Найбільше я люблю літаки із аркушів у клітинку. Особливо, коли запускати їх із верхніх поверхів багатоповерхового будинку, а потім дивитися услід і ні про що не думати.
Нікого не згадувати.
Дивитися услід…
Напевне, з даху літаки летять ще краще і красивіше.
І того дня я обов’язково намалюю щось гарне на їх крилах.
Не подумайте, що я умію красиво малювати, але в той день я буду виводити плавні лінії на простих клітинчатих аркушах. Я буду старатися.
Різнокольоровими пастами…
Хоча може до того часу я уже навіть придбаю яскраві олівці.
А після того – я дивитимусь їм услід.
Отак по-котячому сяду на гарячому даху і буду дивитися як мої мальовані квіти летять між поверхами. І як мої мрії на крилах літаків кружляють міжбудинковим простором.
А ввечері втомлені люди ітимуть з роботи і, побачивши мої білокрилі літаки, дивуватимуться. Та ще будуть висловлюватися щодо пустих витрат часу і паперу. Пасти (олівців?)
Хоча… Я впевнена – обов’язково будуть і такі, що підніматимуть голови та поглядом шукатимуть власника тієї паперової артилерії.
З висоти мого даху їх добре видно. Вони теж хочуть зайнятися літакобудуванням.
Головне тільки завтра не забути купити зошит із аркушами у клітинку.