Останнім часом я намагаюся жити за принципом “прямо зараз“.
Бо вже не раз так траплялося, що думаю: та зараз так лінь, та і нема настрою.
Ще й треба пройти зайвих три метри. Або зробити пять додаткових рухів.
І писати я теж нікому не буду.
Та й не хочу я ні з ким в цю мить говорити.
Все, справу відкладено.
А потім настає один прекрасний день, коли я витрачаю дарма дві години на те, щоб знайти те місце, яке запамяталося.
І пишу двісті нагадувань, щоб не забути потелефонувати або відправити повідомлення.
Малюю заплутані схеми, щоб устигнути за один день зробити тоді відкладені справи.
А про те як через три дні важко знайти річ, яка сподобалася з-поміж півсотні схожих, я взагалі мовчу.
Тому нічого не залишається – треба прямо зараз робити те, що хочеться.
Бо завтра у момент під назвою “прямо зараз” у житті кожного з нас можуть бути уже інші місця, інші турботи та інші люди.
В последнее время я пытаюсь жить по принципу “прямо сейчас“.
Ведь уже не раз так случалось, что думаю: ой, сейчас так лень, да и нет настроения.
Еще и нужно пройти лишних три метра. Или сделать пять дополнительных движений.
И писать я тоже никому не буду.
Да и не хочу я не с кем в это мгновение говорить.
Все, дело отложено.
А затем наступает один прекрасный день, когда я расходую даром два часа на то, чтоб найти то место, которое запомнилось. И пишу двести напоминаний, чтоб не забыть позвонить или отправить сообщение. Рисую запутанные схемы, чтоб успеть за один день сделать тогда отложенные дела. А о том как через три дня тяжело найти вещь, которая понравилась среди полсотни похожих, я вообще молчу.
Поэтому ничто не остается – нужно прямо сейчас делать то, что хочется.
Ибо завтра в момент под названием “прямо сейчас” в жизни каждого из нас могут быть уже другие места, другие заботы и другие люди.