Вот так Дедушка Мороз обрабатывет все письма, которые приходят к нему :).
В карманах петарды, на небе – салюты
Шампусик хлюпочет в моем рюкзаке.
Вот я понимаю – красиво и круто:
Деревья в гирляндах.
Вон там вдалике!
Сияет в окне приодетая елка.
Народ суетится и сумки несет.
Мороз достает, но напрасно, без толку.
Ведь smile на фейсе :).
Приятных забот
Так много,
Что в каждого есть “белый список”.
А, впрочем – весь мир в эти дни побелел
И к нам Новый Год устрашающе близок.
А столько еще недоделанных дел!
Но их отошлём мы в далекие дали.
А кризис отправим бродягой в пути. Привет, Новый Год! Мы тебя очень ждали
И рады встречать тебя,
Эй, заходи :)!
Іду по Святошино. Стоять біля входу в підземний перехід двоє молодих чоловіків невизначеного віку, один напроти одного. Один – в полосатій шапці “Білайна”, інший – у червонуватій шапці (видно від МТСа :)). Напевне, конкуренти по продажу карток-поповнень, стартових пакетів та іншого мобільного майна :). Я б їх і не помітила, але вони один сильніше іншого кричать: “Пазванить, паполнить щёт. Пхазванить, пхаполнить” (з наголосом на “пха-” :)).
Через годину виходжу на Вокзальній. Знов-таки іду і бачу ряд білих автобусів типу “Бусик” :). Біля них стоять кілька чоловіків невизначено-молодого віку і один наввипередки іншого кричать:
“Біла Церква! Хто на Білу Церкву?”,
“На Хмельницький. Зараз відправляємося” (оце скільки ходжу і вони весь час “зараз відправляються” :),
“На Тернопіль (Полонне, Вінницю…)”
Ялинковий світ... Або деякі секрети новорічної ялинки
Іду я щойно, дивлюся – ялинки продають. Стандартна картина перед Новим роком :).
Але то ще не все – усі ялинки, і маленькі, і великі – із спеціальними підставочками дерев’яними, навхрест збитими. Картина симпатична :). І зручна – себто, повний новорічний сервіс – ніяких тобі проблем, купи-принеси-прикрась :). Може ще на бонус і пару гірлянд дарують – не питала :).
Тож сучасним прикрашальникам не треба думати як лісову красуню рівненько встановити вдома…
А чому я підняла цю тему? Та просто згадую своє щасливе СРСР-івське дитинство, коли на Новий рік шукали якусь конструкцію або самі творили щось для рівноваги ялинки. Один раз навіть було, що прикрасили, а вона тоді вирішила падати, то ми її на мотузочку прив’язали до найближчої опори :). Веселі були тоді Нові роки :).
Але для цілісного завершення мого сьогоднішнього монологу хочу ще щось розумне дописати :). Так що читайте: я вважаю, що можна з гордістю казати, що цивілізація до нас уже прийшла. Якщо не в верхи народу, то в низи ялинок – точно :)
Думка. Тільки той, у кого “чогось” немає, знає як найкраще використати те “щось”, якби воно в нього було.
Той, хто має “щось”, на жаль, в переважній більшості – нерозуміючі сліпці…
Детальніше. Хворий знає як би він радів життю, якби було здоров’я. Бідний знає куди б він з користю витратив гроші. Одинокий уявляє як треба щасливитися від наявності взаємної любові. Бездомний усвідомлює що таке наявність дому. Старість обсипає порадами і настановами молодість.
Нерозуміючі сліпці.
Здорові є сліпими у тому, що вони витрачають здоровя скрізь, думаючи, що так буде завжди.
Багаті не мають уявлення, про що мріють бідні, інакше вони б подумали, що бідні – божевільні, раз їм у житті хочеться всього лиш такої дрібниці..
Закохані не розуміють як це так – бути одиноким, є ж стільки чоловіків і жінок на світі – можна когось же знайти.
Сидячи у теплій кімнаті, ноги в капцях, на голову нічого не капає, важко думати, що хтось сидить замерзлий на протягах, шморгає носом і думає, що у метро тепліше і там можна погрітися. Молодість сліпа у своїй красі, розумі, силі та уміннях. Єдине, що молодість не вміє і не може, це побачити себе через 20/40/60 років. Бо якби і це їй було підсилу, вона б… злякалася. Адже то була б уже не молодість, а старість.
Судячи по тому, що знайшли вранці на Святого Миколая кияни у себе за вікнами, то Київ себе вів препаскудно.
Цей гостинець гірше лозиняки і трьох різок разом взятих.
Адже такої ожеледиці давно вже не пам’ятають.
Тому керівництву Києва, як і пересічним його мешканцям треба задуматися.
Скептики усміхаються і кажуть, що забобони – це не привід… Просто природний катаклізм. Але я вважаю, що усе треба сприймати і робити відповідні висновки.
Як мінімум, смітити у відповідних місцях, а не де заманеться (які високі слова!). Природа терпляча, але ж не настільки. Рано чи пізно вона самоочиститься. Тільки до усякого непотребу, який вона стиратиме з лиця Землі можуть потрапити ті, хто є причиною виникнення усього цього – тобто люди.
До речі, світ теж стурбований. Кому цікаво в чому це виражається – погугліть із запитом 20-20-20. Додайте туди ще дві літери “ЄС” для більшої правильності вибірки :).
Але почніть із себе (знову високі слова…). Підійдіть до сміттєвого баку.
PS: за 100 км від Києва 19 грудня була хороша по-зимовому холодна погода.
Сьoгодні одна жінка сказала мені фразу: “А я пам’ятаю, як свого часу ми їздили у фотоательє на Площі Льва Толстогоза кілька днів раніше записуватися на фотографування. Як ми збиралися, наряджалися… “. І тут я зрозуміла, що ми рухаємося спірально вгору.
Я думала про оцей монолог-зізнання про походи до фотоательє. Здавалося б, речення прості та зрозумілі. Але, коли вдуматися. Мені, наприклад, важко зараз уявити ті часи. А найголовніше – відчуття та враження.
Однак, це не просто проблема моєї бідної уяви. Це, швидше, парадокс наявності чи відсутності певного життєвого досвіду.
Наприклад, багаті люди важко уявляють бідність, а ситі – голод. Так от і ми – наїдені технологічним прогресом, дуже складно фантазуємо на тему: “Як так можна за тиждень наперед записуватись на фотозйомку?“. Ще більш болючою є фантазія на тему “Як пережити пару годин, якщо у ноутбуці сіла батарея?”. І повним крахом ідей буде роздум на тему типу “Що люди робили раніше без мобільних телефонів?” або “Як шукати потрібну адресу без Гугл Мепс?” (ці теми, все ще актуальні в окремих колах, до речі).
Взагалі-то, людство, судячи з усього, розвивається за правильною схемою – спірально. І, наче б то, вгору :). Хоча останнє ще ніким не доведено і той факт, що замість перших півнів нас будять вранці мелодії тих самих мобільних, будильників та муз.центрів – то ще один камінь у купу сумнівів про правильність нашого розвитку.
Ми вибираємо зручність за рахунок… У кожного із нас свій рахунок того, чим ми ладні жертвувати заради благ цивілізації.
Хто дочитав аж до цього місця вирішив, що “…і тут Остапа понесло” :). Але то не зовсім так.
Адже просто сьогодні я ще раз задумалася про те чи піднімається наш світ з кожним роком чи навпаки. Не беручи до уваги моральний бік сучасного життя. І залишаючи поза свідомістю вплив діяльності людини на природу…
Всього лише мобільні телефони, фотоапарати, мікрохвильові печі, ноутбуки…
Поки ви ще тут і читаєте Спірально вгору…
Я роблю коллаборації. Час від часу я читаю свої вірші на Ютуб каналі. Як порядна молода людина, маю Тік Ток :). А ще інстаграмлю вірші, коли на те є відповідний настрій. Додатково, я шлю регулярні телеграми про життя. Бачили? Якщо ще ні, то ніколи не пізно почати це діло
Що таке – насолоджуватися життям, раптом подумала я. Мати гроші? Смачно жерти? Пити, спати, вештатися по курортах, фотографуватись на тлі історичних краєвидів – фігня!
Як на мене – це <…> жити між захватом і сумом.
І бути відвертою і в тому, і в тому.
Вітаю із Днем Народження Оксану Сергіївну Липівську :)! Але оскільки Інтернет – то дуже публічна річ, усі детальніші побажання будуть висловлені у реалі та приваті :).
PS: Оксаночко, якщо ти читаєш ці слова – значить у тебе уже є доступ до Інтернету, з чим я тебе теж вітаю :)
PSS: бачите, інколи вітання з Днем Народження може бути навіть таким :)
