Прекрасна пара – Антон і Таня :). Тепер цей вірш-пісня асоціюється лише з Вами!
Моя пісня дуже проста і зрозуміла, пояснень багато не вимагає і сподіваюся, що накличе на Вас якісь позитивні емоції :) Сама пісня знаходиться тут – [download id=”42″]
А любов…
Дві людини І два серця, Що у ритмі одному б’ється. Так приємно, Коли Він сміється.
Про назву. Назва нічого надзвичайного не передбачає. Така собі таємниця. Могла бути життєва таємниця або повна таємниця. Або ще якась таємниця :). Тобто на особливий лад думок не наштовхнуло.
Про обкладинку. Я уже писала, що Юрій Ігорович мені схожий на пірата якогось, доброго пірата :). Із своєю сережкою і легкою небритістю… Але він справжній і не хоче ні під кого “косити” – це головне. За це його уже можна поважати, що я і роблю :). А сама обкладинка відразу показує, що це буде розмова і реал. Тобто не Дереш із фантастикою і не Ірена Карпа із своїми хвилинами :).
Про зміст. Андрухович сам оцінює цей твір як найбільший свій шедевр. Я б таку оцінку не давала. Цей твір вирізняється з-поміж інших своєю правдивістю без ілюзіонності. Ота історія про Софію і те як вони із дружиною Ніною її народили, будучи бідними студентами. Оця непридуманість його пиятик і бідноти у студентські часи. Таке не можна придумати, бо таке можна лише пережити :). А від його десятків слів, які у стандартній українській мові не вживаються – словниковий запас може просто настільки збільшитися, що аж не поміститься у свої попередні розумові розміри :). Книга читається без зайвих напруг, але і не за два дні. Найбільше, що у мене викликало емоції – так це думка про те як діти Юрія Андруховича перечитували рядки про своє зачаття та народження… А також правда душевних переживань, повязаних із жінками і коханнями Андруховича… Особисто я не знаю чи змогла б написати отак-от правду мільйонам.
Про призначення. Не для консерваторів та дуже правильних людей. А то після деяких слів майже цензурного змісту у них зірве дах разом із горищем :). А так, в принципі, без обмежень.
Я впевнена, що такі люди є у житті у кожного. Це ті, кого ми не знаємо особисто, але регулярно бачимо в силу певних обставин і уже через певний місяць чи два таких от регулярних побачень, завбачивши цю людину, посміхаєшся їй :).
Почну з себе.
Щодня, ідучи на роботу, я бачу декілька знайомих облич. Я не знаю хто вони такі, які у них професії та куди вони прямують щодня о 8.45, проте вони для мене є своєрідними вказівниками, що я не запізнююся, адже ми з ними бачимося щодня на певному одному і тому самому місці :).
А ще у мене є декілька знайомих вигулювачів собачок, які теж о 8.45 регулярно гуляють біля мого будинку.
Плюс ще є пару автомобілів, які їдуть саме в цей час (я так думаю, що теж на роботу) і їх водії мені уже теж посміхаються :).
Отакий у нас світ – дуже цікавий.
Особливо, коли знаєш певну людину по отаких ранкових зустрічах, а потім зустрічаєш у магазині або у якомусь іншому місці, а не на своєму “ранковому” :). І тоді виникає природня думка: “Десь ми уже бачилися“…
Тому, напевне, праві психологи, коли кажуть, що уві сні ми бачимо тільки тих людей, яких бачили або маємо побачити у своєму житті. Тобто наша підсвідомість нічого не вигадує, а бере із реальності наших ранкових, вечірніх та обідніх знайомих, яких ми бачили і ще побачимо, але, можливо, ніколи навіть імені їх не дізнаємося…
Але щось я занадто багато пишу, як для пятниці. Вам так не здається :)?
Мені уже так здалося, тому я ставлю на цьому всьому велику і красиву крапку і йду відпочивати. Адже пятниця :)
А на душі було так душно І так хотілося дощу, І так набридло слово “мужність” Аж до плачу.
І так чомусь хотілось грому. Чи навіть двох потужних злив. В житті вся складність лише в тому, Що часто не знаходим слів.
Або знаходимо невірні. Або ідемо не до тих. Реальність душить непомірно Якби дощу… То він би зміг! Омив, очистив, обнадіяв. Банальна правда всіх жінок, Що навіть чорні довгі вії Не прикривають всіх думок,
І те, що на душі так душно. Хотілось грому, сильних злив. Чекати – це є дуже мужньо. Якби лиш дощ це оцінив
Я роблю коллаборації. Час від часу я читаю свої вірші на Ютуб каналі. Як порядна молода людина, маю Тік Ток :). А ще інстаграмлю вірші, коли на те є відповідний настрій. Додатково, я шлю регулярні телеграми про життя. Бачили? Якщо ще ні, то ніколи не пізно почати це діло
У зв’язку з тим, що при температурі вище +30 думати дуже складно, набрати на клавіатурі багато тексту – пальчики потіють і просто неспроможні, а ноги так самі і несуть в душ, тому повідомляю, що якщо температура не знизиться, доведеться терміново або їхати на море, або писати прохання у Гідромецентр, щоб щось із цим робили.
На найближчі пару днів другий варіант є більш реальним, бо у Києві із морем проблеми, тому пропоную надіслати нашим прогнозистам такого листа:
“Шановні власники усіх хмар, повелителі температури і тиску, шановні працівники Гідромецентру!
У зв’язку із масовою нелюбов’ю до високої температури повітря і щирим бажанням щось із цим робити, просимо передати Вашому піднебесному керівництву Гідромецентру, що у нас усе просто супер і нам усе дуже подобається, але якщо на вулиці буде замість +35 всього лише +28 – ми не образимося :).
З найглибшим і найтеплішим почуттям поваги до Вас вдячні недолюблювачі високої температури повітря :)”
І пару тисяч підписів. Дуже активним дозволяється навіть kiss червоною помадою залишити :).
Після такого листа я думаю, що все у нас налагодиться і ми комфортно доживатимемо свої липневі та серпневі дні :).
А поки що я пішла. Вірніше, хочу я того чи ні, але ж ноги самі несуть… в душ :)!
Якщо хтось іще не зрозумів, то пояснюю популярно і зрозуміло – сьогодні минає півліта. Тобто нам залишилося ще рівно один місяць і пятнадцять днів літнього щастя :).
А тоді настане щастя осіннє :))).
Тому, шановні панове і панянки, якщо Ви ще не відпочили, спеціально для Вас розпочинається оксамитовий сезон.
Тому поспішайте на моря, знімайте із себе все зайве, радійте життю на відпочинку і… не запливайте за буйки :)
У світі є одна річ гірша за п’ятницю, тринадцяте – понеділок з аналогічним числом :).
І що б там не казали, але справа тут саме в оцих усім відомих забобонах щодо цифри 13, у сприйнятті трудящим народом понеділка, у магнітних бурях на Сонці та аналогічних подіях на Місяці…
Цей день відтепер асоціюється з рядом слів, при чому деякі з них є не зовсім цензурними, тому їх перелік я приводити тут не буду :). Проте, нам це вдалося – ми його пережили.
Тому у зв’язку із вичерпанням ліміту слів на сьогодні я хочу Вам сказати наступний витяг з відомої пісні: “Завтра будет лучше, чем вчера :)”.
Адже завтра – 14-те. Тому – до завтра :)
Все зависит от плотности штор, Закрывающих окна души. Может быть, это был разговор. Хотя нет. Называть не спеши Ведь на все не достаточно слов. Может быть, это было вполне… Своё мненье сказать будь готов. А мое – я оставлю при мне.
Все зависит от уровня глаз И насколько открыты они. Я из музыки выберу джаз. Хотя больше хочу тишины. Когда нету каких-то помех Отвлекай – я согласна смотреть. Из эмоций я выберу смех. А от целого дам тебе треть.
Остальное давай заслужи. Но на все не достаточно слов. Не люблю ощущение лжи И душевно-сердечных оков. Из свобод – выбираю свою. И смотрю со своей стороны: Все зависит уже от того, Что нам шторы с тобой не нужны.
Я роблю коллаборації. Час від часу я читаю свої вірші на Ютуб каналі. Як порядна молода людина, маю Тік Ток :). А ще інстаграмлю вірші, коли на те є відповідний настрій. Додатково, я шлю регулярні телеграми про життя. Бачили? Якщо ще ні, то ніколи не пізно почати це діло
Моя история о невзаимной любви. Без намёков на продолжение.
Ты говорил, и повторял И снова тихо Шептал, что я тебе Как жизнь теперь нужна. И что любовь к тебе пришла Каким-то вихрем. Убравши из-под ног всю твердость дна. И что-то про глаза, И про улыбку. Насколько помню, было даже про мечты.
Про Рубик, але уже не кубик. Ось вона – Кулька Рубіка – сестра Кубика Рубіка :)
Якщо чесно, то найбільш цікавою новиною для мене сьогодні стало не підвищення комунальної плати, політичні перипетії (там усе стандартно), а те, що скоро у продажу буде куля Рубика.
Отак от всім відомий кубик-рубик змінився дуже радикально. Тепер він виглядає так:
три кулі одна всередині іншої;
всередині найменшої кулі – кольорові кульки;
на самій верхній кулі є “вушка”, у які треба загнати кольорові кульки.
На перший погляд усе дуже просто і зрозуміло, але ж то лише на перший погляд :). А коли починаєш працювати над цією непосильною задачею, то розумієш, що Ерно Рубік дуже навіть розумний дядько.
А ще, мене ця новина вразила тим, що увесь світ бореться з кризами, обирає президентів та лікує грип, а десь у Європі сидить пан Рубік і вигадує як закотити кульки відповідних кольорів у потрібні місця… Що тут скажеш – генії вони завжди нестандартні :)
