
Я люблю професіоналів своєї справи, не дивлячись на те чи це двірник, перукар, чи Президент.
Я люблю людей, які тихенько роблять свою роботу із совістю, не заявляючи на весь світ про свої щоденні подвиги.
Хтось відправив за сьогодні двісті листів, а інший прибрав усе листя на своїй ділянці, а ще хтось дав своїм покупцям привід зайвий раз посміхнутися…
Звісно, у масштабах інших життів такі речі здаються маленькими, проте нічого не залишається непоміченим.
Мені подобаються ті, хто мовчки працює і має результат своєї роботи. Я поважаю тих, хто смиренно робить доручену справу.
Адже так загартовується сталь і так виховується професіоналізм.
Без співчуттів і жалощів. Без скарг на тяжку долю і непомірну роботу.
Роботи існує рівно на одну справу більше, аніж можна зробити.
І це логічно, адже, коли зроблено усе, значить це вже стеля і вище вже нема куди підніматися, розвиватися, злітати душею та інтелектом.
А от коли роботи не початий край… :)
Коли приходиш і думаєш – з якого боку краще відкрити двері, щоб гора справ не привалила випадково :)
Якщо звечора думаєш, що вчора було безробіття у порівнянні із тим, що буде завтра :)
Значить для вирощування Професіонала створено усі сприятливі умови і вже нічого не залишається окрім того, як починати професійно рости :).