І тоді вона почала думати про велетенську самотність, яку час від часу відчуває кожна людина, навіть якщо живе в оточенні близьких їй людей.
Кожен прагне бути почутим, кожен має свою власну, ніким не вислухану історію.
Ірен Роздобудько “Дванадцять або Виховання жінки в умовах, не придатних до життя”
Я люблю професіоналів своєї справи, не дивлячись на те чи це двірник, перукар, чи Президент.
Я люблю людей, які тихенько роблять свою роботу із совістю, не заявляючи на весь світ про свої щоденні подвиги.
Хтось відправив за сьогодні двісті листів, а інший прибрав усе листя на своїй ділянці, а ще хтось дав своїм покупцям привід зайвий раз посміхнутися…
Звісно, у масштабах інших життів такі речі здаються маленькими, проте нічого не залишається непоміченим.
Мені подобаються ті, хто мовчки працює і має результат своєї роботи. Я поважаю тих, хто смиренно робить доручену справу.
Адже так загартовується сталь і так виховується професіоналізм.
Без співчуттів і жалощів. Без скарг на тяжку долю і непомірну роботу.
Роботи існує рівно на одну справу більше, аніж можна зробити.
І це логічно, адже, коли зроблено усе, значить це вже стеля і вище вже нема куди підніматися, розвиватися, злітати душею та інтелектом.
А от коли роботи не початий край… :)
Коли приходиш і думаєш – з якого боку краще відкрити двері, щоб гора справ не привалила випадково :)
Якщо звечора думаєш, що вчора було безробіття у порівнянні із тим, що буде завтра :)
Значить для вирощування Професіонала створено усі сприятливі умови і вже нічого не залишається окрім того, як починати професійно рости :).
Мені кумедно читати про пішаків, що вважають себе королями.
Смішні статейки в газетах зі світлинами “сильних світу цього” в саунах, із побрехеньками про їхні презентації, “королівське” полювання, їхні прибутки, їхніх дружин і нащадків-наркоманів.
Нудно, нудно, панове! Це – верхівка айсберга, несвіжа, засиджена чайками й добряче підтоплена. Яскравою вона здається лише здалеку…
Ірен Роздобудько “Дванадцять або Виховання жінки в умовах, не придатних до життя”
Я роблю коллаборації. Час від часу я читаю свої вірші на Ютуб каналі. Як порядна молода людина, маю Тік Ток :). А ще інстаграмлю вірші, коли на те є відповідний настрій. Додатково, я шлю регулярні телеграми про життя. Бачили? Якщо ще ні, то ніколи не пізно почати це діло
Лучше быть пока что одиноким,
Чем быть с кем-то,
Но, по сути, жить фальшиво.
Я хочу сказать сейчас об этом многим:
Вы не тратьте жизнь свою и силы
С нелюбимыми.
Не проводите свое время
Если сердце не лежит – зачем притворство?
Не меняйте свое счастье Вы на деньги…
Человек без счастья станет чёрствым.
Коли діло доходить до виживання, немає часу на балачки про загальнолюдське та про добробут.
Любко Дереш “3D для Європи” (зі збірки “Трициліндровий двигун любові”)
Я не прощаю обид.
И не прощаю измен.
Я так боюсь серых дней
И белых каменных стен
Я убегаю от жизни.
Ну, а точней, от себя…
Я не хочу быть любимой
Сама его не любя.
Мне надоела неправда.
Точней открытая ложь.
Всегда есть то, что не надо
И то, чего ты не ждёшь…
Друзей так мало надёжных.
Мы никому не нужны…
Я не люблю всё, что сложно
И так боюсь тишины.
И вроде нет же причины.
Писать вот эти слова.
Но много просто не видно.
Ведь наша жизнь такова…
Про назву. Прочитавши назву, я відразу відчула щось нереальне, недетективне, неліричне, нестандартне.
Про обкладинку. Іншої обкладинки при такій назві бути не може. Адже якби було зображено щось конкретне, то відразу можна подумати що це книга про культ цього зображення. Якби було чиєсь фото, то взагалі я б взагалі задумалася чи варто купувати цю книгу. Не люблю культових книг про людей, які цього не варті.
Про назву. Десь я читала, що назва для кращого запам’ятовування не повинна складатися більше, ніж з трьох слів. Ірен Роздобудько вирішила продемонструвати вольовий протест цьому правилу, назвавши п’ятьма словами, та ще й однією комою :)
Я рідко говорю,
Що я тебе люблю
Ти рідко чуєш те,
Що так мені потрібний.
Це в ритмі наших днів.
Хоч ти завжди умів
Підтримати мене.
Спасибі тобі, рідний!
Сьогодні я зрозуміла що таке чисті гроші :).
Це ні багато, ні мало – одна купюра номіналом у 100 гривень, знайдена у найпотаємнішій кишені найулюбленіших джинсів, яка була випрана у порошку “Аріель” і висушена під промінням київського сонця.
При цьому тезу про те, що гроші не пахнуть було абсолютно спростовано.
Мої чисті 100 гривень пахнуть ароматом троянди і ще чогось незрозуміло приємного – спасибі “Аріелю” :).
І взагалі, враження від чистих грошей залишилося позитивне. Єдиним недоліком є трохи помята шапка Тараса Григоровича Шевченка після такої процедури… Але, в принципі – то дрібниці. То так модно зараз :)
Так що раджу і Вам мати справу лише із чистими грошима.
І тоді Ви самі переконаєтеся, що коли гроші чисті, то навіть Тарас Шевченко ширше з купюри посміхається :)
Іду по Героїв Дніпра
І трохи вже пізня пора
В моїм майже рідному домі
Ось тут, на моїй Оболоні.
Про назву. Я не люблю слова із апострофом. Їх складно вимовляти. Тому назва мене не сильно вразила.
Про обкладинку. Обкладинка тематична. Яблучна, із зображенням таких сортів яблук, що коли читаєш на голодний шлунок, то відразу хочеться скуштувати такого яблука :).
Про зміст. Отут починається саме цікаве. Я Вам зізнаюся чесно – обкладинка і назва мене не сильно вразили, а от почуття гумору авторки – це просто сила. Не зважаючи на ряд діалектичних слів (слава Богу, авторка дає у зносках їх тлумачення), а також не зважаючи на інколи казковість ситуацій із героями, мені сподобалося. Життя цих чотирьох подруг чимось уособлює ту ідилію, про яку, напевне, мріють усі друзі (і жінки, і чоловіки). Збиратися, допомагати, підтримувати.
Ідея яблука, виготовленого Пінзелем теж цікава (у Мистецькому Арсеналі з цього приводу теж дещо є). Найбільша радість читача, що все закінчується щасливим завершенням і на останніх сторінках усі усміхнені, міняють підгузники, обнімаються, цілуються… Одним словом, позитивненько :)
Про призначення. Романтичним натурам із почуттям гумору. Жінкам, яким трохи за … (тут можна написати вік :), а також усім бажаючим книголюбам. Книга заслужила додаткову премію на одному відомоу літературному конкурсі, і якби моя воля – я б дала їй цю премію ще раз :)
Моя оцінка. За стобальною шкалою – 94.
PS: до речі, користуючись нагодою, вітаю Галину Вдовиченко із Днем Народження, який вона святкує 4 вересня! Многая літа, многая книга :)!