0

моментна участь перехожого

Мої думки

Мої думки

Почувши про убивство трьох інкасаторів та тяжке поранення однієї дівчини у Харкові учора (хто не читав – дивіться тут), ще раз наштовхуєшся на думку про те, що можна іти собі по вулиці, нікого не чіпати, а тоді півроку лікуватися від поранень. Усі ми є випадковими перехожими…

Мимоволі згадуються усілякі конституційні принципи про те, що люди у нас є захищеними і забезпеченими. Аналізуючи останні події ще раз підтверджується: кожен з нас є захищеним.

В плані, захищеним лише своєю курткою-плащем-шарфиком від дощу та іншої непогоди.

Ну, і звісно, кожен з нас є забезпеченим.
Забезпеченим повсякчас оглядатися в різні сторони (щоб джип чи “Лексус” не наїхав, щоб якісь ганкстери не зачепили пулею, щоб не обікрали у метро) та не забувати поглядати ще й наверх (щоб балкон не впав, щоб плитка зі стін випадково не обвалилася), і ще пильніше дивитися під ноги (щоб у люк відкритий не впасти, щоб у собачі та котячі “сліди життєдіяльності” не вступити, щоб не залишитися без підборів, ідучи по рівнодоріжжю).

І це описано лише два конституційні принципи нашого життя… За інші писати не буду. Боляче.

0

Ірен Роздобудько. Зів’ялі квіти викидають

Враження від дуже цікавого твору Ірен Роздобудько про зівялі квіти, які викидають

Ірен Роздобудько. І її зів’ялі квіти, які викидають

Про назву. Юні натуралісти, напевне бойкот би влаштували. Квіти не те що не викидають – їх просто не рвуть, щоб вони не ставали зів’ялими :).
Назва трохи песимістична, як на мене

Про обкладинку. Особливих емоцій обкладинка не викликала.  Першою думкою подумала, що то пані Ірен стала брюнеткою і сіла у цікаву позу та задумалася. Я навіть зараз так само вважаю…

Про зміст. Одна із кращих книжок Ірен Роздобудько. В принципі, у неї усі книжки непогані. Проте ця заслуговує уваги за її цікавий розвиток подій та філософські підходи.
Зараз дивлячись фільми СРСР-івської доби нас не сильно хвилює питання того, де зараз ці актори, що є на екрані усміхненими 17-річними дівчатами та парубками… А більшість із них живе десь поряд. Дивиться на свої молоді фотки і не заглядає у люстерко по декілька днів. Боїться.
Тут усе просто: коли ми молоді – та нам не те, що гори по плечу – Гімалаї просто тихенько плачуть у куточку  від того, що ми-от такі гарні, чудові та розумні :).
А коли приходить старість, і світ показує справжню вартість нашої гарноти, чудовості та розуму… Можна не продовжувати, бо нема що  говорити.
Звісно, ситуація із будинком для стареньких людей та отим давнім коханням, що описане у цій книзі – це явище досить умовне. Але ж ідея, викладка та і паралелі книги дуже цікаві. Тому не лякайтеся назви – купуйте/даруйте/читайте.

Про призначення: Роман для тих, хто знає, що старість колись буде.

Моя оцінка: за стобальною шкалою – 98.

0

артеківське

Артек - це чудове місце. Там навчаєшся і вдосконалюєшся. Там прагнеш усього хорошого і світлого!

Артек - це справжнє щастя для творчої людини

Я не знаю чи бували в “Артеці” наші великі політики, мери і депутати. Але, певно що ні.
Адже, якби вони там були, то не змогли б так от просто робити те, що роблять.
Звісно, в умовах великої економічно-політично-розумової кризи в Україні такі питання як життєдіяльність та функціонування табору, де “море бескрайнее и солнце весёлое раннее” є менш критичними, аніж усі інші, проте, ну не можна ж так вчиняти із перлинкою України!

Площа “Артеку” оцінюється в мільярд доларів. Рівно один мільярд коштує вихід до моря, кипариси, гори, корпуси і дороги. Але набагато ціннішою є артеківська атмосфера. Але вони про це не знають.
Та й навіщо здоровим і відгодованим дядям і тьотям якісь там дитячі речі – скоротять кількість артеківських таборів, а на їх місці можна і готель побудувати. Чи комплекс розважальний… Шматочок ласий, за нього можна і поборотися.

Хоча слово “можна” є неточним, бо за “Артек” уже борються. Кудись поділося 50 гектарів землі. Копії генерального плану – немає. Сам генеральний план зник у стінах сільради Гурзуфа (от цікаво, наскільки там сільрада велика за розмірами, що план такого собі “Артека” міг зникнути безслідно?).
Те, що в світі бережуть, у нас – як завжди. Моя Україна – плаче. А у чиєїсь України просто бізнес-інтереси. І нічого особистого…
Одним словом, вибачайте. Тема така, що просто зачепила  за живе. І не знаю чи заживе.

PS: “Артек”, тебя придумал очень добрый человек. “Артек”, пусть будет радостным твой следующий век…(з однієї відомої артеківської пісні)

0

Бережи свою душу

Зберігай найцінніше в собі. Бережи своє серце і свою чудову душу

Прошу тебе: оберігай свою душу…

Бережи свою душу без мене.
Від підступних людей і думок,
Хай вона вся крилата
Й натхненна
Уночі відліта до зірок.
І oтам, з висоти і польоту
Стереже тебе.

Ти ж уві сні
Бережи свою душу для мене…

Хоча, хай навіть вже не мені
Ти ранкові слова подаруєш,
І присвятиш життя все своє,
Чиє серце своїм ти відчуєш
І кому віддаси все що є.

Будь обачний.
Бо дні є підступні.
Але ночі підступніші все ж…

Ти це знаєш.
Пиши мені в грудні.
І у червні ти знову знайдеш
Ці слова,
Що тобі я писала
В ненамріяній кожній строфі
Я тебе попрошу дуже мало:
Бережи свою душу собі.

0

цитата про східний фаталізм

Слова, варті уваги...

Слова, варті уваги...

Східний фаталізм, еге ж, – у росіян це є, з нами гірше, складніше, ми, власне, ні се, ні те, Європа встигла заразити нас мутною гарячкою індивідуальної хоті, вірою у власне “можу!” – одначе підстав для його справдження, чіпких структур, котрі б те “можу!” підхоплювали й тримали, ми ніколи не виробили, шамотаючись віками на дні історії, – наше вкраїнське “можу!” самотнє і тому безсиле.
Оксана Забужко “Польові дослідження українського сексу”

0

Ты запутался

О проблемах в жизни и отношениях

Для запутанных в жизни

Ты запутался в жизни.
Я тоже.
Виноватых здесь нет.
Не ищи.
Это правда – мы все в руках Божьих.
Только помни – от жизни ключи,
Они даны чтоб мы выбирали.
Свои мысли, поступки, пути.
А обидев кого-то случайно
Говорили тихонько: “Прости…”

Да мы в жизни своей просто люди.
Только это, пойми, не ответ…
Мы идём перекрёстками судеб
Воплощая мечты или нет.
А любовь…
Это сложная тема.
С нею вжиться в душе тяжело.
Нелегко выбрать между теми,
С кем по жизни случайно свело.
Так что среди забот и дел прочьих
Ты попробуй распутать всё сам.
Делай с жизнью своей как захочешь
Выбирай.
И дари жизнь мечтам…

2003

1

Реквием за мечтой

Прощай, когда-то мной любимый, мы больше не будем любить

Ты был мечтой. Ты был мне очень нужен. Был.

Я уйду не попрощавшись – по-английски…
Я уйду из твоей жизни навсегда.
Не нужны здесь объяснения и записки,
Хватит фразы: “Всё. Прощай, мечта…”

Да… Ты был мечтой, ты был мне нужен
Только вынесен мне грустный приговор:
Не всегда мечты сбываются. К тому же
Ты молчал, мечте наперекор.

Знаешь, время помогло: я осознала
В жизни для всего пределы есть
Так что всё: я начинаю все сначала,
Но тебе не будет места здесь.

Я устала ждать. Любовь остыла.
Жаль, но эта истина проста:
Было время, я тебя любила…
Но пришёл конец – прощай, мечта!

2003 год

0

сюрприз на Святого Миколая або що таке катаклізм

Підійдіть до сміттєвого баку. Побережіть природу, адже нам ще треба пожити на цій планеті

Давайте думати про те, що буде завтра

Судячи по тому, що знайшли вранці на Святого Миколая кияни у себе за вікнами, то Київ себе вів препаскудно.
Цей гостинець гірше лозиняки і трьох різок разом взятих.
Адже такої ожеледиці давно вже не пам’ятають.
Тому керівництву Києва, як і пересічним його мешканцям треба задуматися.
Скептики усміхаються і кажуть, що забобони – це не привід… Просто природний катаклізм. Але я вважаю, що усе треба сприймати і робити відповідні висновки.
Як мінімум, смітити у відповідних місцях, а не де заманеться (які високі слова!). Природа терпляча, але ж не настільки. Рано чи пізно вона самоочиститься. Тільки до усякого непотребу, який вона стиратиме з лиця Землі можуть потрапити ті, хто є причиною виникнення усього цього – тобто люди.
До речі, світ теж стурбований. Кому цікаво в чому це виражається – погугліть із запитом 20-20-20. Додайте туди ще дві літери “ЄС” для більшої правильності вибірки :).
Але почніть із себе (знову високі слова…). Підійдіть до сміттєвого баку.

PS: за 100 км від Києва 19 грудня була хороша по-зимовому холодна погода.

0

+RU: спірально вгору / спирально вверх

Ми живемо по спіралі, усе повторюється і зникає, щоб повторитися знову

Розвиток людства примушує задуматися / Развитие человечества заставляет задуматься

Сьoгодні одна жінка сказала мені фразу: “А я пам’ятаю, як свого часу ми їздили у фотоательє на Площі Льва Толстого за кілька днів раніше записуватися на фотографування. Як ми збиралися, наряджалися… “.
Речення прості та зрозумілі. Але, коли вдуматися…
Мені, наприклад, важко зараз уявити ті часи.

Багаті люди важко уявляють бідність, а ситі – голод, так от і ми – наїдені технологічним прогресом, дуже складно фантазуємо на тему: “Як так можна за тиждень наперед записуватись на фотозйомку?“, “Як пережити період, коли у ноуті сіла батарея?” або як мінімум “Що люди робили раніше без мобільних телефонів?”.

Взагалі-то, людство, судячи з усього, розвивається за правильною схемою – спірально. І, наче б то, вгору :). Хоча останнє ще ніким не доведено і той факт, що замість перших півнів нас будять вранці мелодії тих самих мобільних, будильників та муз.центрів – то ще один камінь у купу сумнівів про правильність нашого розвитку.

Ми вибираємо зручність за рахунок…
У кожного із нас свій рахунок того, чим ми ладні жертвувати заради благ цивілізації.

Хто дочитав аж до цього місця вирішив, що “…і тут Остапа понесло” :).
Але то не зовсім так.
Адже просто сьогодні я ще раз задумалася про те чи піднімається наш світ з кожним роком чи навпаки. Не беручи до уваги моральний бік сучасного життя. І залишаючи поза свідомістю вплив діяльності людини на природу… Всього лише мобільні телефони, фотоапарати, мікрохвильові печі, ноут-буки

Русским языком

Continue Reading

0

порно не по-дитячому або все той же Інфостор

блог з власною думкою, блог про реалії України, блог про щасливу жінку, блог усміхненої дівчини

Не хочу ховати свою думку!

Якщо чесно, я не знаю кому і що поганого зробив Інфостор.орг або Олексій Мась, але мені їх щиро по-дружньому шкода.
Я думаю, що люди, що проводять у мережі достатньо часу знають – скачати порнографічні матеріали нині не є проблемою. Як не прикро писати, але і дитячі, і дорослі, і картинки, і відео… Інколи заходиш на сайт – а тобі ще й нав’яжуть у додатковому java-скрипті якусь нецензурщину…

Але ж це не Інфостор винен! Тому робити його відповідальним за ситуацію не можна.
А у нас зробили. Тому я підтримую тих, хто підтримує Infostore.org (тавтологія, виходить, але ж правдиво :))!

0

навіяне погодою

Про погоду і віддаленість людей. Про життя у всіх його кольорах і без них

Вічні теми у одвічному обговоренні

Ми хоч і не англійці, але чомусь останні три дні часто говоримо про погоду.
Це може свідчити лише про дві речі: або то справді усіх замучили оці сірі дні, коли цілий день доводиться сидіти під лампою денного світла, бо вдень не по-денному темно.

Або те, що ми справді, якісь змучені оцими кризами, роботами і проблемами, один від одного дуже далекі та закриті… За натовпом не видно. Але по кожному конкретному обличчю читається… Очі видають ті думки, про які ми не хочемо говорити вголос.
І у кожного – своє…
Тож нам тільки й лишається обговорювати найактуальніше і вічне. Тобто погоду.