0

чому я не пішла на Парад

Історія про життя людей, які пережили війну, примушує задуматися

Не треба чіпляти на джинси та рюкзаки Георгіївську Стрічку, яка є гордістю наших дідусів і бабусь.

1945 рік. Перша зима після війни. На дворі стояв холод і починався зимовий ранок. Десь на Сході світало.
У напрямку заводу рухалося дві постаті – хлопчик і дівчинка. Вони ішли стояти в чергу по хліб.

Хоча б одна буханка на шість душ своєї війною розбитої сім’ї… Сім’ї без чоловіків. Хоча б одна.

Було холодно. Без валянків у резинових колошах на босу ногу було холодно і йти, і стояти дві години в черзі таких же обездолених.
Але, слава Богу, по графіку хліб привезли. Хоча це не забезпечило однією хлібиною ці дві пари маленьких рук…

Натовпом з’явилися робочі із заводу – чоловіки, що лишилися живими після війни. Ішли напролом. По дітях. По босих ногах (у холодних колошах). Це ж чужі діти. А дома свої їсти хочуть

2010 рік. “Діти Війни” зібралися біля сільського клубу. І ті діти, кому приніс хліб з роботи тато. А потім прилаштував до інституту (добре, що на керівній посаді у заводі був). І ті, хто ішов півдороги плачучи, що хлібину розтовкли в крихти у натовпі…

У нас усі рівні. По закону.
Але які ж тільки у нас усі нерівні у житті…

Я проти пафосу голосних і красивих слів. І не люблю натовпів і хрещатицьких видовищ.

А знаєте чому? Бо завтра буде 10 травня і “Діти Війни” стоятимуть у чергу до лікаря. Або шукатимуть порятунку в ЖЕКу від своїх стареньких проблем.

Чи просто  хотітимуть шматочок ковбаси чи сиру, яку вони не можуть купити на свою пенсію…
Боже, прости наше покоління за те, що ми не можемо достойно відплатити цим Людям за їх втрачену молодість заради нас.

Історію записано сьогодні з телефонної розмови. Маленька дівчинка у колошах на босу ногу – це моя бабуся…

0

цитата Амосова о морге

Слова, варті уваги...

Слова, варті уваги…

Это морг. Такой безобидный маленький домик стоит в углу институтского сада. Светло. Яркая зелень. Цветы. Кажется, по этой тропинке ходит Красная Шапочка. Нет. Здесь носят трупы.

Амосов Николай Михайлович “Мысли и Сердце”. Раздел “Первый день”

4

про пам’ятник Сталіну

Хочу сказати "ні" усіляким речам, які просто суперечать історії

Коментарі у даному випадку є зайвими.

Коли у мене з’являться діти, я не зможу їм підставно пояснити чому у Запоріжжі є пам’ятник Сталіну і за які такі заслуги перед народом він там стоїть.

Водночас я не зможу промовчати і згадаю про мою прабабусю, яку морили голодом, убивали холодом і били різками за вкрадені колоски з поля.
Хтось скаже, що це не він, а це режим.
Часи були такі…
А я не вірю. Історію творять люди.

Сподіваюся, що до того часу, коли у мене з’являться мої дітки, пам’ятника Сталіну в Запоріжжі (як і в інших містах України) уже не буде.

0

Ты был. Ты ушел. Тебя нет

Всегда очень трудно прощаться с человеком навсегда. Больно и плачевно

Стих о том, что люди уходят

Ты был. Ты ушел. Тебя нет
Остались дома и квартиры
Хоть жизнью ты был обогрет,
Но временно всё в этом мире.

И выброшен тот календарь,
Что планы хранил и надежды.
На всё есть два слова – как жаль.
И вроде всё будет как прежде.

Но ты не увидишь того,
Как будут расти чьи-то дети.
Не будет друзей и врагов.
Вопросы теперь без ответов.

О да, в жизни много потерь.
Но есть из них невосполнимы.
Так больно заполнить теперь
Твоё место в жизни другими.

1

Слова і сніг

Завжди дуже складно прощатися з людьми, яких ще вчора любив

Вірш про сніг і дві хвилини

Вірш, що загубився у глибині мого комп’ютера, а зовсім нещодавно чисто випадково знайшовся… Вірш декілька річної давності. Але прочитавши його, чомусь дуже чітко згадується все, що відчувалося в ті дві хвилини.

Два слова…
Cвіт змінивсь
За дві хвилини.
Мені здалося
Хоча ні,
Тьмяніють стіни.
Ти думав більше, ніж сказати встиг.
А за вікном літає сніг.

Контрольний постріл.
Нестандартно – прямо в душу.
Я ще жива.
Вже не для тебе жити мушу.

Для когось, хто прийде
В моїм житті
Знов замки будувати
І палаци.
Я вже не хочу
Все і так відразу.

Та краще я б не чула
Слів отих!
А за вікном літає сніг.

2007, грудень

0

цитата про техніку

Слова, варті уваги...

Слова, варті уваги...

Інколи техніка, яку створено для обєднання людей, тільки поглиблює твою самотність…

Денисенко Лариса. Сарабанда банди Сари. Роман – К.: Нора-Друк, 2008 – 240 с. – с. 72

2

про сучасну історію

Мої думки

Мої думки

Історія наших днів – це нікому не потрібні політичні бої, якісь катаклізми, ціни і проблеми.
Вони тривають не перший рік і триватимуть ще хтозна скільки.
Єдиний парадокс їх у тому, що для опису цих подій достатньо буде двох рядків в підручнику з історії, що вивчатимуть наші правнуки…

0

Марія Матіос. Москалиця. Мама Маріца – Дружина Христофора Колумба.

Обкладинка твору Марії Матіос про дружину Христофора Колумба

Про назву. Обидві назви на перший погляд здалися мені не зовсім зрозумілими. А отже підсвідомо захотілося прочитати.

Про обкладинку. Обкладинка цікава. Але незручна, бо в будь-яку сумку таку книгу не покладеш. Проте поєднання двох історій в одному форматі – це явний плюс. Хоча, поєднання незрозумілої назви і такої обкладинки відразу закладають думку, що історії, описані у книзі не будуть розливатися позитивом.

Про зміст «Москалиця». Твір, сповнений слів народної мови та історії. Твір написано у якомусь наче пісенному стилі, але дуже життєво. Жила собі Катрінка, яка залишилася без чоловіка сама із дочкою Севериною. А з часом ця дівчина Северина, або по-людським язикам названа, Москалиця – залишилася одна-однісінька у цілому світі, бо матері теж не стало.
Доля Москалиці була нелегка. Вона не була традиційна в плані «чоловік-сімя-діти»… І хто зна чи в тому було її щастя, чи навпаки.
Історія Москалиці несе в собі, як мені здалося, декілька основних думок. Перша – про те, що народна медицина і з давнини знані поради у стократ кращі за будь-яку аптеку. Друга – щодо того, що людський світ жорстокий по своїй суті. Третя – про те, що усім нам буде дано по справам нашим. Адже нічого не лишається непоміченим. І якщо у земному житті чогось не трапилось, то нічого не забудеться навіть там, на тому світі.
Що стосується усіх інших думок, то вони залишили дуже індивідуальне враження. Тому я їх не можу розказувати цілому світу навіть на сторінках свого рідного блогу.

Про зміст «Мама Маріса – Дружина Христофора Колумба». Твір закарбовується у пам’яті. У літературі є багато нетипових і типових історій, але ця історія про дитину, хвору на хворобу Дауна є настільки зворушливою, що при перечитуванні залишитися байдужим неможливо. З одного боку хочеться відкласти книгу, адже у житті й без того вистачає суму, але з іншого боку пісенний стиль Марії Матіос не дозволяє залишити непрочитаними 64 сторінки твору.
Усі люди знають, що хвороба Дауна – це горе. Проте висвітлення життя матері, яка ростить свого Христофора із таким діагнозом – це пізнання болючого невідомого, яке існує поряд з нами в той час, як ми – звичайні та здорові люди, ходимо на роботу, святкуємо події та відвідуємо кіно.

Про призначення. Для тих, хто по-філософськи дивиться на світ.

Моя оцінка: за стобальною шкалою – 97

2

цитата про надмірну людську цікавість

Слова, варті уваги...

Слова, варті уваги...

Бо кожна людина на світі має свою біду, як, проте й радість.
Лише не всі про це знають.
Навіть коли дуже хочуть знати.
Утім, чи то так і справді чуже не дає спати людям, чи люди такі охочі саме до біди іншого, але чиєсь надмірне переймання не своїм болем іноді буває гострішим, ніж удар кинджала в груди…

Марія Матіос “Мама Маріца – дружина Христофора Колумба” (стилістика і шрифт збережені відповідно до авторської вимоги)

1

генії ідуть від нас

Пол Самуельсон був генієм. Нехай земля йому буде пухом

Пол Самуельсон (Paul Samuelson)

У світі стало на одного генія менше. Помер Пол Самуельсон.

Сподіваюся, що там, на небі, врахуються усі його економічні заслуги, його Нобелівська премія і те, як він чудово обгрунтовував взаємозвязок попиту і пропозиції

Хоча може там просто подивляться на його “Економікс” і відразу направлять в Едем?
Будемо сподіватися на це. Але як би там не було, людство цю людину забути просто не зможе…

Подивіться йому в очі на ось цій фотографії і Ви також зрозумієте за що я так поважаю цю Людину.

2

Останній день осені

Післяосінні роздуми під час збирання останніх осінніх думок. Завтра зима

Мої думки про осінь в останній день листопада

Ще зовсім недавно я писала вірш про те, що осінь чекає листопада, а сьогодні зрозуміла, що завтра – зима…

Ну от і все. Вже завтра стане білим.
Усе, що вчора було дивно золотим.
А я ж іще в парку не находилась.
І не надихалась осіннім і п’янким
Тим листопадовим вологим ароматом
Не віддалась любові у полон.
Під місяцем у тисчі каратів
У замку з кленів і каштанових колон.
Не надивилася на жовте і сліпуче
І не зустрілася із мріями всіма.
Прощай же, осінь.
Час спливає неминуче.
Як і моє життя…
А завтра вже зима.