У зв’язку із рішучим наступом холодів я вирішила розмістити по-осінньому теплий віршик, який я написала одного осіннього дня 2008 року. Хоча той день був давно, але емоції до сих пір актуальні.
Тож тепер, коли навіть за вікном туман густий, що аж не видно далі власного носа (шуткую, звісно), то я читаю цей вірш. А потім слухаю ще підгітарну версію. Так-так, я ще й музику до цього вірша написала. Бо так уже запала мені в душу оця кленово-золота пора.
І, щоразу перечитуючи цей вірш я розумію, що поганих пір року не буває. Бувають погані оцінювачі пори року… Але ми не з таких! Правда :)?
Як на мене, то навіть у цьому осінньому дощі, який триває уже не першу добу є своя особлива привабливість.
На цих словах я відчула здивовані погляди :).
Але я ще раз говорю: ці осінні дощі не такі, як усі інші… Звісно, обминати метрові калюжі та закривати небо парасолькою – це не саме приємне, що є у житті. Але це лише один бік справи, побутовий, словесний.
А усе інше… Читайте далі :)
Кажуть, дощі скрізь однакові.
Не вірте. Неправда
Кажуть, всі зустрічі знакові…
У дні листопадів.
В жовтнях, у вереснях.
В дні непрозорих туманів.
Кажуть, що жовте – то колір розлуки.
І слова “востаннє”.
Кажуть, що листя опавши, навіки умерло.
Кажуть… Не вірте!
Бо дощ – то не краплі! То осені перли.
Ну, а слова є скупі. Не оцінять багато:
Осінь в словах – пора року, а дощ – лиш вода…
Що додати?
Тишу. І буде достатнім
Безслівне мовчання…
Щоб лиш побачити перли на шибках
І осінь в тумані.
Осінь буде скоро.
Не знаю як там складеться із дощами, жовтим листям та іншими подробицями, але скільки у попередні роки не просили літо залишитися – а все рівно не допросилися :).
Тому особисто я змирилася із цією осінньою реальністю уже зараз :). Тобто чекаю осені-2008.
А якщо бути ще конкретнішою, то висушую парасольки, дощовики, гумові чоботи, лижі (ой, лижі…ні, лижі – то трохи пізніше, то на зиму :)).
Та найголовніше – я уже готова!
Приємні турботи завжди приємні :).
Світло на свої турботи я проллю через 7 днів – як покажу світлини тобто фотографії.
Головне, щоб з погодою синоптики помилилися. А то кажуть, що дощі будуть на цих днях :(.
А мені треба сонце. І побільше-побільше :).
Хоча, думаю, що цього треба усім. Бо як згадати – то сьогодні ж п’ятниця, перед вихідними… А на вихідних – там же і шашлички/прогуляночки/вибори…
Хоча останнє відбудеться за будь-якої погоди. Але найголовніше, щоб після них сонце уже точно освітило весь Київ і жити у столиці стало краще і чистіше. І без пробок :).
Хай щастить :)!
Ідучи сьогодні по вулиці, я згадала, що я ж у цьому місяці святкую річницю своєї поетичної творчості. Навіть не так… РІЧНИЦЮ СВОЄЇ ПОЕТИЧНОЇ ТВОРЧОСТІ :).
Останнє речення – це не автоповторення, це просто я собі вирішила зробити приємно :). Ну, самі розумієте – самолюбність, егоцентризм та інші подібні речі беруть своє :). Великими буквами видніше.
А ще для глибшого розуміння треба написати кілька рядків, з чого все почалося…
Мені було дев’ять років.
Хоча, коли Ви прочитаєте цей вірш, Ви автоматично зрозумієте, що доросла і життєво-досвідчена тітонька таких рядків точно б не написала :). Отже…
Весною все-все ожива
І мурашки, і трава.
Ми з тобою йдемо в ліс
Не впізнати ряд беріз:
Одягли сержки,
Розпустили коси,
І стоять красуні
Білокорі й босі.
По росі весняній
Хочуть походити,
Щоб красу цю дивну
Ніколи не згубити.
Зелень світ весь підкорила
І в блакитній вишині
Хмарки й сонце, мов на крилах
Усміхаються весні :).
Але, якщо бути більш точною, то останнього смайлика в оригінальній версії цього твору не було :).
Понеділок видався приємним, особливо ввечері :).
Аж на своє місце проживання повертатися не хотілося. Так би ото й ходити між бузками-каштанами-тюльпанами… А що вже буде далі – то я взагалі мовчу :). Як розквітне ще пахучіше та потепліє ще дужче… Одним словом, оперативно і докладно про це читайте зовсім скоро на meri.kiev.ua :).
А тепер переходимо до подяк :). Дякую одній людині, що випадково з’явилася у моєму житті, і привела із собою явно невипадкові речі…
Ну, а всім іншим – простий і щирий, український thanks :)! За те, що читали, за те що ліву клавішу мишки натискали і за те, що через пару днів прийдете сюди :).
Травень класний. Бо то іще не літо, але все ж третій місяць весни… І цим все сказано :).
Травень виганяє всіх на вулицю, примушує посміхатися, роздягатися і під час цього внюхуватися в повітря. Бо воно пахне :)!
Не спекою липня. Не холодом січня. А всього лиш ароматом бузку, зеленої травички і подихом парфумів Кензо… Ой… Вибачте, то дівчина якась проходила мимо :).
До речі, щодо дівчат. Дівчата в травні гарнішають :).
Хоча, в принципі, гарнішає, звісно, все, просто у дівчат це найбільш помітно :).
А ще травень – музичний. Не знаю як у кого, а у моєму будинку такі весняні меломани, що біля під’їзду повністю звучав увесь репертуар Пугачової Алли Борисівни і зараз співає Софія Михайлівна :). У січні чомусь їх не тягнуло послухати музику… Так що це все травень винний :).
До речі, забула відмітити, що наш травень пахне ще й шашликами :). І це є народне визнання, а не чисто моє особисте.
Он, на перше травня, що робилося на всіх радіо та у всіх лісах? Правильно, святкували День шашлику :). Ті, хто не святкував Дня шашлику, той святкував День картоплі. Ну, тобто, на городі, з лопатою, граблями та іншими атрибутами свята :).
А ті, у кого до шашликів і картоплі серце не тягнеться, той святкував День трудящих.
Але святкували усі – і це однозначно :).
Хоча, що я оце тут сиджу та розписую, про свята, запахи та інше весняне, якщо можна написати коротко і ясно?
З травнем :)! Тобто, з маєм! Себто, з нуль п’ятим дві тисячі восьмого :)!
Я хочу любові. Я хочу уваги, Я хочу серйозності, а не розваги, Іще дуже хочу за руку пройтися, Коли в небесах є із золота місяць. Я хочу під літнім дощем прогулятись, Я хочу любити. Я хочу сміятись. Себе дарувати, добро всім робити, Життя це я дуже б хотіла прожити, Щоб поруч із кимось. І щоб не сама. Я хочу відчути усе це сповна. Я дуже хотіла б знайти ту людину, З якою летять непомітно години. Щоб їй говорити і слухати теж І просто любити. Любити без меж. Щоб ночі і дні ми проводили разом, І це все було не підкорене часом. Потрібен мені просто погляд у очі. Оце і усе, що в житті цьому хочу. 2002 рік
Я продаю свої НФТ вірші. Час від часу я читаю свої вірші на Ютуб каналі. А ще інстаграмлю їх, коли на те є відповідний настрій. Додатково я шлю регулярні телеграми про життя. Бачили? Якщо ще ні, то ніколи не пізно почати це діло
А якщо ви хочете отримати збірку “Хризантемне щастя”, то залиште ваш і-мейл ось тут і лист щастя про збірку прилетить ✉️ ?
От і осінь… Що додати?
І так вже сказано багато.
Прийдуть дощі, такі холодні
І хмари сповнені безодні.
Вони закриють сонце й небо
Тебе вкрадуть…
Та ні, не треба.
Ну осінь, мила, зупинися,
Краще бери з собою листя.
Бери усе, бери відразу,
Сльози, усі мої образи,
Залиш мені лише останнє:
Прошу, лиши мені кохання…