1 серце :) 13 сподобалося
Loading...
9

про зайве

У Вас є щось зайве або Вам чогось не вистачає? Забудьте про нього.

У Вас є щось зайве або Вам чогось не вистачає? Забудьте про нього.

- Уявляєш, я набрала два зайвих кілограми.
Я просто не знаю, що робити.
Як же я тепер на пляж піду?
- Та по тобі не видно. От у мене вугрі по всьому обличчю висипало, що аж на вулицю страшно вийти. Їх не сховаєш.
- О, так – це горе. Ну можна тоналкою спробувати… Але це просто якийсь жах. Такий складний період пішов.
- У мене теж. На роботі – завал. На любовному фронті – стабільне затишшя. Що воно таке…
- Жах та і все. Іще й ці зайві кілограми…

І в тому ж парку поруч із розмовою цих молодих дівчат старенька мама везла у інвалідному візку свою 18-річну дочку, яка могла тільки мріяти, щоб у її житті були такі “складні” життєві проблеми.

Замість висновку: збільшивши власну вагу на пять (десять, пятнадцять кілограмів), обсипавшись вугрями і розлучившись із хлопцем (дівчиною) забудьте про них.  У людей буває і гірше.

Насолоджуйтеся вдиханням і видиханням кисню, здоровям вашого молодого тіла і чудовістю кожного дня життя :)

Поділитися з іншими
1 серце :) 7 сподобалося
Loading...
0

цитата про людські творіння

Слова, варті уваги...

Слова, варті уваги…

Людина сотворила нестерпний світ із садистичним робочим режимом, відібрала в себе час, змусила стати функцією, вигадала собі купу ускладнень. І все для чого?

Тарас Антипович. Мізерія – Київ: Нора-друк, 2007 – с. 5

Поділитися з іншими
1 серце :) 6 сподобалося
Loading...
0

на п’ятий день (непозитивне)

Написане на п'ятий день квітня. Фото by diMgo lee

Написане на п’ятий день квітня. Фото by diMgo lee

Я не знаю що відбувається зі світом, але останніми днями він мене тривожить.
Не радує настрій оточуючих та економічні перспективи України.

Від слів “інформаційне майбутнє України” починає боліти проукраїнська частина моєї душі.
І від людей доводиться часто чути про якісь дев’яності та їх повернення
А ще – кудись зникло весняне тепло і… вівсянка.

Плюс до всього: пройшло уже 5 днів мого (і Вашого) квітневого життя

Я пишу це все для того, щоб собі та Вам нагадати – завтра, 6 квітня – пора вже починати робити щось із запланованого на квітень.

А то можна не встигнути.
І потім буде жаль. А ще – не вистачатиме буквально парочки днів для… (тут у кожного іде перелік свого особисто і потаємно запланованого).

Ледь не забула: вживайте сало (і часник), бо воно виводить радіонукліди.
І поки будете його жувати, думайте про те, що світ великий, а Фукусіма далеко

Поділитися з іншими
1 серце :) 6 сподобалося
Loading...
4

жінки можуть плакати

Про причини того чому жінки плачуть і легкість стану після сліз

Чому жінки плачуть? Фото by seaofowls

У жінок є одна велика життєва перевага – вони можуть плакати.
Можуть відміряти сльозами усе несказане і непочуте.
Це дуже навіть природно і не викликає зайвих питань.
Точніше, питання виникають.
Проте швидше за все вони зводяться до одного-єдиного «чому?»…
Відповіді немає. Коментарі зайві.
І дуже часто – німа сцена. Занавіс.

Але потім обов’язково стає легше.
Звісно, від сліз нічого в житті не змінюється.
Оте жіноче «чому?» буде і надалі визирати із-за голих дерев та нефарбованих парканів.
Шептати здогади і вселяти сумніви.
Але ж стає легше

І тоді знову по колу.
Жінки
їдуть на роботу і вселяють надію.
Прикрашають собою і навколо себе.
І так-от живуть у своєму світі.
Аж до того часу, поки одного дня або нічим не особливого вечора уже не можна витримати.
І тоді у них з’являється велика життєва перевага.
Вони можуть плакати

Поділитися з іншими
1 серце :) 4 сподобалося
Loading...
0

Пролетела, как фанера над Парижем

Бывают в жизни такие ошибки, что просто хотел бы их стереть и забыть навсегда

А могла бы обойти! Но нет же, грабли… Опять они, родимые.

Пролетела, как фанера над Парижем.
Проиграв все карты.
Фишек столб.

Ветер растрепал мои афиши.
Матерясь, их дворник
Вниз соскрёб.

И затерлись туфли,
Лаком крыты.
Не хотелось,
К сожалению, пришлось.
Выйти в свет
В таком негожем виде.

Хватит жить,
Надеясь на «авось»!

Дышу ровно.
И иду свободным шагом.
Вдоль и можно даже поперёк.
А могла ведь обойти,
Но снова грабли!
Видно в том
Сейчас мой жизненный урок.

2011 год февраль месяц 11 число 13 час 51 минута

Поділитися з іншими
1 серце :) 28 сподобалося
Loading...
0

Тому, кто предал

Хуже всего разочаровываться в людях, когда их поступки очень сильно ранят

О том, как один человек предал. Фото by Resurrection

Больней всего терять людей,
Которым верил,
Которых выделял среди толпы.
Согласен был и на билеты не в партере…
И планы строил столь наивны и глупы.

Больней всего понять,
Что не оправдан.
Тот статус, что кому-то честно дал.
Формальный друг?
Спасибо, нет, не надо.
В улыбках прятать свой наигранный оскал.

Больней всего вдруг осознать,
Что ты был предан.
Иль продан за какой-то малый грош.
Молчи.
От лишних слов – одни лишь беды.
После такого
Верить людям устаешь…

Поділитися з іншими
1 серце :) 5 сподобалося
Loading...
0

перші натяки на

Мої думки. Формат Твіттера. Виконуються вперше.

Мої думки. Формат Твіттера. Виконуються вперше.

Легкий сум огорнув мою душу сьогодні, коли я побачила як у магазин заносили коробки із штучними ялинками і новорічними прекрасами

Згадалися слова моєї бабусі про миттєвість кожного року життя…

Поділитися з іншими
1 серце :) 10 сподобалося
Loading...
0

цитата про нормальність

Слова, варті уваги...

Слова, варті уваги…

Жити як усі – простіше.
Не треба нікому нічого доводити, можна навіть вважится дуже розумним і благонадійним, нормальним.
Як усі – це ж нормально…

Іванцова Міла. Родовий відмінок. Роман – К.: Нора-Друк, 2009. – 296 с. – с. 235

PS: я не хочу як усі…

Поділитися з іншими
1 серце :) 3 сподобалося
Loading...
1 серце :) 2 сподобалося
Loading...
0

чому я не пішла на Парад

Історія про життя людей, які пережили війну, примушує задуматися

Не треба чіпляти на джинси та рюкзаки Георгіївську Стрічку, яка є гордістю наших дідусів і бабусь.

1945 рік. Перша зима після війни. На дворі стояв холод і починався зимовий ранок. Десь на Сході світало.
У напрямку заводу рухалося дві постаті – хлопчик і дівчинка. Вони ішли стояти в чергу по хліб.

Хоча б одна буханка на шість душ своєї війною розбитої сім’ї… Сім’ї без чоловіків. Хоча б одна.

Було холодно. Без валянків у резинових колошах на босу ногу було холодно і йти, і стояти дві години в черзі таких же обездолених.
Але, слава Богу, по графіку хліб привезли. Хоча це не забезпечило однією хлібиною ці дві пари маленьких рук…

Натовпом з’явилися робочі із заводу – чоловіки, що лишилися живими після війни. Ішли напролом. По дітях. По босих ногах (у холодних колошах). Це ж чужі діти. А дома свої їсти хочуть

2010 рік. “Діти Війни” зібралися біля сільського клубу. І ті діти, кому приніс хліб з роботи тато. А потім прилаштував до інституту (добре, що на керівній посаді у заводі був). І ті, хто ішов півдороги плачучи, що хлібину розтовкли в крихти у натовпі…

У нас усі рівні. По закону.
Але які ж тільки у нас усі нерівні у житті…

Я проти пафосу голосних і красивих слів. І не люблю натовпів і хрещатицьких видовищ.

А знаєте чому? Бо завтра буде 10 травня і “Діти Війни” стоятимуть у чергу до лікаря. Або шукатимуть порятунку в ЖЕКу від своїх стареньких проблем.

Чи просто  хотітимуть шматочок ковбаси чи сиру, яку вони не можуть купити на свою пенсію…
Боже, прости наше покоління за те, що ми не можемо достойно відплатити цим Людям за їх втрачену молодість заради нас.

Історію записано сьогодні з телефонної розмови. Маленька дівчинка у колошах на босу ногу – це моя бабуся…

Поділитися з іншими
1 серце :) 9 сподобалося
Loading...
0

цитата Амосова о морге

Слова, варті уваги...

Слова, варті уваги…

Это морг. Такой безобидный маленький домик стоит в углу институтского сада. Светло. Яркая зелень. Цветы. Кажется, по этой тропинке ходит Красная Шапочка. Нет. Здесь носят трупы.

Амосов Николай Михайлович “Мысли и Сердце”. Раздел “Первый день”

Поділитися з іншими
1 серце :) 5 сподобалося
Loading...
4

про пам’ятник Сталіну

Хочу сказати "ні" усіляким речам, які просто суперечать історії

Коментарі у даному випадку є зайвими.

Коли у мене з’являться діти, я не зможу їм підставно пояснити чому у Запоріжжі є пам’ятник Сталіну і за які такі заслуги перед народом він там стоїть.

Водночас я не зможу промовчати і згадаю про мою прабабусю, яку морили голодом, убивали холодом і били різками за вкрадені колоски з поля.
Хтось скаже, що це не він, а це режим.
Часи були такі…
А я не вірю. Історію творять люди.

Сподіваюся, що до того часу, коли у мене з’являться мої дітки, пам’ятника Сталіну в Запоріжжі (як і в інших містах України) уже не буде.

Поділитися з іншими