
Значить ідемо ми ввечері. А на вулиці – дощ, понеділок… І під гору.
Краєвиди гарні, проте дерева, які їх закривають – все рівно вищі.
Нічого. Ідемо далі. Ми все бачимо.
А розмови? Та як завжди, жіночі.
Про почуте, побачене і прочитане.
Хоча найпильнішим мій погляд ставав, коли говорили про уже відчуте і бажане…
У тому ми проявляємося. І жінки, й чоловіки.
Бо минуле показує до чого ми звикли, а майбутнє – чого прагнемо.
Варто тільки слухати уважніше…
А ще сьогодні я остаточно утвердилася у тому, що парасольку ми ділимо тільки з невипадковими людьми.