1 серце :) 4 сподобалося
Loading...
0

З Днем Незалежності?

Український день незалежності наповнений неоднорідними почуттями

Я – українець…

День Незалежності України для мене стане святом тоді, коли не буде лише декларативним і записаним на папері, а набуде якихось реальних рис.
Знову згадуються усілякі там права, гарантії та гаранти…
Не знаю чому так сталося, але років десять тому для мене це було більше свято аніж зараз. Паради, салюти і промови, присвячені цьому дню я зараз сприймаю так само скептично, як і пів-України.

Тому вибачайте, але зважаючи на економіко-політичну та соціальну ситуацію в Україні, я нікого не вітаю з Днем Незалежності України.

Поділитися з іншими
1 серце :) 10 сподобалося
Loading...
1

Потеря

Терять людей всегда очень тяжело, ведь они навсегда остаются в душе и памяти

Песня о том, как легко потерять самое главное чувство

Эта песня была написана довольно давно (2006 год), но несмотря на это, она все равно какая-то очень родная.
Не зря говорят, что пусть даже после того, как люди уже разошлись и давно не видятся, частичка души навсегда остается где-то там, в бывшей любви.

Слова - авторские, музыка - тоже.
А если мой хостинг был побольше в размерах, то я бы еще и клип выложила от этой песни (когда-то я еще и таким занималась :)).

Мері - Девушка (1083), а слова – ниже.

Потеря

Я тебя теряю.
Я тебя теряю…
Вроде всё как прежде,
Только жизнь другая.
Я живу в надежде
Лишь сама не знаю:
С кем сейчас и где ты – я тебя теряю.

Ты меня теряешь,
Ты меня теряешь,
Разлетелись чувства, жизнь ведь непростая.
Надо всё вернуть бы.
Сам не понимая -
С поцелуем в губы, но ты меня теряешь.

Припев.
Мы нашли друг друга,
Но не оценили: опускаем руки
И ламаем крылья.
Мы с тобой не верим
И не замечаем, что нашли друг друга,
А теперь теряем.

Было всё прекрасно.
Было всё чудесно,
Только иногда ты был со мной нечесным.
Да, я виновата
Тоже не сдержалась.
Главное, чтоб в жизни
Мы не растерялись.

Припев.

Поділитися з іншими
1 серце :) 4 сподобалося
Loading...
0

Пауза

Трохи різкий вірш про роздуми над життям, самотністю і словами сказаними іншим людям

Вірш про паузи в нашому житті

Пауза… Слова не йдуть до вуст.
І хотілося б сказати це комусь.
Чи хоча б відкритися колись.
Та вони у горло так вп’ялись,
Що не ком, а камінь серце тисне.
Пауза… А потім буде пізно
Бо не буде вже кому або коли…
Шрамами вглиб серця поросли
І до горла підганяють камінь кому
Паузи.
Несказані нікому.

Поділитися з іншими
1 серце :) 2 сподобалося
Loading...
0

смерть Майкла

Мої думки

Сьогодні хтось потрапив під ливень. Інші їхали у електричці на дачу.
Хтось за кермом авто прямував у інше місто.
А світ уже одну добу існував без Майкла Джексона.  Коли я прочитала цю новину, стало якось не по собі.
Я не фанатка його творчості, але він був особливим. Не будемо згадувати про публічно-жовту пресу і сексуальні звинувачення. Про пластику і колір шкіри теж краще промовчати…
Не зважаючи на те, що усілякі BBC, CNN, Forbes, The Times та менш титуловані видання говорять про нього у перших рядках новин, нам з Вами краще мовчати.
Тобто промовчати хоча б одну хвилину в честь цього талановитого чоловіка, як це зробив Сенат США.
Хай його душа знайде покій…

Поділитися з іншими
1 серце :) 5 сподобалося
Loading...
0

Автомобильная смерть

Больно прощаться с людьми, которые навсегда уехали куда-то на своей машине

Стих о смерти

Скорость забирает самых родных.
Машина увозит самых любимых.
Проходит первая минута, и следующий миг
Вокруг все рушиться.
Уже непоправимо.

На сумашедшей скорости сейчас
Прокручиваю все свои воспоминанья.
Сто или двести километров в час.
Смерть не была записана в твоем жизненном плане.

Вчера. Хочу вернуть себе вчера.
Там было все, с тобою связаны минуты
Нет сил тебе сказать “Прощай”. Хотя, пора…
Ты не вернешься. Смерть не оставляет места для чуда

Поділитися з іншими
1 серце :) 2 сподобалося
Loading...
0

Золушке

Мы - женщины - все Золушки, ждущие Принцов, балов, счастья...

Каждая из нас – Золушка

Затихли фонфары…
И бал вдруг затих.
И вновь к жизни старой
Вернулась в тот миг.
И пышность наряда,
Изысканный блеск
(Наверно так надо),
Но он вдруг исчез…
И слёзы спадали.
Ведь сказка ушла.
Осколок печали,
И грусти стрела
Затронули душу.
А все разошлись.
И снова всё так же
…обычная жизнь.

2002 год

Поділитися з іншими
1 серце :) 3 сподобалося
Loading...
0

Чого бідні? Бо дурні! Чого дурні? Бо бідні…

блог з власною думкою, блог про реалії України, блог про щасливу жінку, блог усміхненої дівчини

Не хочу ховати свою думку!

Вернадка” або Національна бібліотека імені Володимира Івановича Вернадського – це місце досить серйозне і поважне. Самі знаєте – найбільша бібліотека України.
Але якщо Ви захочете ознайомитися із якоюсь дисертацією, захищеною в останні три роки – отримаєте відмову. І причини цієї відмови прості:

  • в Україні зараз стільки дисертацій захищається, що їх кількість не можна розмістити у книгосховищі (це окрема тема для розмови);
  • в бібліотеці немає вільного місця для розміщення такої кількості робіт.

Звідси, автоматично зявляється відповідь на відому фразу “Чого бідні? Бо дурні! Чого дурні? Бо бідні!”.
Звісно, легше віддати якесь приміщення за валюту в оренду, аніж на громадських засадах подарувати якійсь там бібліотеці, хай навіть це Вернадка. Так от і лежать горами дисертації у книгосховищі.
І можете не дивитися на мене косо. Криза у державі, грошей немає – я в курсі.
Проте, почалося це залягання дисертацій не вчора, а кілька років тому…
Я думаю, що наші діти і внуки нашій епосі за такі явища не подякують.

Поділитися з іншими
1 серце :) 4 сподобалося
Loading...
0

Правда про поради

Спасибі усім порадникам за всі безцінні та неоціненні поради у житті

Уся правда про поради

Де моя правда?
Вона глибоко й далеко.
Відкрите
Складно донести і зберегти.
Замовкніть всі поради!
Справді легко
Дивитись збоку
Й рятувати від біди.
Це зовсім просто
На словах все розказати,
Порадити і направляти…

Глядачам
Завжди, здається,
Видно так багато.
Не видно тільки того, що отам
Десь біля серця.
Може трошки вище.
Я повторюсь:
Не треба жалощів і драм.
Я більше вірю в сни,
Частково віщі,
Аніж нещирим вчинкам і словам.

Поділитися з іншими
1 серце :) 3 сподобалося
Loading...
1 серце :) (Сподобалося?)
Loading...
0

моментна участь перехожого

Мої думки

Мої думки

Почувши про убивство трьох інкасаторів та тяжке поранення однієї дівчини у Харкові учора (хто не читав – дивіться тут), ще раз наштовхуєшся на думку про те, що можна іти собі по вулиці, нікого не чіпати, а тоді півроку лікуватися від поранень. Усі ми є випадковими перехожими…

Мимоволі згадуються усілякі конституційні принципи про те, що люди у нас є захищеними і забезпеченими. Аналізуючи останні події ще раз підтверджується: кожен з нас є захищеним.

В плані, захищеним лише своєю курткою-плащем-шарфиком від дощу та іншої непогоди.

Ну, і звісно, кожен з нас є забезпеченим.
Забезпеченим повсякчас оглядатися в різні сторони (щоб джип чи “Лексус” не наїхав, щоб якісь ганкстери не зачепили пулею, щоб не обікрали у метро) та не забувати поглядати ще й наверх (щоб балкон не впав, щоб плитка зі стін випадково не обвалилася), і ще пильніше дивитися під ноги (щоб у люк відкритий не впасти, щоб у собачі та котячі “сліди життєдіяльності” не вступити, щоб не залишитися без підборів, ідучи по рівнодоріжжю).

І це описано лише два конституційні принципи нашого життя… За інші писати не буду. Боляче.

Поділитися з іншими
1 серце :) 13 сподобалося
Loading...
0

Ірен Роздобудько. Зів’ялі квіти викидають

Враження від дуже цікавого твору Ірен Роздобудько про зівялі квіти, які викидають

Ірен Роздобудько. І її зів’ялі квіти, які викидають

Про назву. Юні натуралісти, напевне бойкот би влаштували. Квіти не те що не викидають – їх просто не рвуть, щоб вони не ставали зів’ялими :).
Назва трохи песимістична, як на мене

Про обкладинку. Особливих емоцій обкладинка не викликала.  Першою думкою подумала, що то пані Ірен стала брюнеткою і сіла у цікаву позу та задумалася. Я навіть зараз так само вважаю…

Про зміст. Одна із кращих книжок Ірен Роздобудько. В принципі, у неї усі книжки непогані. Проте ця заслуговує уваги за її цікавий розвиток подій та філософські підходи.
Зараз дивлячись фільми СРСР-івської доби нас не сильно хвилює питання того, де зараз ці актори, що є на екрані усміхненими 17-річними дівчатами та парубками… А більшість із них живе десь поряд. Дивиться на свої молоді фотки і не заглядає у люстерко по декілька днів. Боїться.
Тут усе просто: коли ми молоді – та нам не те, що гори по плечу – Гімалаї просто тихенько плачуть у куточку  від того, що ми-от такі гарні, чудові та розумні :).
А коли приходить старість, і світ показує справжню вартість нашої гарноти, чудовості та розуму… Можна не продовжувати, бо нема що  говорити.
Звісно, ситуація із будинком для стареньких людей та отим давнім коханням, що описане у цій книзі – це явище досить умовне. Але ж ідея, викладка та і паралелі книги дуже цікаві. Тому не лякайтеся назви – купуйте/даруйте/читайте.

Про призначення: Роман для тих, хто знає, що старість колись буде.

Моя оцінка: за стобальною шкалою – 98.

Поділитися з іншими
1 серце :) (Сподобалося?)
Loading...
0

артеківське

Артек - це чудове місце. Там навчаєшся і вдосконалюєшся. Там прагнеш усього хорошого і світлого!

Артек - це справжнє щастя для творчої людини

Я не знаю чи бували в “Артеці” наші великі політики, мери і депутати. Але, певно що ні.
Адже, якби вони там були, то не змогли б так от просто робити те, що роблять.
Звісно, в умовах великої економічно-політично-розумової кризи в Україні такі питання як життєдіяльність та функціонування табору, де “море бескрайнее и солнце весёлое раннее” є менш критичними, аніж усі інші, проте, ну не можна ж так вчиняти із перлинкою України!

Площа “Артеку” оцінюється в мільярд доларів. Рівно один мільярд коштує вихід до моря, кипариси, гори, корпуси і дороги. Але набагато ціннішою є артеківська атмосфера. Але вони про це не знають.
Та й навіщо здоровим і відгодованим дядям і тьотям якісь там дитячі речі – скоротять кількість артеківських таборів, а на їх місці можна і готель побудувати. Чи комплекс розважальний… Шматочок ласий, за нього можна і поборотися.

Хоча слово “можна” є неточним, бо за “Артек” уже борються. Кудись поділося 50 гектарів землі. Копії генерального плану – немає. Сам генеральний план зник у стінах сільради Гурзуфа (от цікаво, наскільки там сільрада велика за розмірами, що план такого собі “Артека” міг зникнути безслідно?).
Те, що в світі бережуть, у нас – як завжди. Моя Україна – плаче. А у чиєїсь України просто бізнес-інтереси. І нічого особистого…
Одним словом, вибачайте. Тема така, що просто зачепила  за живе. І не знаю чи заживе.

PS: “Артек”, тебя придумал очень добрый человек. “Артек”, пусть будет радостным твой следующий век…(з однієї відомої артеківської пісні)

Поділитися з іншими