Я не знаю чи бували в “Артеці” наші великі політики, мери і депутати. Але, певно що ні.
Адже, якби вони там були, то не змогли б так от просто робити те, що роблять.
Звісно, в умовах великої економічно-політично-розумової кризи в Україні такі питання як життєдіяльність та функціонування табору, де “море бескрайнее и солнце весёлое раннее” є менш критичними, аніж усі інші, проте, ну не можна ж так вчиняти із перлинкою України!
Площа “Артеку” оцінюється в мільярд доларів. Рівно один мільярд коштує вихід до моря, кипариси, гори, корпуси і дороги. Але набагато ціннішою є артеківська атмосфера. Але вони про це не знають.
Та й навіщо здоровим і відгодованим дядям і тьотям якісь там дитячі речі – скоротять кількість артеківських таборів, а на їх місці можна і готель побудувати. Чи комплекс розважальний… Шматочок ласий, за нього можна і поборотися.
Хоча слово “можна” є неточним, бо за “Артек” уже борються. Кудись поділося 50 гектарів землі. Копії генерального плану – немає. Сам генеральний план зник у стінах сільради Гурзуфа (от цікаво, наскільки там сільрада велика за розмірами, що план такого собі “Артека” міг зникнути безслідно?).
Те, що в світі бережуть, у нас – як завжди. Моя Україна – плаче. А у чиєїсь України просто бізнес-інтереси. І нічого особистого…
Одним словом, вибачайте. Тема така, що просто зачепила за живе. І не знаю чи заживе.
PS: “Артек”, тебя придумал очень добрый человек. “Артек”, пусть будет радостным твой следующий век…(з однієї відомої артеківської пісні)
