Категорії
щоденник

цитата про слабкості жінки

Слова, варті уваги…

… можна скільки завгодно прикидатися слабкою, але в жодному разі не можна розкриватися перед мужчиною із своїх реальних слабкостей – рано чи пізно він обовязково перетворить їх собі на підніжну сходинку дорогою на власний п’єдестал.
Оксана Забужко “Інструктор із тенісу”

Категорії
вірші про осінь вірші про природу мої вірші

Я — осінь

У зв’язку із рішучим наступом холодів я вирішила розмістити по-осінньому теплий віршик, який я написала одного осіннього дня 2008 року. Хоча той день був давно, але емоції до сих пір актуальні.

Тож тепер, коли навіть за вікном туман густий, що аж не видно далі власного носа (шуткую, звісно), то я читаю цей вірш. А потім слухаю ще підгітарну версію. Так-так, я ще й музику до цього вірша написала. Бо так уже запала мені в душу оця кленово-золота пора.

І, щоразу перечитуючи цей вірш я розумію, що поганих пір року не буває. Бувають погані оцінювачі пори року… Але ми не з таких! Правда :)?

Категорії
вірші про жінок вірші про кохання вірші про чоловіків мої вірші

Я вже не та

Я вже не та.
Я вже тобі не вірю
Нема уже наївного дівча,
Яке колись вручало свої мрії
І дарувало вогник у очах.

Я вже не та.
А знаєш хто тут винен?
Звичайно, що не ти…
Це все життя.
Воно не визнає свої провини…

Я вже не те усміхнене дитя,
Яке колись тебе отак зустріло.
Я думала, що щирість візьме верх.
Проте… Я помираю…
Я безсила!
Бо хтось мою ту щирість взяв
І стер.
А разом з тим пішла моя наївність.
І вогник мій…
Той “хтось” його забрав…

Я вже не та.
Хоч може це і дивно,
Але ховаюсь як завжди у сотнях справ.
І маску я щодня свою вдягаю.
І хочу від усіх кудись втекти.

Я вже не та…
А знаєш хто тут винен?
Це все життя.
Звичайно, що не ти…

Післявіршове

Цей вірш було написано на одній з київських вулиць. Ішла по ній без нього. Але з ним у думках. У повідомленнях телефону. У голосі, що звучав у вухах, але жоден інший перехожий того голосу не чув. Я йшла і, як могла, порівнювала себе “до” і “після”. Не сказати, що усі зміни були негативні, однак найбільш відчутними були саме болючі епізоди.

Я йшла по вулиці та відчувала душевну втому та безвихідь. Найбільше лякало те, що я не знала як жити без нього. І водночас, моя адекватна частина мозку щосили казала мені про те, що треба бути без нього, бо ті відносини, які були між мною і ним – то нездорово і токсично. То – не любов

Категорії
вірші про жінок вірші про кохання вірші про чоловіків мои стихи мої вірші

Ты хочешь

История не возвращается

Ты хочешь начать всё сначала…
А помнишь,
Луна целовала
Каштанов зеленые листья
И звёзд необъятный простор.
Ты помнишь?
И я тоже помню.
Тепло твоей нежной ладони.
Влюблённости полные мысли
И майский ночной разговор.

Ты хочешь вернуть все обратно…
А помнишь,
Нам было приятно.
Быть вместе…
Мне часто казалось,
Что я, словно птица, лечу.
Но жизнь показала другое.
Я сердца тебе не открою.
Ты хочешь вернуть всё обратно?
Ты хочешь.
Но я не хочу…

2003

Категорії
вірші про весну вірші про жінок вірші про кохання вірші про чоловіків мої вірші

Я ховаюся

Я хочу заховатися від тебе

Я ховаюся в книжках і у екранах.
У калюжах від весни так сильно п’яних
Світить сонце

Золотим сліпучим диском
Я ховаюся…
Від променів і блиску
Видно сказане тобою –
Дуже щире
Кожне слово – то моя маленька віра,
Хоча може не маленька, а велика…

Я ховаюся. Топлюсь в життєвих ріках.
У контактах, у листах, у переходах,
У простих, давно заспіваних акордах.
І кажу, що так воно і має бути.

Я ховаюсь від думок про тебе всюди.
Але знаю, що довіку так не зможу
То є кара, чи то просто милість Божа?
Усвідомлювати, що і це у нас взаємне…
Бо ти теж ховаєшся від мене.

Категорії
щоденник

Брудні ангели цього світу

Ангелам… І не-ангелам.

Вона обережно зняла з себе білосніжний одяг і заховала його у невеличку валізку. Туди ж з ніжністю була схована її доброта і щирість.

Свої мрії вона поклала у окрему кишеньку валізи – щоб було зручно час від часу діставати їх і переглядати як згадку минулого. Цнотливість та відкритість вона хотіла залишити, але вони теж виявилися не модні, тому довелося і з ними прощатися.
А крила…

Ті прекрасні крила, які Ангелам даються на небесах, і які неодноразово дарували їй легкість польоту, були теж сховані у валізу. Зараз вони їй просто не були потрібні…
Адже навіщо у сучасному світі крила, мрії та щирість? Для того, щоб бути вразливими?

Ось тому сяйво ангельського обличчя було замасковане під ультрамодним макіяжем. Одяг нічим не вирізнявся від одягу усіх інших людей, а життя стало таким же сірим та стандартним, як і мало бути.
Вона стала пересічною громадянкою (не)залежної держави і як згадка про її минуле, залишилося всього-лише ім’я – Ангеліна.
Час від часу вона згадувала про свої мрії. Інколи у неї виникало бажання відкрити свою валізу і повернути все назад, стати тим білим і прекрасним створінням, яке уміє творити добро, знає як допомогти, порадити, може дарувати і не просити щось в обмін на це…
Але життя її зупиняло. Бо вона уже познайомилася з ним поближче, тому бачила усі його реалії. Вона розуміла, що зараз у нашому світі Ангели нікому не потрібні. Вони зі своєю чистотою дуже сильно підкреслюють бруд цього світу. А нам же так неприємно це усвідомлювати…
Тому вона змирилася з тим, що минулого уже не повернути. Вона вже не тривожилася із-за того, що у світі нема нічого справжнього. Те, що раніше шукали в людях, зараз шукають у віртуальності. А те, що не можна купити за гроші, можна купити за великі гроші…

Тому нарешті проживши у цьому світі кілька років вона зрозуміла головне – не треба намагатися змінити цей світ. Треба змінювати себе. Може весь світ цього і не помітить, але життя не залишиться осторонь і обов’язково відповість на цю зміну.

Життя не буде вимагати ідеальності. Адже воно саме не є ідеальним.
Життя пробачить помилки. Бо така у нього робота – пробачати нам все…
А бути Ангелом? Ні, не треба… Адже Ангели у нашому світі не потрібні.

Категорії
вірші про життя вірші про жінок вірші про кохання мои стихи мої вірші

Счастье. Деньги. Любовь

У каждой из нас есть выбор

Умный, красивый, богатый…
Только такой тебе надо.
Ты ведь так хочешь подарков,
Роз и красивых вещей.
Но ведь пойми, дорогая,
Жизнь по-другому считает
И даже полный достаток
Станет тюрьмою твоей.

А виновато здесь счастье;
Сердце, что рвётся на части
В час, когда видишь кого-то…
Близкого.

Он ведь любим.
Только с тобой будет рядом
Тот, кто любить будет взглядом,
Ну, а вот ты несчастливо
Будешь ходить вместе с ним.

Будешь его королевой,
Станешь и в моде ты первой,
Ну, а улыбки подаришь
Только за деньги взамен.

Так вот и будешь любима,
Годы лететь будут мимо
Только вот счастья не будет
Среди тех мраморных стен…

Это всё днём…

А вот ночью,
Сердце заплакать захочет.
Тело потребует ласки,
Нежности, взглядов, тепла.
Чтобы обнял тебя милый,
Тот кого ты так любила.
С ним не важны были розы.
С ним – ты счастливой была…
2003

Категорії
вірші про життя вірші про жінок мои стихи мої вірші

Красота? Нет, счастье

Красота не главное. Главное – счастье быть любимой и любить взаимно

“Не родися ты красивой.
Красота – не клад.
А родися ты счастливой”, –
Люди говорят.
Да, конечно, на красивых
Парни смотрят вслед,
Только, знаете, не в этом
Жизненный секрет.
Ведь для жизни есть важнее
Не длина ресниц,
Не параметры моделей
И журнальных лиц.

Лучше просто быть счастливой.
Быть такой, как есть.
Мода, красота, фигура –
Ни при чём всё здесь.
Счастье ведь не измеряет
Всех под идеал.
И у Золушки у каждой
Может быть свой бал.
Потому что в жизни всякой
Счастье лишь своё.
Ну, а красота, поверьте:
Можно без неё…

2004

Категорії
вірші про життя вірші про жінок мої вірші

Вірш про секретарку

Вірш про стандартну роботу звичайної секретарки

Якась там секретарка.
З якимись там думками.
Ішла після роботи.

І все було так само
У сотень і десятків,
Що йшли із нею поряд
І вечір їм на згадку
Лишав якісь там зорі,
Що в небі учорашнім,
Світили як сьогодні.

Ставало часто страшно,
Бо десь на підвіконні
Стоять ті самі квіти,
І завтра буде схоже
На копію “сьогодні”
Інакше? Ні, не можна…

О, люди! Ви – замінні.
На гвинтики так схожі
І не буває місце
Покинуте й порожнє.
Хоч ніби так важлива
Комусь ота робота,
Та через рік забудуть,
Що хтось сидів навпроти.

(Не)секретарка йтиме
У глиб, у пізній вечір.
Так само поряд мимо
Йдуть ті, що хочуть втечі.

Від квітів з підвіконня
Повіяло думками
Вже інша секретарка
З роботи йде так само.

Категорії
вірші про життя вірші про жінок мои стихи мої вірші

Стих о девушке

Стих о девушке и для девушки

Медіа-версія цього вірша знаходиться тут:
[download id=”36″]

Я – девушка
Я проявляю слабость.
Я – девушка
И мне разрешено.
Показывать мужчинам свою сладость
И опьянять собою как вином.
Я – девушка –
и в этом вся гордыня
Помиловать улыбкой, иль казнить?
Я – девушка
Кому-то я – богиня.
Но я могу рабынею служить.

Я – девушка,
Я чуткая актриса.
Но плачу я всегда только всерьёз.
Кому-то снюсь и мне ведь кто-то снится.
Но только кто –
И в этом весь вопрос.

Я – девушка
И я восторжествую.
Загадочно-таинственна внутри.
Я – девушка.
А хочешь – поцелую?
Нет.
Я – скала!
Захочешь, покори!

Ведь я холодная со снега королева.
А отогреешь – буду нежна и страсна.
Я – девушка.
И в этом моя слабость.
Я – девушка…
И этим я сильна.

Категорії
вірші про жінок мои стихи мої вірші

Сумасшедшая

Мы все чуть-чуть сума сшедшие :)

Я сумасшедшая.
И я об этом знаю
Привет, мой чудный мир.
Я вся твоя.
Эй звездочки! Я с вами полетаю!
Ведь все хотят побыть звездой.
К Вам в гости я :).

Я сумасшедшая?
Наверное Вы правы.
Ведь я шокирую собой людей вокруг.
Cначала грею руки в лучиках от славы.
Ну, а потом…
Делюсь теплом вот этих рук.

Я сумасшедшая.
Напомните об этом.
Ведь иногда стандартной становлюсь.
Я не могу терпеть какие-то запреты.
Нельзя?

В ответ нахально улыбнусь.
Ведь я…
Я сумасшедшая и точка.
Люблю все сразу.
И чтоб было все моё!
С улыбкой жизнь целую нежно в щечку.
И жду ответных действий от нее :).

Категорії
вірші про життя мои стихи мої вірші

Я не люблю, когда меня не ценят

Многим окажется странным список того, что я не люблю

Я не люблю,
Когда меня не ценят.
Когда не ждут,
Когда не дорожат.
И холодит всю кровь мою
И вены
Обычность.
И стандартный чей-то взгляд.

Я не хочу обыденности жизни.
И не люблю кого-то напрягать.
А паузы,
Что в разговорах виснут
Лишь молча ставят крест…
Верней, печать…
Печать того,
Что что-то не сложилось…
Быть может это
Лишь одна с преград.
Но я не выдержу,
Когда меня не ценят.
Когда не ждут,
Когда не дорожат…

2005 год