1 серце :) 6 сподобалося
Loading...
0

етюд вулиці Саксаганського

Перехрестя вулиць Києва завжди дуже гарні та особливі. Я люблю це місто!

Кав'ярням та булочним присвячено...

Вулиця Саксаганського одного осіннього вечора (сьогодні) була як завжди – з тими ж будинками, машинами, світлофорами…

Але я люблю її не за це.
Мені подобаються булочні та маленькі кавярні.
Я туди ду-у-уже рідко заходжу (зазвичай нема часу, а натомість є справи), проте атмосфера біля тих булочних і кафе якась старокиївська.

І це зачаровує. І я мимоволі розумію, що Київ мав бути саме таким – затишним і приємним
Проте… (на місці трьох крапок іде монолог про причини зміни архітектурно-культурного стилю Києва і авторів цих змін. В силу морально-етичних принципів цього сайту, текст не наводиться :))

Тож я іду із своїми роздумами далі.
Дивлюся на оте все, чим рясніє вулиця Саксаганського.

Сама не знаю чому, але мені дуже подобаються булочні та маленькі кавярні на вулиці Саксаганського

Поділитися з іншими
1 серце :) 26 сподобалося
Loading...
5

Стих про Одессу

Одеса - це місто повне емоцій та краси. Душа в ньому відпочиває, а тіло - насолоджується :)

Мой стих про Одессу, написанный прямо там же 14 сентября 2009 года

Одесситы-клены.
Одесситки-чайки.
Волны бьют поклоны
Здесь они хозяйки…

Я же – просто в гости.
На три дня. Проездом.
На свиданье с морем.
Синим и небесным…

Я на встречу с тихим
Дворовым пейзажем.
Я – к огням от порта.
И навстречу пляжам.

Я – гулять до ночи.
Под листвой платанов.
Я – дышать Одессой…
Вдоль её Фонтанов.

Я… С ней не прощаюсь.
Слишком мы родные.
Каждый раз бывая,
Люблю…
Как впервые.

Поділитися з іншими
1 серце :) 9 сподобалося
Loading...
2

цитата про українця

Слова, варті уваги...

Слова, варті уваги…

Дурне діло – патріотів шукати. Я вже пробував.
У мене інший принцип: я – українець. Тобто – воля плюс секс і гарно попоїсти. Нормальна життєва політика.

Люко Дашвар. РАЙ.центр (текст): художник О.Маслов – Харків: Книжковий Клуб “Клуб Сімейного дозвілля”, 2009 – 272 с. – с. 39

Поділитися з іншими
1 серце :) 1 сподобалося
Loading...
0

про топ-наречених і топ-женихів

Київський центральний ЗАГС поєднує людей на все життя. А інколи і не на все. Але ж ми віримо у справжню любов, чи не так :)?

Будинок у Києві, який забирає номінантів і номінанток у описаному рейтингу… Центрайльний ЗАГС :)

Оце щойно долучилася до богеми – дізналася хто в Україні є найкращими женихами i найкращими нареченими.
Зізнаюся – посміхнулася широкою посмішкою :)

От як треба насаджувати заняття спортом!
Не через якісь там майбутні результати і хорошу фігуру, а дуже просто: хочеш бути самим кращим женихом – грай у футбол добре. Хочеш бути нареченою найкращою – щодня ходи на теніс.
І можна навіть без лейбла “Кімо” або “Лондонська школа економіки” (вони десь там – треті, п’яті, восьмі у рейтингу). А тут справжній номер один :).

Так що залишилося побажати пану Чигиринському і пані Бондаренко зустрітися, і з гордістю покинути такий сімейно налаштований рейтинг :).

Поділитися з іншими
1 серце :) 2 сподобалося
Loading...
0

чому я не пішла на Парад

Історія про життя людей, які пережили війну, примушує задуматися

Не треба чіпляти на джинси та рюкзаки Георгіївську Стрічку, яка є гордістю наших дідусів і бабусь.

1945 рік. Перша зима після війни. На дворі стояв холод і починався зимовий ранок. Десь на Сході світало.
У напрямку заводу рухалося дві постаті – хлопчик і дівчинка. Вони ішли стояти в чергу по хліб.

Хоча б одна буханка на шість душ своєї війною розбитої сім’ї… Сім’ї без чоловіків. Хоча б одна.

Було холодно. Без валянків у резинових колошах на босу ногу було холодно і йти, і стояти дві години в черзі таких же обездолених.
Але, слава Богу, по графіку хліб привезли. Хоча це не забезпечило однією хлібиною ці дві пари маленьких рук…

Натовпом з’явилися робочі із заводу – чоловіки, що лишилися живими після війни. Ішли напролом. По дітях. По босих ногах (у холодних колошах). Це ж чужі діти. А дома свої їсти хочуть

2010 рік. “Діти Війни” зібралися біля сільського клубу. І ті діти, кому приніс хліб з роботи тато. А потім прилаштував до інституту (добре, що на керівній посаді у заводі був). І ті, хто ішов півдороги плачучи, що хлібину розтовкли в крихти у натовпі…

У нас усі рівні. По закону.
Але які ж тільки у нас усі нерівні у житті…

Я проти пафосу голосних і красивих слів. І не люблю натовпів і хрещатицьких видовищ.

А знаєте чому? Бо завтра буде 10 травня і “Діти Війни” стоятимуть у чергу до лікаря. Або шукатимуть порятунку в ЖЕКу від своїх стареньких проблем.

Чи просто  хотітимуть шматочок ковбаси чи сиру, яку вони не можуть купити на свою пенсію…
Боже, прости наше покоління за те, що ми не можемо достойно відплатити цим Людям за їх втрачену молодість заради нас.

Історію записано сьогодні з телефонної розмови. Маленька дівчинка у колошах на босу ногу – це моя бабуся…

Поділитися з іншими
1 серце :) 5 сподобалося
Loading...
4

про пам’ятник Сталіну

Хочу сказати "ні" усіляким речам, які просто суперечать історії

Коментарі у даному випадку є зайвими.

Коли у мене з’являться діти, я не зможу їм підставно пояснити чому у Запоріжжі є пам’ятник Сталіну і за які такі заслуги перед народом він там стоїть.

Водночас я не зможу промовчати і згадаю про мою прабабусю, яку морили голодом, убивали холодом і били різками за вкрадені колоски з поля.
Хтось скаже, що це не він, а це режим.
Часи були такі…
А я не вірю. Історію творять люди.

Сподіваюся, що до того часу, коли у мене з’являться мої дітки, пам’ятника Сталіну в Запоріжжі (як і в інших містах України) уже не буде.

Поділитися з іншими
1 серце :) 7 сподобалося
Loading...
0

цитата про економіку

Слова, варті уваги...

Слова, варті уваги...

Економіка має форму дитячого конструктора. Кубики й циліндри, кольорова цегла й сталеві балки в руках янголів індустріалізації легко й стрімко перетворюються на фабричні корпуси, на заводські подвір’я, сталеві троси…

Сергій Жадан “Любов, смерть, економіка” (зі збірки “Трициліндровий двигун любові”)

Поділитися з іншими
1 серце :) 3 сподобалося
Loading...
0

цитата про Сороса

Слова, варті уваги...

Слова, варті уваги...

Фото Джорджа Сороса, який дуже допомагає усім. Його розум і гроші допомагають багатьом країнам

Отакий-от він - Джордж Сорос

Українська культура 90-х – це перш за все Сорос, так-так, старий-добрий Джордж, святий Миколай українських митців, котрий залазив через забиті сажею комини до офісів вітчизняних видавництв і галерей і лишав на директорських столах гранти, транші та різну іншу гуманітарку, там – згущене молоко, армійські американські шкарпетки, мило, яким ніхто не користувався, і спирт для протирання хромованих деталей, який усі вживали не за признченням; проставляв продажнім поетам України шенген у паспорти, робив українським кураторам пластичні операції, аби вони могли виїхати на чергове бієнале, давав хабарі українським чиновникам, аби вони мали можливість і надалі боротися із його шкідливим впливом на місцеву молодь, одним словом, Сорос – це тіньовий міністр культури молодої незалежної республіки…
Сергій Жадан “Моя культурна революція” (зі збірки “Трициліндровий двигун любові”)

Поділитися з іншими
1 серце :) 20 сподобалося
Loading...
0

Клубам или Это всё понты

Клубная жизнь очень привлекательна. Там всегда много молодых людей и девушек. Там - ночная жизнь

Стихотворение о клубах, понтах и других киевских достопримечательностях

Я не была в московском “Рае”
Об “Опере” я по наслышке знаю
А в Киеве… Бывало пару раз.

В мехах “Салминского”
И в черно-белых “Лицах”
В битком набитой “Патипе”
В “Царских” темницах
Арены, Бабушки…
Их всех не перечесть
Но это все – понты

Ведь там за честь
Считается пройти по фейс-контролю
С кальяном сесть в обнимочку за столик
Изображать продвинуто-крутых
А смысл-то в чем?
Ведь это все понты…

Элитно пить зеленое мохито.
И быть там до тех пор, пока открыто.
А этих взглядов вся небрежность
Пафос слов.
У стоек баров, на поверхности столов.

Там воздух пахнет не озоном,
А Лакостой.
Улыбок искренних найти не так уж просто.
Лишь показные игры
В бликах золотых.
Везде одно и то же
Всё – понты…

Тот мир – он красочный
Если смотреть издалека.
Он яркий
Словно с телевизора ЖК.
Но угнетающий
И давящий внутри

Лучше на небо
И на солнце посмотри.
Будет побольше радости и пользы.
Именно там
Есть все ответы на вопросы.
А клубы в сущности безсмысленно пусты.
Как и все их элитные понты…

Поділитися з іншими
1 серце :) 6 сподобалося
Loading...
0

одинокі Даша і Саша, Тимур і Дамір, Анжела…

Навіть сильні, багаті та красиві люди страждають від одинокості у житті

Одинокі серця всім відомих людей

Сьогодні, перебуваючи на одній із київських автомобільних доріг в одній із київських вечірніх пробок я подумала про Дашу Астафєву.
Така от вона вся бажана і сексуальна, гарна і несиліконова, а зізнається, що одна і поки що немає у її житті людини, яка б не дивилася на неї як на тіло з яким можна лягти у ліжко.

А тоді згадала за Олександра Рибака – переможця Євробачення цього року. Такий весь симпатичний і популярний, перебуваючи в Україні з гастролями, він сказав, що поки що один і у нього у житті немає людини, з якою він би розділяв радість існування та своїх перемог. Часу на це теж немає

Після того згадався Тимур Юнусов, тобто Тімоті – оте гламурне, татуйоване, “с понтами” і просто хлопець із хорошим знанням англійської мови та власним заробленим капіталом. Час від часу він зізнається, що ті, хто з ним поряд на камеру – це бізнес. А його серце – поки що закрите і одиноке.

Тоді подумала про Даміра Ахметова та Анжелу Коломойську. У них капітал не свій, хоч і дуже великий, але чомусь мені здається, що радості їм від того в особистому житті не багато.  Адже це кожного треба перевіряти: чи він дійсно цікавиться тобою як особистістю, чи то просто фінансові інтереси і полювання за грошима. Тож по існуючим даним вони також одиноко радіють своєму життю. Один в Лондоні, а інша у Женеві…

А тоді пробка плавно розійшлася і ми поїхали далі.

Так, звісно, усі згадані мною сьогодні люди не стоять у пробках і десь на рівні глибокої підсвідомості чули про метро. Але їх статус, гроші, прізвища і зовнішність не рятує їх від одинокості у душі.

Поділитися з іншими
1 серце :) 12 сподобалося
Loading...
3

Люко Дашвар. Рай.Центр

Книга Люко Дашвар про районний центр дійсно може вплинути на бачення сучасних реалій України

Обкладинка книги Люко Дашвар “Рай.Центр”, що перевертає з ніг на голову

Про назву. Оригінально – я згодна. У простому і провінційному слові «райцентр» знайти таке нове звучання… Після прочитання книги я чомусь вирішила, що як і зазвичай – робоча назва твору була інша, а над цією авторка думала довгими і безсонними ночами.

Про обкладинку. Занадто одягнене жіноче тіло, у порівнянні із попередніми обкладинками книг Люко Дашвар. Обкладинка у якійсь модній рожево-фіолетовій гамі. Поза жіночого тіла наштовхує на думки, що книга має перевернути світ з ніг на голову.

Про зміст. Я залишилася у якомусь змішаному стані після прочитання «РАЙ.центру». З одного боку – є сюжетні лінії. Аж занадто багато, як на мене :).
Сюжет студентів, народних депутатів, їх помічників та їх PR-менеджерів, синів, ворогів, друзів та дружин, а також лікарів, козаків, комуністів та ще ряду простих українців.
Сюжетна лінія кохання розумної студентки Л. із Могиляки і красиво неголеного хлопця М. на «Мазераті».
Сюжет святих душ, які віддали життя за Україну і товстої та зрадливої сучасної еліти.
Лінія багатого Царського Села і бідного 27-метрового квартирного космосу на Подолі.
Тут же районний центр із вимкненням електроенергії та столиця, яка вирішує – бути світлу чи ні.
Сюжет душевної драми Любові та життєвої трагедії Соні, яких і зараз ходить по містам і селам тисячі…
Написано легко і доступно. Але як на мене – трохи забагато казковості та збігів. Було багато сцен, читаючи які я думала: «Так не буває». Але були і такі, коли закрадалася думка: «Так було і у моєму житті»…

Про призначення: аудиторія читачів широка. Але у зв’язку із наявністю жорстокої реальності та картин сучасності – не рекомендується читати особам із слабкою психікою (може викликати депресію), закоханим студенткам із Могилянки (може спричинити фобію Пішохідного мосту через Дніпро), синам народних депутатів (може викликати зайві роздуми над життям), лікарям із районного центру (навіщо читати про своє життя правду?), ну і звісно, дівчатам із іменем Марта.

Моя оцінка: за стобальною шкалою – 90

Поділитися з іншими
1 серце :) 2 сподобалося
Loading...
0

Професіонали Своєї Справи

Професіонал своєї справи - це звучить дуже гордо!

Завжди приємно мати справу з людьми, яких можна назвати Професіонали Своєї Справи. Фото by_gayeva

Я люблю професіоналів своєї справи, не дивлячись на те чи це двірник, перукар, чи Президент.
Я люблю людей, які тихенько роблять свою роботу із совістю, не заявляючи на весь світ про свої щоденні подвиги.
Хтось відправив за сьогодні двісті листів, а інший прибрав усе листя на своїй ділянці, а ще хтось дав своїм покупцям привід зайвий раз посміхнутися…
Звісно, у масштабах інших життів такі речі здаються маленькими, проте нічого не залишається непоміченим.

Мені подобаються ті, хто мовчки працює і має результат своєї роботи. Я поважаю тих, хто смиренно робить доручену справу.
Адже так загартовується сталь і так виховується професіоналізм.
Без співчуттів і жалощів. Без скарг на тяжку долю і непомірну роботу.

Роботи існує рівно на одну справу більше, аніж можна зробити.
І це логічно, адже, коли зроблено усе, значить це вже стеля і вище вже нема куди підніматися, розвиватися, злітати душею та інтелектом.

А от коли роботи не початий край… :)
Коли приходиш і думаєш – з якого боку краще відкрити двері, щоб гора справ не привалила випадково :)
Якщо звечора думаєш, що вчора було безробіття у порівнянні із тим, що буде завтра :)
Значить для вирощування Професіонала створено усі сприятливі умови і вже нічого не залишається окрім того, як починати професійно рости :).

Поділитися з іншими