0

Тебе нема

Прощатися із любовю завжди дуже важко

Тебе нема. Тепер одна.

Тебе нема.
Ти вже не вернешся ніколи.
Хоч зарікатися не можна,
Але все ж…
Серце твоє
Уже не сповнене любові,
Яка колись не мала меж.

Тепер одна.
Як жаль, але в твоїх обіймах
Я не тонутиму,
Як то було колись…
Дісталась дна
Хоч ти казав: я – сильна
Тож випливу
Зберу свою всю волю й міць…

І лиш згадаю
В найсамотніші хвилини
Про те, що ми колись були удвох.
Як жаль
Що так багато не збулося.
Але, того, напевне, хоче Бог…

зима 2007

0

Вірш у метро

Вірш про нас щасливих і сьогоднішніх

Метро навіює згадки і породжує роздуми. Там народився цей вірш у метро. Між Площею Льва Толстого та Мінською…

І майже вже нікого не лишилось
У звечорілому вагоні у метро.
На серці невимовно наболіло
Хоча колись то радістю було.

Так по-підземному незатишно
І чужо,
Дивлюся на ці залишки облич.
Із мого світу непомітно дуже
Зникають межі:
А над нами темно.
Ніч…

А поміж нами
Просторові перепони.
Я говорила. Ти не чув…
Таке бува,
Коли є непідвладні нам закони.
Хоча…
До чого тут уже тепер слова?

Запам’ятай мене такою,
Як на фото.
А ще такою,
Яку ти колись любив.

Не забувай, що є слово “турбота”.
Це є одне із
Найцінніших людських див…

Хоча від неї вже нічого не лишилось.
Ще пару станцій.
І всього як й не було.
Чіпляють спогади.
Хоча їх теж не треба.
В нічному сонному вагоні у метро.

2007

0

Вторые сутки без тебя

Разлука между двумя любящими сердцами всегда очень сложна

Невыносимо понимать, что мы остались в прошлом

Вторые сутки без тебя.
Так тяжело.
Невыносимо…
Мы попрощались навсегда
И больше ты не мой любимый.
Нет. Ты из сердца не исчез,
Но чувства молча умирают.
Моей любви наперевес
Я слышу только
Голос чаек
И шепот милой нам волны…

С тобой мы море обожали.
Но нет.
Теперь уже не “мы”.
Есть ты и я…
В морские дали
Ушли все планы и мечты.

Нас нет уже вторые сутки.
Теперь есть я.
Отдельно – ты…
Мне больно.
Тяжело.
И жутко…

Лето 2005 года

0

Но все равно люблю тебя

Стих девушки о любви к парню. Не смотря ни на что

Я всё равно люблю тебя…

Я строю замки из песка.
А ты волной смываешь их.

Несу к тебе любовь в руках,
Ценю с тобою каждый миг.
Дарю ромашек белый цвет,
Что в хороводе собрались.
Мне без тебя улыбки нет.
Но ты…

А может это жизнь…
А может чей-то злой урок,
А может просто не судьба.
Хочу стереть.
Хочу забыть…
Но все равно люблю тебя.

2005

0

Не дарите сердец

Перед тем, как отдать кому-то свое сердце нужно очень хорошо подумать

Прошу, не дарите сердец тем, кто этого не достоин

Не дарите сердец…
Возвращать их так трудно
И не ценят любви,
Что легка и доступна.
Как не ценят тех глаз,
Что любви ждут взаимно…
Не дарите сердец!
Так красиво.
Наивно…
Не шепчите тех слов,
Что во снах написали.
Не дарите сердец!
Меньше будет печали,
Если вдруг Вы поймете,
Что напрасно все то,
Что хотелось, желалось…
Называлось мечтой.
А любовь…
От нее излучается свет!
Так что знайте:
Кто любит -
Сердце дарит в ответ…

2005

0

Двоє

Ніхто не винен в тому, що не любить іншу людину так, як хотілося б того

Вірш про невзаємне і нерозділене

Стояли двоє
Вона і Він.
І тиснула
Похмурість стін.
Життя немов
Вступило в змову.
А в них була
Складна розмова.

“Я не люблю…
Ну, зрозумій.
Про мене
Ти вночі не мрій.
І не пиши віршів
Таємних.
Бо знаєш…
Це усе даремно.
Я не люблю.
Цього не зміниш.
Себе нікуди не подінеш.
Казала я тобі не раз…
Ти знаєш -
Все владнає час.”

А він лиш в очі їй дивився.
Колись давно вони зійшлися.
Навіщо?
Ну скажи чому?
Життя сказало: “Ні” йому.
Чому ось так
Чому із ним?
Дивився поглядом блідим.
І лиш мовчав.
А що тут скажеш?
Чужому серцю не накажеш.
Бо і своє чомусь не слуха.
Стояв…Ледь-ледь тремтіли руки.
Вона трималась як могла.
Між ними тиша залягла.
У неї сльози лиш котились.
“Чому життя так помилилось
Чому ось так життя звело?”
Обом так боляче було.
Це на помилку дуже схоже…
Змінити?
Ні. Вони не можуть..

2004 рік

0

Майбутнє

Вірш з минулого про історію кохання

Вірш про майбутнє, яке поки що не збулося

Колись зустрінемось з тобою у метро.
А може десь на вулиці буденній
Постане в пам’яті усе, що в нас було
Я посміхнуся, якщо знайдеться натхнення.

За ту всю зустріч я згадаю вечори.
Згадаю дні. І навіть деякі хвилини.
Загляну: що там у душі твоїй
І запитаю як твоя родина.

За себе я не буду говорить,
Бо ти і так за мене будеш знати…
Я впевнена – до тої от пори
Ти спробуєш на смак сердець багато.
І зрозумієш, що таких як я – нема.
Не знайдеться.
Хоч як би не шукалось.
Будеш одружений…
Заміжня буду я.
І стільки усього в житті вже сталось,
Але ж немає часу розказать.
Бо я спішу.
Ти також справи маєш.
Ну що ж.
Бувай.
Зустрінемось колись…
А я пішла, бо чоловік мене чекає.

1

А я б тебе не так любила

Подарувала б світ і трохи більше, але вже ні, не подарую, не тобі

Я б тебе любила не так, як тебе любить увесь інший світ!

А я б тебе не так любила,
Тобі я дарувала б крила,
Жила б тобою…

Милий, знаєш,
Оця любов не мала б краю.
Я вранці стала би росою,
Щоб лиш побути із тобою…
І сонечком завжди світила,
Була б тобі мов ангел біла
Чи стала б враз класично чорна -
Любові все було б покорне.

Була б я наче птах співуча,
Щоб весь цей світ тобі озвучить,
Тобі сонети я б складала
І всього світу було б мало,
Щоб виразить в простому слові
До тебе почуття любові…

Але тобі було видніше,
І ти обрав одне з тих рішень,
Яких я дуже не хотіла,
Навіщо ж так, навіщо, милий?…

Ти вибрав гарну і красиву,
Розумну, чимось особливу.
Вона проста, вона хороша,
Зробить вона щасливим зможе,
Тебе… Ну що ж, тоді удачі,
Щасливі будьте. Я не плачу,
То все любов моя сумна…
Тобі я гірша, ніж вона.

2003 рік