0

Пролетела, как фанера над Парижем

Бывают в жизни такие ошибки, что просто хотел бы их стереть и забыть навсегда

А могла бы обойти! Но нет же, грабли… Опять они, родимые.

Пролетела, как фанера над Парижем.
Проиграв все карты.
Фишек столб.

Ветер растрепал мои афиши.
Матерясь, их дворник
Вниз соскрёб.

И затерлись туфли,
Лаком крыты.
Не хотелось,
К сожалению, пришлось.
Выйти в свет
В таком негожем виде.

Хватит жить,
Надеясь на «авось»!

Дышу ровно.
И иду свободным шагом.
Вдоль и можно даже поперёк.
А могла ведь обойти,
Но снова грабли!
Видно в том
Сейчас мой жизненный урок.

2011 год февраль месяц 11 число 13 час 51 минута

0

Тому, кто предал

Хуже всего разочаровываться в людях, когда их поступки очень сильно ранят

О том, как один человек предал. Фото by Resurrection

Больней всего терять людей,
Которым верил,
Которых выделял среди толпы.
Согласен был и на билеты не в партере…
И планы строил столь наивны и глупы.

Больней всего понять,
Что не оправдан.
Тот статус, что кому-то честно дал.
Формальный друг?
Спасибо, нет, не надо.
В улыбках прятать свой наигранный оскал.

Больней всего вдруг осознать,
Что ты был предан.
Иль продан за какой-то малый грош.
Молчи.
От лишних слов – одни лишь беды.
После такого
Верить людям устаешь…

0

перші натяки на

Мої думки. Формат Твіттера. Виконуються вперше.

Мої думки. Формат Твіттера. Виконуються вперше.

Легкий сум огорнув мою душу сьогодні, коли я побачила як у магазин заносили коробки із штучними ялинками і новорічними прекрасами

Згадалися слова моєї бабусі про миттєвість кожного року життя…

0

цитата про нормальність

Слова, варті уваги...

Слова, варті уваги…

Жити як усі – простіше.
Не треба нікому нічого доводити, можна навіть вважится дуже розумним і благонадійним, нормальним.
Як усі – це ж нормально…

Іванцова Міла. Родовий відмінок. Роман – К.: Нора-Друк, 2009. – 296 с. – с. 235

PS: я не хочу як усі…

0

чому я не пішла на Парад

Історія про життя людей, які пережили війну, примушує задуматися

Не треба чіпляти на джинси та рюкзаки Георгіївську Стрічку, яка є гордістю наших дідусів і бабусь.

1945 рік. Перша зима після війни. На дворі стояв холод і починався зимовий ранок. Десь на Сході світало.
У напрямку заводу рухалося дві постаті – хлопчик і дівчинка. Вони ішли стояти в чергу по хліб.

Хоча б одна буханка на шість душ своєї війною розбитої сім’ї… Сім’ї без чоловіків. Хоча б одна.

Було холодно. Без валянків у резинових колошах на босу ногу було холодно і йти, і стояти дві години в черзі таких же обездолених.
Але, слава Богу, по графіку хліб привезли. Хоча це не забезпечило однією хлібиною ці дві пари маленьких рук…

Натовпом з’явилися робочі із заводу – чоловіки, що лишилися живими після війни. Ішли напролом. По дітях. По босих ногах (у холодних колошах). Це ж чужі діти. А дома свої їсти хочуть

2010 рік. “Діти Війни” зібралися біля сільського клубу. І ті діти, кому приніс хліб з роботи тато. А потім прилаштував до інституту (добре, що на керівній посаді у заводі був). І ті, хто ішов півдороги плачучи, що хлібину розтовкли в крихти у натовпі…

У нас усі рівні. По закону.
Але які ж тільки у нас усі нерівні у житті…

Я проти пафосу голосних і красивих слів. І не люблю натовпів і хрещатицьких видовищ.

А знаєте чому? Бо завтра буде 10 травня і “Діти Війни” стоятимуть у чергу до лікаря. Або шукатимуть порятунку в ЖЕКу від своїх стареньких проблем.

Чи просто  хотітимуть шматочок ковбаси чи сиру, яку вони не можуть купити на свою пенсію…
Боже, прости наше покоління за те, що ми не можемо достойно відплатити цим Людям за їх втрачену молодість заради нас.

Історію записано сьогодні з телефонної розмови. Маленька дівчинка у колошах на босу ногу – це моя бабуся…

0

цитата Амосова о морге

Слова, варті уваги...

Слова, варті уваги…

Это морг. Такой безобидный маленький домик стоит в углу институтского сада. Светло. Яркая зелень. Цветы. Кажется, по этой тропинке ходит Красная Шапочка. Нет. Здесь носят трупы.

Амосов Николай Михайлович “Мысли и Сердце”. Раздел “Первый день”

4

про пам’ятник Сталіну

Хочу сказати "ні" усіляким речам, які просто суперечать історії

Коментарі у даному випадку є зайвими.

Коли у мене з’являться діти, я не зможу їм підставно пояснити чому у Запоріжжі є пам’ятник Сталіну і за які такі заслуги перед народом він там стоїть.

Водночас я не зможу промовчати і згадаю про мою прабабусю, яку морили голодом, убивали холодом і били різками за вкрадені колоски з поля.
Хтось скаже, що це не він, а це режим.
Часи були такі…
А я не вірю. Історію творять люди.

Сподіваюся, що до того часу, коли у мене з’являться мої дітки, пам’ятника Сталіну в Запоріжжі (як і в інших містах України) уже не буде.

0

Ты был. Ты ушел. Тебя нет

Всегда очень трудно прощаться с человеком навсегда. Больно и плачевно

Стих о том, что люди уходят

Ты был. Ты ушел. Тебя нет
Остались дома и квартиры
Хоть жизнью ты был обогрет,
Но временно всё в этом мире.

И выброшен тот календарь,
Что планы хранил и надежды.
На всё есть два слова – как жаль.
И вроде всё будет как прежде.

Но ты не увидишь того,
Как будут расти чьи-то дети.
Не будет друзей и врагов.
Вопросы теперь без ответов.

О да, в жизни много потерь.
Но есть из них невосполнимы.
Так больно заполнить теперь
Твоё место в жизни другими.

1

Слова і сніг

Завжди дуже складно прощатися з людьми, яких ще вчора любив

Вірш про сніг і дві хвилини

Вірш, що загубився у глибині мого комп’ютера, а зовсім нещодавно чисто випадково знайшовся… Вірш декілька річної давності. Але прочитавши його, чомусь дуже чітко згадується все, що відчувалося в ті дві хвилини.

Два слова…
Cвіт змінивсь
За дві хвилини.
Мені здалося
Хоча ні,
Тьмяніють стіни.
Ти думав більше, ніж сказати встиг.
А за вікном літає сніг.

Контрольний постріл.
Нестандартно – прямо в душу.
Я ще жива.
Вже не для тебе жити мушу.

Для когось, хто прийде
В моїм житті
Знов замки будувати
І палаци.
Я вже не хочу
Все і так відразу.

Та краще я б не чула
Слів отих!
А за вікном літає сніг.

2007, грудень

0

цитата про техніку

Слова, варті уваги...

Слова, варті уваги...

Інколи техніка, яку створено для обєднання людей, тільки поглиблює твою самотність…

Денисенко Лариса. Сарабанда банди Сари. Роман – К.: Нора-Друк, 2008 – 240 с. – с. 72

2

про сучасну історію

Мої думки

Мої думки

Історія наших днів – це нікому не потрібні політичні бої, якісь катаклізми, ціни і проблеми.
Вони тривають не перший рік і триватимуть ще хтозна скільки.
Єдиний парадокс їх у тому, що для опису цих подій достатньо буде двох рядків в підручнику з історії, що вивчатимуть наші правнуки…