Категорії
щоденник

я бачу, я чую, я відчуваю

 

Треба посміхатися. Не зважаючи на холод та інші проблеми - посміхатися :)

Це не мариво :)!!! Це – реальність…

Я бачу, що Ви уже заховали свої теплі речі, зимові рукавички, шкарпетки та іншу утеплювальну атрибутику… Рано, любі мої, рано :).
Бо вже у наступному кадрі я спостерігаю іншу картину: як Ви дивитесь на травневий термометр і повертаєте усе тепленьке назад до своєї шафи :)…

А ще я чую голоси. Так, і вони з наближенням трьох вихідних стають все сильніші :).
Я чую голос Ботанічного саду, музеїв, церков, сенсейшенів та кінотеатрів, які просто наввипередки запрошують: “Прийди до мене, прийди :)!”. І чесно кажучи, я б на Вашому місці розгубилася…


І, поки я десь там губилася у голосах, я відчула сильний потяг.

Невідома мені сила потягла мене зовсім в інший бік від садів та кіно :).
О, та це ж магазини :)!
Не знаю як щодо Вас, але вони просто гіпнотично впливають на мою піддатливу натуру і… спокушають обновками :)…
Я уже майже повелася на них :). Але…

Як завжди у житті слово “але” підкралося непомітно :).
Цього разу мене потурбував своїм зовнішнім виглядом гаманець, схудлий за попередні травневі свята :).
Тож доведеться тепер із ним рахуватися і свої плани погоджувати виключно з ним :).

А поки я там буду проводити узгоджувальні процедури, бажаю, щоб Ваші три вихідні дні були теплими і приємними. І душевно, і тілесно :).

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *