0

Автомобильная смерть

Больно прощаться с людьми, которые навсегда уехали куда-то на своей машине

Стих о смерти

Скорость забирает самых родных.
Машина увозит самых любимых.
Проходит первая минута, и следующий миг
Вокруг все рушиться.
Уже непоправимо.

На сумашедшей скорости сейчас
Прокручиваю все свои воспоминанья.
Сто или двести километров в час.
Смерть не была записана в твоем жизненном плане.

Вчера. Хочу вернуть себе вчера.
Там было все, с тобою связаны минуты
Нет сил тебе сказать “Прощай”. Хотя, пора…
Ты не вернешься. Смерть не оставляет места для чуда

0

Золушке

Мы - женщины - все Золушки, ждущие Принцов, балов, счастья...

Каждая из нас – Золушка

Затихли фонфары…
И бал вдруг затих.
И вновь к жизни старой
Вернулась в тот миг.
И пышность наряда,
Изысканный блеск
(Наверно так надо),
Но он вдруг исчез…
И слёзы спадали.
Ведь сказка ушла.
Осколок печали,
И грусти стрела
Затронули душу.
А все разошлись.
И снова всё так же
…обычная жизнь.

2002 год

0

Чого бідні? Бо дурні! Чого дурні? Бо бідні…

блог з власною думкою, блог про реалії України, блог про щасливу жінку, блог усміхненої дівчини

Не хочу ховати свою думку!

Вернадка” або Національна бібліотека імені Володимира Івановича Вернадського – це місце досить серйозне і поважне. Самі знаєте – найбільша бібліотека України.
Але якщо Ви захочете ознайомитися із якоюсь дисертацією, захищеною в останні три роки – отримаєте відмову. І причини цієї відмови прості:

  • в Україні зараз стільки дисертацій захищається, що їх кількість не можна розмістити у книгосховищі (це окрема тема для розмови);
  • в бібліотеці немає вільного місця для розміщення такої кількості робіт.

Звідси, автоматично зявляється відповідь на відому фразу “Чого бідні? Бо дурні! Чого дурні? Бо бідні!”.
Звісно, легше віддати якесь приміщення за валюту в оренду, аніж на громадських засадах подарувати якійсь там бібліотеці, хай навіть це Вернадка. Так от і лежать горами дисертації у книгосховищі.
І можете не дивитися на мене косо. Криза у державі, грошей немає – я в курсі.
Проте, почалося це залягання дисертацій не вчора, а кілька років тому…
Я думаю, що наші діти і внуки нашій епосі за такі явища не подякують.

0

Правда про поради

Спасибі усім порадникам за всі безцінні та неоціненні поради у житті

Уся правда про поради

Де моя правда?
Вона глибоко й далеко.
Відкрите
Складно донести і зберегти.
Замовкніть всі поради!
Справді легко
Дивитись збоку
Й рятувати від біди.
Це зовсім просто
На словах все розказати,
Порадити і направляти…

Глядачам
Завжди, здається,
Видно так багато.
Не видно тільки того, що отам
Десь біля серця.
Може трошки вище.
Я повторюсь:
Не треба жалощів і драм.
Я більше вірю в сни,
Частково віщі,
Аніж нещирим вчинкам і словам.

0

моментна участь перехожого

Мої думки

Мої думки

Почувши про убивство трьох інкасаторів та тяжке поранення однієї дівчини у Харкові учора (хто не читав – дивіться тут), ще раз наштовхуєшся на думку про те, що можна іти собі по вулиці, нікого не чіпати, а тоді півроку лікуватися від поранень. Усі ми є випадковими перехожими…

Мимоволі згадуються усілякі конституційні принципи про те, що люди у нас є захищеними і забезпеченими. Аналізуючи останні події ще раз підтверджується: кожен з нас є захищеним.

В плані, захищеним лише своєю курткою-плащем-шарфиком від дощу та іншої непогоди.

Ну, і звісно, кожен з нас є забезпеченим.
Забезпеченим повсякчас оглядатися в різні сторони (щоб джип чи “Лексус” не наїхав, щоб якісь ганкстери не зачепили пулею, щоб не обікрали у метро) та не забувати поглядати ще й наверх (щоб балкон не впав, щоб плитка зі стін випадково не обвалилася), і ще пильніше дивитися під ноги (щоб у люк відкритий не впасти, щоб у собачі та котячі “сліди життєдіяльності” не вступити, щоб не залишитися без підборів, ідучи по рівнодоріжжю).

І це описано лише два конституційні принципи нашого життя… За інші писати не буду. Боляче.

0

Ірен Роздобудько. Зів’ялі квіти викидають

Враження від дуже цікавого твору Ірен Роздобудько про зівялі квіти, які викидають

Ірен Роздобудько. І її зів’ялі квіти, які викидають

Про назву. Юні натуралісти, напевне бойкот би влаштували. Квіти не те що не викидають – їх просто не рвуть, щоб вони не ставали зів’ялими :).
Назва трохи песимістична, як на мене

Про обкладинку. Особливих емоцій обкладинка не викликала.  Першою думкою подумала, що то пані Ірен стала брюнеткою і сіла у цікаву позу та задумалася. Я навіть зараз так само вважаю…

Про зміст. Одна із кращих книжок Ірен Роздобудько. В принципі, у неї усі книжки непогані. Проте ця заслуговує уваги за її цікавий розвиток подій та філософські підходи.
Зараз дивлячись фільми СРСР-івської доби нас не сильно хвилює питання того, де зараз ці актори, що є на екрані усміхненими 17-річними дівчатами та парубками… А більшість із них живе десь поряд. Дивиться на свої молоді фотки і не заглядає у люстерко по декілька днів. Боїться.
Тут усе просто: коли ми молоді – та нам не те, що гори по плечу – Гімалаї просто тихенько плачуть у куточку  від того, що ми-от такі гарні, чудові та розумні :).
А коли приходить старість, і світ показує справжню вартість нашої гарноти, чудовості та розуму… Можна не продовжувати, бо нема що  говорити.
Звісно, ситуація із будинком для стареньких людей та отим давнім коханням, що описане у цій книзі – це явище досить умовне. Але ж ідея, викладка та і паралелі книги дуже цікаві. Тому не лякайтеся назви – купуйте/даруйте/читайте.

Про призначення: Роман для тих, хто знає, що старість колись буде.

Моя оцінка: за стобальною шкалою – 98.

0

артеківське

Артек - це чудове місце. Там навчаєшся і вдосконалюєшся. Там прагнеш усього хорошого і світлого!

Артек - це справжнє щастя для творчої людини

Я не знаю чи бували в “Артеці” наші великі політики, мери і депутати. Але, певно що ні.
Адже, якби вони там були, то не змогли б так от просто робити те, що роблять.
Звісно, в умовах великої економічно-політично-розумової кризи в Україні такі питання як життєдіяльність та функціонування табору, де “море бескрайнее и солнце весёлое раннее” є менш критичними, аніж усі інші, проте, ну не можна ж так вчиняти із перлинкою України!

Площа “Артеку” оцінюється в мільярд доларів. Рівно один мільярд коштує вихід до моря, кипариси, гори, корпуси і дороги. Але набагато ціннішою є артеківська атмосфера. Але вони про це не знають.
Та й навіщо здоровим і відгодованим дядям і тьотям якісь там дитячі речі – скоротять кількість артеківських таборів, а на їх місці можна і готель побудувати. Чи комплекс розважальний… Шматочок ласий, за нього можна і поборотися.

Хоча слово “можна” є неточним, бо за “Артек” уже борються. Кудись поділося 50 гектарів землі. Копії генерального плану – немає. Сам генеральний план зник у стінах сільради Гурзуфа (от цікаво, наскільки там сільрада велика за розмірами, що план такого собі “Артека” міг зникнути безслідно?).
Те, що в світі бережуть, у нас – як завжди. Моя Україна – плаче. А у чиєїсь України просто бізнес-інтереси. І нічого особистого…
Одним словом, вибачайте. Тема така, що просто зачепила  за живе. І не знаю чи заживе.

PS: “Артек”, тебя придумал очень добрый человек. “Артек”, пусть будет радостным твой следующий век…(з однієї відомої артеківської пісні)

0

Бережи свою душу

Зберігай найцінніше в собі. Бережи своє серце і свою чудову душу

Прошу тебе: оберігай свою душу…

Колись Коханому

Бережи свою душу без мене.
Від підступних людей і думок,
Хай вона вся крилата
Й натхненна
Уночі відліта до зірок.
І oтам, з висоти і польоту
Стереже тебе.

Ти ж уві сні
Бережи свою душу для мене…

Хоча, хай навіть вже не мені
Ти ранкові слова подаруєш,
І присвятиш життя все своє,
Чиє серце своїм ти відчуєш
І кому віддаси все що є.

Будь обачний.
Бо дні є підступні.
Але ночі підступніші все ж…

Ти це знаєш.
Пиши мені в грудні.
І у червні ти знову знайдеш
Ці слова,
Що тобі я писала
В ненамріяній кожній строфі
Я тебе попрошу дуже мало:
Бережи свою душу собі.

0

цитата про східний фаталізм

Слова, варті уваги...

Слова, варті уваги...

Східний фаталізм, еге ж, – у росіян це є, з нами гірше, складніше, ми, власне, ні се, ні те, Європа встигла заразити нас мутною гарячкою індивідуальної хоті, вірою у власне “можу!” – одначе підстав для його справдження, чіпких структур, котрі б те “можу!” підхоплювали й тримали, ми ніколи не виробили, шамотаючись віками на дні історії, – наше вкраїнське “можу!” самотнє і тому безсиле.
Оксана Забужко “Польові дослідження українського сексу”

1

Реквием за мечтой

Прощай, когда-то мной любимый, мы больше не будем любить

Ты был мечтой. Ты был мне очень нужен. Был.

Я уйду не попрощавшись – по-английски…
Я уйду из твоей жизни навсегда.
Не нужны здесь объяснения и записки,
Хватит фразы: “Всё. Прощай, мечта…”

Да… Ты был мечтой, ты был мне нужен
Только вынесен мне грустный приговор:
Не всегда мечты сбываются. К тому же
Ты молчал, мечте наперекор.

Знаешь, время помогло: я осознала
В жизни для всего пределы есть
Так что всё: я начинаю все сначала,
Но тебе не будет места здесь.

Я устала ждать. Любовь остыла.
Жаль, но эта истина проста:
Было время, я тебя любила…
Но пришёл конец – прощай, мечта!

2003 год

0

сюрприз на Святого Миколая або що таке катаклізм

Підійдіть до сміттєвого баку. Побережіть природу, адже нам ще треба пожити на цій планеті

Давайте думати про те, що буде завтра

Судячи по тому, що знайшли вранці на Святого Миколая кияни у себе за вікнами, то Київ себе вів препаскудно.
Цей гостинець гірше лозиняки і трьох різок разом взятих.
Адже такої ожеледиці давно вже не пам’ятають.
Тому керівництву Києва, як і пересічним його мешканцям треба задуматися.
Скептики усміхаються і кажуть, що забобони – це не привід… Просто природний катаклізм. Але я вважаю, що усе треба сприймати і робити відповідні висновки.
Як мінімум, смітити у відповідних місцях, а не де заманеться (які високі слова!). Природа терпляча, але ж не настільки. Рано чи пізно вона самоочиститься. Тільки до усякого непотребу, який вона стиратиме з лиця Землі можуть потрапити ті, хто є причиною виникнення усього цього – тобто люди.
До речі, світ теж стурбований. Кому цікаво в чому це виражається – погугліть із запитом 20-20-20. Додайте туди ще дві літери “ЄС” для більшої правильності вибірки :).
Але почніть із себе (знову високі слова…). Підійдіть до сміттєвого баку.

PS: за 100 км від Києва 19 грудня була хороша по-зимовому холодна погода.