У ній щось є... Таке просте і особливе. Фото - Joshua Gresham
Вірш “У ній щось є” – це не строфи про якусь конкретну леді. Це моя жіноча правда, яку я зустрічаю на вулицях. Ця жіноча правда живе поміж моїх подруг і з нею я часто зіштовхуюся після спілкування з надихаючою представницею прекрасної статі.
Хтось побачив її у метро. Інший – стояв із нею в одній черзі. А тоді ще вона переходила перехрестя, заходила у якісь магазини, де її також бачили. Цей вірш – коротка ода Особливій – тій, яка запам’яталася натхненням у погляді та посмішкою на устах…
У ній щось є…
Напевне, то душа
Трохи збентежена від правди і реалій
Вона кудись,
Як завжди поспіша,
Іде у переходи і у далі.
У ній щось є…
В її ясних очах
Поети б написали слово “щирість”.
В ній паросток надії не зачах,
Не дивлячись на будні трохи сірі.
У ній щось є…
Незрима таїна.
Що в пам’ять урізається гранітом.
Як присмак від солодкого вина,
Коли набридла гіркість цього світу.
І це її відразу видає. З-поміж облич і поглядів квапливих. Спинившись, розумієш: в ній щось є… Таке по-справжньому просте і особливе.
Щиро каюся, що не оновлюю свою сторіночку.
Скажу чесно: новин є багато. І тем для обговорень, висловлення думок і т.д.
Книжку уже одну прочитала, тож можна і про неї написати.
Але… Що може бути більш важливе, аніж весняна лінь :)
Самі розумієте :)
Далі буде :)
Про назву. Назва цікава і наштовхує на роздуми. Як на мене, трохи пахне романтикою :)
Про обкладинку. Обкладинка на роздуми не наштовхує :). Вона вдало ховає у собі порівняння тієї залізничної дороги, що зображена на обкладинці із тим життям, яке описано у книзі.
Люко Дашвар. Село не люди. Цікавий погляд на українські реалії
Про назву. Назва книжки в усіх моїх знайомих викликає посмішку. Не знаю що стало причиною такого масового явища, проте воно існує і не знаю навіть що з ним робити. Проте я рада, що згадка про село викликає такі позитивні емоції у нашого народу :)
Про обкладинку. Після обкладинки книжки “Молоко з кров’ю”, можна сказати, я вже звикла до оголених жіночих тіл :). Чекаю наступних творів. Але зізнаюся: мені аж страшно уявити що там може бути зображено… :)
Про зміст
Даний твір отримав другу премію на “Коронації Слова” у позаминулому році (тобто у 2007 році). Я повністю згодна з суддями.
Адже твір, в принципі, хороший, проте – не так, щоб аж дух перехоплювало. Книга про молоко з гемоглобіном мені більше сподобалася :)
Та і, якщо глянути по суті, то перша сцена у саду всіх шокує. Ні, ну всі ми люди читані-перечитані. Проте, щоб отак відразу і на десятій сторінці про нестандартні форми сексу…
А отой шок, який переживає читач, коли на очі потрапляють сторінки про Сашка і Сергія, які вирішили стати крутішими за всяких там Рокко Сіффреді… Від такого повороту подій відійти непросто.
Та і взагалі – книга реально показує життя у селі. І вулицю Леніна, яка є у кожному селі України, і, покинутий комбайн, і дітей, які за п’ять кілометрів ходять до школи.
Так що, оратори, давайте і далі розповідати про те, що ми уже в Європі, а ви, поети пишіть, про квітучу Україну. Папір все стерпить.
Радує тільки те, що закінчується по-доброму: із натяками на правду і реалістичність.
Проте, навіть після прочитання цього твору мене мучить питання – куди поділися собачки баби Килини, яким в книзі приділяється декілька абзаців уваги… Але як тільки згадую це питання, то відразу себе заспокоюю, що то місце для фантазій читача :)
Про призначення
Рекомендується тим, кого вже важко чимось здивувати в літературі. Не рекомендується любителям класики і душезаспокійливих творів.
Сьогодні почитала останній номер журналу “Інвест-Газета” (хоч це і журнал, але називається словом “газета”. До речі, я дуже люблю “Інвест-Газету” :)), і подумала – як тільки схожі думки у двох розумних людей. Тобто у Станіслава Шума та у мене :).
А думки у нас були схожі щодо такої теми як ціни на презервативи.
Просто нещодавно, перебуваючи біля каси одного із супермаркетів, я звернула увагу на те, що презервативи зараз коштують від 25 грн. А весну ж ніхто не відміняв :).
Та й метро усе завішане рекламою про те, що секс має бути захищеним.
Плюс кількість ВІЛ-інфікованих в Україні наштовхує на думки про засоби захисту.
А якщо ще згадати за усякі венеричні хвороби, то взагалі пісня довга…
От я стояла і думала, що майбутнє українців можна охарактеризувати так:
хто більш начитаний і з досвідом – будуть тихо лаятись не зовсім цензурними словами і купувати навіть по 40 грн. презервативи;
хто більш ощадливий – будуть економити такі дорого-цінні речі та використовувати по святам (або за графіком :));
хто має риси поведінки, схожі із громадянином Казановою, то я подумала, що їм дешевше буде відразу купити абонемент у венерологічний диспансер;
а от хто не належить до вище перерахованих груп, той з адреналіном у крові займатиметься своїми справами і буде сподіватися на удачу, кликати фортуну і виглядати шару :).
Напевне, для цієї групи осіб було створено кнопку “Мне повезёт!” у Гуглі :).
І саме із цих громадян через кілька років виростають особи першої, другої та третьої групи :).
Проте висновок в усіх цих випадках один – ще не познімали плакати “Україні не вистачає футболістів. Кохайтеся!”, а тут ще й презервативи подорожчали…
Бебі-бум не за горами :).
ЗІ: та і, зважаючи на пору року, лелеки вже в дорозі :)))
Написано ж білими літерами по чорному монітору: взяти лопаточку – потримати – поставити. Але видно хтось же ж таки перетримав!!!
PS: Найголовніше і найнесправедливіше, що розгрібатимуть усі…
PS-2: і користуючись нагодою – прошу вибачення у всіх і кожного. За що і чому – знаєте самі…
