Я вже не та.
Я вже тобі не вірю
Нема уже наївного дівча,
Яке колись вручало свої мрії
І дарувало вогник у очах.
Місяць: Квітень 2008
Ты хочешь начать всё сначала…
А помнишь,
Луна целовала
Каштанов зеленые листья
И звёзд необъятный простор.
Ты помнишь?
И я тоже помню.
Тепло твоей нежной ладони.
Влюблённости полные мысли
И майский ночной разговор.
Ты хочешь вернуть все обратно…
А помнишь,
Нам было приятно.
Быть вместе…
Мне часто казалось,
Что я, словно птица, лечу.
Но жизнь показала другое.
Я сердца тебе не открою.
Ты хочешь вернуть всё обратно?
Ты хочешь.
Но я не хочу…
2003
Категорії
вся правда Проінет
Якщо Ви не знаєте що таке Проінет – для Вас же гірше :).
А якщо бути ще точнішим, то Ви багато чого втратили.
При чому під фразою “багато чого” розуміється шість семінарів у НТУУ “КПІ”, Могилянці та Університеті Тараса Григоровича (в сумі, якщо мій калькулятор правильно порахував – виходить 18 семінарів, де буде висвітлена вся правда Проінет).
Ти боїшся згадок.
То так ясно видно,
Але ж це – початок…
Вже немає рідних
Рук моїх у тебе.
І очей відкритих.
І думок в польоті
Вуст зі смаком літа.
Было две жизни. И было два пылающих сердца.
Было много ярких слов, но была всего одна стрела, которая пронзила эти сердца. И любовь у них тоже была всего одна, но какая…
Их жизни соединились одним вечером. Их знакомство было простым и банальным – их свёл медленный танец. Познакомились, разговорились и поняли. Они оба поняли истину – перед ним была лучшая в мире девушка, а перед ней был ОН, самый лучший на свете.
Категорії
Брудні ангели цього світу
Вона обережно зняла з себе білосніжний одяг і заховала його у невеличку валізку. Туди ж з ніжністю була схована її доброта і щирість.
Свої мрії вона поклала у окрему кишеньку валізи – щоб було зручно час від часу діставати їх і переглядати як згадку минулого. Цнотливість та відкритість вона хотіла залишити, але вони теж виявилися не модні, тому довелося і з ними прощатися.
А крила…
Ті прекрасні крила, які Ангелам даються на небесах, і які неодноразово дарували їй легкість польоту, були теж сховані у валізу. Зараз вони їй просто не були потрібні…
Адже навіщо у сучасному світі крила, мрії та щирість? Для того, щоб бути вразливими?
Ось тому сяйво ангельського обличчя було замасковане під ультрамодним макіяжем. Одяг нічим не вирізнявся від одягу усіх інших людей, а життя стало таким же сірим та стандартним, як і мало бути.
Вона стала пересічною громадянкою (не)залежної держави і як згадка про її минуле, залишилося всього-лише ім’я – Ангеліна.
Час від часу вона згадувала про свої мрії. Інколи у неї виникало бажання відкрити свою валізу і повернути все назад, стати тим білим і прекрасним створінням, яке уміє творити добро, знає як допомогти, порадити, може дарувати і не просити щось в обмін на це…
Але життя її зупиняло. Бо вона уже познайомилася з ним поближче, тому бачила усі його реалії. Вона розуміла, що зараз у нашому світі Ангели нікому не потрібні. Вони зі своєю чистотою дуже сильно підкреслюють бруд цього світу. А нам же так неприємно це усвідомлювати…
Тому вона змирилася з тим, що минулого уже не повернути. Вона вже не тривожилася із-за того, що у світі нема нічого справжнього. Те, що раніше шукали в людях, зараз шукають у віртуальності. А те, що не можна купити за гроші, можна купити за великі гроші…
Тому нарешті проживши у цьому світі кілька років вона зрозуміла головне – не треба намагатися змінити цей світ. Треба змінювати себе. Може весь світ цього і не помітить, але життя не залишиться осторонь і обов’язково відповість на цю зміну.
Життя не буде вимагати ідеальності. Адже воно саме не є ідеальним.
Життя пробачить помилки. Бо така у нього робота – пробачати нам все…
А бути Ангелом? Ні, не треба… Адже Ангели у нашому світі не потрібні.
Категорії
Все как всегда
Все как всегда.
А может даже хуже.
Кто виноват?
Вопрос этот не нужен.
И оправданий не ищи –
В том малый толк.
Не сделал –
Это значит, что не смог…
Ты не смотри
На мир глазами злобно.
Здесь очень много
Лиц, тебе подобных.
Обиженных на жизнь
И на других,
Но мир ведь обойдется
И без них.
Так что сердись.
Хоть умирай со злости.
Оставь свой след
Точнее только кости.
Ведь не успел ты
В жизни ничего…
Эй, ты!
Цени наш мир!
Из-за него
Ты видишь солнце.
Небо, листья, лица.
Пусть ночью
Иногда тебе не спится.
Но вместо злобы твоих
Милых глаз.
Скажи: “СПАСИБО, ТЕБЕ ЖИЗНЬ!”
Хотя бы раз.
В моменты выдоха.
А, может, даже вдоха…
Поймешь ты сразу:
Жить не так уж плохо.
Категорії
Тает жизнь, как будто снег
Cнег умирает. Вместе с ним
Уходят те, кто был живым.
Ещё недавно…
Тает плавно
Вся жизнь у каждого из нас.
Не верьте…
Но ведь это явно:
Всему есть свой последний час.
Наш мир не вечный –
Это правда…
Не безупречный,
Как все мы.
Но нам другого и не надо…
Нам нужен
Холод от зимы
Тепло весны
И радость лета
Осенняя листва в букетах.
И жизнь…
Она всегда такая:
Мы так хотим любви и рая
И все свои года и дни
Не хочется нам быть одним…
Так что живите как хотите.
Ведь всё решает человек.
Но помните и поспешите.
Ведь тает жизнь, как будто снег…
Категорії
Жизнь – игра
В нашей жизни
Всё возможно
И запутано,и сложно.
И ошибочно порой…
Жизнь, по сути, есть игрой.
Мы – актёры.
Души прячем:
Улыбаемся и плачем,
Хоть внутри
Совсем не то –
Не поможет нам никто…
Ведь мы сами виноваты:
Всё бежим,
Спешим куда-то.
Время хочем обмануть.
Хочем счастья.
Хоть чуть-чуть.
Но сценарий весь написан:
И актёрам, и актрисам.
Там всё чётко до безмеры,
Много жизненных примеров…
Так что главное –
Не сбиться,
Не пустить из рук синицу.
Потому что жизнь такая –
И ошибок не прощает…
2004
Категорії
Диалог с жизнью
Стихотворение очень специфическое и понять его совсем просто. Так же непросто, как, например, описать свои впечатления от театральной постановки “Очікуючи на Годо” в исполнении львовян из Театра Леся Курбаса. Но как первое, так и второе мне нравится …Поэтому прошу не оценивать слишком строго.
– Пойми…
– Понять? Да нет. Я не сумею.
– Живи…
– Нет времени. Ты излагайсь быстрее.
– Цени…
– За что? В тебе ведь смысла нет.
– Люби…
– А будет ли взаимности ответ?
– Мечтай…
– Зачем? Мечты лишь убивают!
– Прощай…
– Скажи: а все меня прощают?
– Иди вперед…
– Но лень мне рушить стены.
– Доверся…
– Не могу… А вдруг измена?
– Так постучи.
– А если вход закрыт?
– Так отдохни.
– Но времени лимит…
– Так измени меня!
– А ты готова? Правда?
– Тогда прийми меня!!!
– Стараюсь. Жить ведь надо…
2004