Сьогодні я розкажу Вам історію одного звичайного кактуса.
Він ріс на простому київському підвіконні і був типовим зеленим створінням, про які, в принципі, не пишуть.
Бо що можна написати про нього, колючого…
Але хазяйка його любила.
Хоча казала йому про це рідко. Точніше, ніколи…
Та і в силу темпів сучасного життя їхнє спілкування зводилося лише до однієї-двох посмішок зранку і нетривалого обміну поглядами під час закривання вікна :).
Отак-от і жили.
Але видно той кактус дуже відчував, що його любили.
Хай навіть на відстані і безслівно, адже… одного ранку він зацвів :). Білим, гарним і дуже доброзичливим цвітом :).
На цьому історії кінець, а мій кактус – молодець :)
Адже завдяки цій зеленій і підвіконній рослині особисто я ще раз для себе переконалася: любов – всесильна. Вона може все!
І хоча життя часто буває неприємним і колючим, треба любити його.
І тоді воно теж зацвіте :)