0

сюрприз на Святого Миколая або що таке катаклізм

Підійдіть до сміттєвого баку. Побережіть природу, адже нам ще треба пожити на цій планеті

Давайте думати про те, що буде завтра

Судячи по тому, що знайшли вранці на Святого Миколая кияни у себе за вікнами, то Київ себе вів препаскудно.
Цей гостинець гірше лозиняки і трьох різок разом взятих.
Адже такої ожеледиці давно вже не пам’ятають.
Тому керівництву Києва, як і пересічним його мешканцям треба задуматися.
Скептики усміхаються і кажуть, що забобони – це не привід… Просто природний катаклізм. Але я вважаю, що усе треба сприймати і робити відповідні висновки.
Як мінімум, смітити у відповідних місцях, а не де заманеться (які високі слова!). Природа терпляча, але ж не настільки. Рано чи пізно вона самоочиститься. Тільки до усякого непотребу, який вона стиратиме з лиця Землі можуть потрапити ті, хто є причиною виникнення усього цього – тобто люди.
До речі, світ теж стурбований. Кому цікаво в чому це виражається – погугліть із запитом 20-20-20. Додайте туди ще дві літери “ЄС” для більшої правильності вибірки :).
Але почніть із себе (знову високі слова…). Підійдіть до сміттєвого баку.

PS: за 100 км від Києва 19 грудня була хороша по-зимовому холодна погода.

2

Я осінь

Я осінь і про все осіннє. Про особисте в жовту пору року

Я осінь. Щедра і багата, красива і жовта :)

У зв’язку із рішучим наступом холодів я вирішила розмістити по-осінньому теплий віршик, який я написала одного осіннього дня 2008 року. І тепер, коли навіть за вікном туман, що не видно чим займаються сусіди у будинку напроти (шуткую, звісно :)), то я читаю цей віршик і розумію, що поганих пір року не буває. Бувають погані оцінювачі пори року :)… Але ми не з таких! Правда :)?

А я ішла по жовтим килимам
По золотим, червоним і багряним.
Я – осінь. Іній сизий по дахам.
Я – осінь золота з легким туманом.
Із літом бабиним у промені тепла.
Я з листя щедра, міцно сплетена корона.
З кленового…
Далеко забрела.
А небо, кольору волошок. Й трохи льону.
Таке блакитне. Я його люблю.
Таке високе… Як не милуватись?
Із листя щось сплету… Ні, постелю!
Щоб бачили, що осінь – то є радість.
Що осінь – то у розкоші ліси
Я сяю в краплях, наче в діамантах.
Я – осінь, сповнена звичайної краси…
Тієї, що багатств найбільших варта.

До речі, пісенна версія цього вірша знаходиться тут:

Мері - Я - осінь (2169)

0

про Китай і китайців

Китайська дівчина посміхається, тримаючи національний прапор

China forever :)

Сьогодні Китай переді мною постав у двох іпостасях:

- перший Китай – це економічний гігант речового ринку Троєщина, який заполонив своїм ширпотребом і ширнепотребом увесь світ. Саме цікаве, що маючи розмову із деякими жителями країн ЄС, а також США я отримала аналогічну інформацію про присутність їх і їхніх низькоякісних речей скрізь – їхні china-towns уже стали невід’ємним атрибутом великих міст. Київ, щоб не відставати, теж має таку резиденцію китайців. І можна з упевненістю сказати, що навіть не одну…

- другий Китай для мене сьогодні – це окрема культура, релігія, світогляд… Часто від нас, біленьких європейців, можна почути зверхність щодо їх культури. Адже ми сприймаємо вороже те, що є нам не зрозумілим
І от, після того, як я голосно розповідала про масштабність заповнення китайцями усього світу, мені потрапила до рук одна маленька книжка китайських древніх віршів. Звісно, Тарас Григорович про них не чув, як, в принципі, і Григорій Савич… Але це не відміняє їх філософію і особливість. Їм тисячі років. Але зараз вони не втратили свого символьного і віщого змісту.

Тому мій висновок сьогодні: Китай вартий того, щоб ним захоплюватися. Навіть не дивлячись на ті неосяжні гори пакунків на ринку Троєщина.

PS: Тысячу раз я ходил по дороге лесной, так почему же клад чужестранец нашел?

0

Мальована осінь

Осінь, розмальована золотом і прикрашена посмішкою

Мальована осінь просто прекрасна. Чи не так :)?

Такою я побачила осінь у день першого листопада. І саме такою вона для мене є останніх 62 дні…

Хтось начебто навмисне.
Так гарно, живописно
Розмалював навколо,
Розфарбувавши скрізь.

У золоті обливши,
Не поскупивсь – залишив.
По-справжньому зелених
І неосінніх місць.

Накидавши ще й листя…
У краплях і намисті
Зіперлась гордим станом
Стара горобина.

І все настільки різне…
Напевно, хтось навмисне!
Так вималював осінь
Біля мого вікна.

1

Рідному місту

Як тебе не любити - рідне місто моє :)

Самому. Рідному.

Вірш моєму рідному місту Прилуки

Всього три вулиці і кілька перехожих.
Будинки, що один на один схожі.
Паркани темно-сірі і зелені.
І вишень влітку можна рвати повні жмені.

А їздити – що аж шумить над гаєм,
Лиш курява дорогу обсипає…
І заливається весною солов’ями.
Там найрідніший в світі голос -
Голос мами.

І м’ята, липа…
Над дорогою – любисток.
Вночі у вікнах вогників намисто.
Таке своє все,
До душі таке привітне.

І навіть звідси мені вулиці ті видно,
Вони ж у пам’яті, а не десь там на карті!
Вони в душі.
Вони любові варті…

2

(Не)моє місто

Моєму майже рідному місту. Тому самому, яке надихає і дарує крила

Місту, яке люблю

Я тут жила в минулому житті.
Ходила вуличками, що і зараз все ще рідні,
А як запамяталися оті
Обплетені паркани, литі з міді.

Ми родичі з далеких поколінь.
І нам з тобою є про що поговорити.
Ти є одне із тих людських творінь,
В якому теж чомусь так хочеться творити…

Добро на вулицях, цвітіння у думках.
Лиш сковує легка у рухах втома.
Та я воістину отут колись жила,
Бо навіть зараз відчуваю, що я вдома.

0

перед відсутністю

Я сиджу на валізах. У валізах :)

Я їду, але повернусь :)!

Ну не могла ж я зникнути на пять днів і не відписатися :)
А то совість замучила б… Тому пишу оце все перед відсутністю, тимчасовою і швидкоплинною.
Звісно, вибори нашого мера, та і SIA’2008 не годиться пропускати. Але, я думаю, що і без мене якось відсвятять ці події. А я про них буду дізнаватися через “удалённый доступ” і щиро переживатиму :).
І на завершення – без побажань я теж не можу. Так що бажаю всім хорошого настрою, а собі – повернення після відсутності :)

0

львівські їжаки

Оце видалося на цих вихідних побувати у Львові. Але я не настільки наївне створіння, щоб намагатися описати тут свої враження :). Не тому, що їх нема або вони дуже потаємні х-files, ні ;)
Просто цих вражень багато. Тобто, зі мною сталося те, що завжди буває з тими, хто потрапляє у Львів (не)вперше.

Continue Reading

9

Батькам

Про наших двох самих рідних людей, які нас люблять і бажають лише щастя

У батьків така доля – чекати їх дітей. Фото by magicfolk

В житті у нас
Є дві людини
Нема й не буде
Їм заміни.
Бо це вони…
Це мама й тато.
Така в них доля -
Нас чекати…
На кожну звісточку
І слово,
Вони -
Це втілення любові.
Вони нас приймуть
І зігріють…
Їм тяжко.
Та в очах – надія.
На те, що ми
Щасливі будем.
І найріднішим в світі людям
Дамо ми радості хоч трохи.
За їх тяжкі батьківські роки…

Тож пам’ятайте,
Що десь там
Матуся молиться,
Щоб Вам
В житті не так як їй жилося.
Хоч вкрила сивина волосся
І в тата сили теж не ті,
Батьки не вічні…
Тож в житті,
Рідненьких їх не забувайте
Пишіть, дзвоніть і приїжайте…

2002

4

Для міста Львова

львов, красивое фото львова, гарне фото львів, львівське фото, картинка зі львова

Для міста Львова

Якщо людина ніколи не була у Львові – цей вірш буде здаватися банальністю.
Якщо ж людська душа побачила усю ту красу, велич і відчула ту атмосферу – значить вірш доторкнеться до самої глибини…

Але найголовніше з того всього, що я знаю: це місто може стати рідним для моєї душі. Усе необхідне для цього у Львові є.

Я закохалася.
І слів не вистачає.
Розгублено дивлюся на твій слід.
У моїй пам’яті.
Щоразу виринають години із тобою.

Мов граніт
З якого зроблені твої несірі стіни.

Закарбувалися і в’їлися в думки
Оті всі площі, вулиці і вікна
А ще твій дух.

Я заздрю тим, з ким ти
Проводиш ранки сонячні і теплі.
І тим, хто падає з тобою в глиб снігів.
Хто ловить дощ. Осінній і замерзлий,
І тим, хто каже: «Це – мій рідний Львів».

Я так чекаю, що одного ранку.
Чи ввечері, коли уже туман спада.
Я буду серед тих, кому у очі
Твоя краса і щирість загляда.
Я буду там… Це незвичайне місто.
Але чомусь мені не вистачає слів.
Там навіть небо є якесь занадто чисте.
Я закохалась в тебе, місто Львів…

22 вересня 2007 року

0

Прилуки Особливі

Прилуки - одне з найкрасивіших міст України

Мої Прилуки Особливі

Мій рідний край!
Моя земля, як тебе не любити:
Твоя краса – небо, поля,
Cині волошки в житі.

Я є з відомих всім Прилук,
Cтарого міста-града,
Я – прилучанка,
Oсь тому цій честі дуже рада.
Бо в місті корені віків
Плетуться із сучасним.
Церковні куполи, собори
Тут височіють рясно.

Удай у хвилях хлюпочись,
Несе в даль свої води,
А вітер віє… Та лишає
Навіки пам’ять роду.

У нас творили і жили
Усім відомі люди,
З самого ранку тут життя
Кипить і сонце будить…

І так живуть вже сотні літ
Прилуки з дня у день
Під променем ясного сонця
Під спів рідних пісень.

Тут радість серце обійма,
Мов материнські руки
Бо це – мій край, моя земля,
Моє місто Прилуки.

2001 рік

0

Ви – Українці!

Вірш про українців, які віддано вірять у свою державу

Про-український вірш

Ви – Українці!
Тож будьте достойні цього.
Це є звання,
До якого нема що додати.
Ми усі – браття і сестри.
Ми – сила… Народ!
І поєднали в собі
Схід
І гори Карпати.
Нас не зупинять,
Бо ми усі разом йдемо.
І побратались
В неспинній свободі Майдану.
Вибір всіх нас:
Помаранчевий шлях перемог.
Разом!
Бо ми – це народ.
Ми – прості громадяни.

Так!
Ми сказали,
Бо сили немає терпіть.
НАШ час прийшов
І пора вже настала для бою.
За Україну,
За чисту небесну блакить,
І за народ…
Що свободу веде за собою.

Очі відкривши
У сяйві небесних зірок,
Бачим – мільйони героїв
Зріднились в єдине…
Ми – Українці.
Тож будьмо достойні цього!
Слава всім нам!
Хай святиться ім’я України!
2004 рік