – 90

Зігрітися у такі осінні холоди, що нині нас атакують, дуже просто