0

сюрприз на Святого Миколая або що таке катаклізм

Підійдіть до сміттєвого баку. Побережіть природу, адже нам ще треба пожити на цій планеті

Давайте думати про те, що буде завтра

Судячи по тому, що знайшли вранці на Святого Миколая кияни у себе за вікнами, то Київ себе вів препаскудно.
Цей гостинець гірше лозиняки і трьох різок разом взятих.
Адже такої ожеледиці давно вже не пам’ятають.
Тому керівництву Києва, як і пересічним його мешканцям треба задуматися.
Скептики усміхаються і кажуть, що забобони – це не привід… Просто природний катаклізм. Але я вважаю, що усе треба сприймати і робити відповідні висновки.
Як мінімум, смітити у відповідних місцях, а не де заманеться (які високі слова!). Природа терпляча, але ж не настільки. Рано чи пізно вона самоочиститься. Тільки до усякого непотребу, який вона стиратиме з лиця Землі можуть потрапити ті, хто є причиною виникнення усього цього – тобто люди.
До речі, світ теж стурбований. Кому цікаво в чому це виражається – погугліть із запитом 20-20-20. Додайте туди ще дві літери “ЄС” для більшої правильності вибірки :).
Але почніть із себе (знову високі слова…). Підійдіть до сміттєвого баку.

PS: за 100 км від Києва 19 грудня була хороша по-зимовому холодна погода.

2

Я – осінь

Вірш про осінь і про все осіннє. Про особисте в жовту пору року

Вірш про осінь. Щедру і багату, красиву і жовту :)

У зв’язку із рішучим наступом холодів я вирішила розмістити по-осінньому теплий віршик, який я написала одного осіннього дня 2008 року. І тепер, коли навіть за вікном туман, що не видно чим займаються сусіди у будинку напроти (шуткую, звісно :)), то я читаю цей віршик і розумію, що поганих пір року не буває. Бувають погані оцінювачі пори року :)… Але ми не з таких! Правда :)?

А я ішла по жовтим килимам
По золотим, червоним і багряним.
Я – осінь. Іній сизий по дахам.
Я – осінь золота з легким туманом.
Із літом бабиним у промені тепла.
Я з листя щедра, міцно сплетена корона.
З кленового…
Далеко забрела.
А небо, кольору волошок. Й трохи льону.
Таке блакитне. Я його люблю.
Таке високе… Як не милуватись?
Із листя щось сплету… Ні, постелю!
Щоб бачили, що осінь – то є радість.
Що осінь – то у розкоші ліси
Я сяю в краплях, наче в діамантах.
Я – осінь, сповнена звичайної краси…
Тієї, що багатств найбільших варта.

До речі, пісенна версія цього вірша знаходиться тут:

Мері - Я - осінь (2135)

0

про Китай і китайців

Китайська дівчина посміхається, тримаючи національний прапор

China forever :)

Сьогодні Китай переді мною постав у двох іпостасях:

- перший Китай – це економічний гігант речового ринку Троєщина, який заполонив своїм ширпотребом і ширнепотребом увесь світ. Саме цікаве, що маючи розмову із деякими жителями країн ЄС, а також США я отримала аналогічну інформацію про присутність їх і їхніх низькоякісних речей скрізь – їхні china-towns уже стали невід’ємним атрибутом великих міст. Київ, щоб не відставати, теж має таку резиденцію китайців. І можна з упевненістю сказати, що навіть не одну…

- другий Китай для мене сьогодні – це окрема культура, релігія, світогляд… Часто від нас, біленьких європейців, можна почути зверхність щодо їх культури. Адже ми сприймаємо вороже те, що є нам не зрозумілим
І от, після того, як я голосно розповідала про масштабність заповнення китайцями усього світу, мені потрапила до рук одна маленька книжка китайських древніх віршів. Звісно, Тарас Григорович про них не чув, як, в принципі, і Григорій Савич… Але це не відміняє їх філософію і особливість. Їм тисячі років. Але зараз вони не втратили свого символьного і віщого змісту.

Тому мій висновок сьогодні: Китай вартий того, щоб ним захоплюватися. Навіть не дивлячись на ті неосяжні гори пакунків на ринку Троєщина.

PS: Тысячу раз я ходил по дороге лесной, так почему же клад чужестранец нашел?

1

Другу, що загубився

Другу, який загубився у житті. Або вірш про чоловічі роздуми

У житті треба зовсім небагато - знайти себе, свою суть

Пару днів тому була у одному із пересічних гіпермаркетів міста Києва. І там оголосили про те, що “Шановна мама Такої-то Дівчинки! Підійдіть до інформаційної каси! Не турбуйтеся, що Ваша Дівчинка загубилася. Вона знаходиться біля нас і чекає!”.
Happy end.

Але коли людина виростає і губиться у натовпі, у думках і у реаліях, залишається вірити, що інформаційне бюро життя вчасно повідомить про загубленого…

Холодний вечір.
Вітер. Київ.
Він просто йшов,
Він мовчки мріяв
Про те, що ще прийдуть часи…
Замерзлі руки з усіх сил
Ховав в кишені.
Знову пусто
В думках у нього
Він відпустить
Всі спогади.
На крок вперед…

Кудись туди,
Де трохи далі
Були у щасті та печалі,
Тонули і ішли на злет
Його хвилини, дні і миті
Лиш київські вогні розмиті.
Всю правду знали…

Уперед хотілося кудись побігти.
Втекти, кудись із цього світу,
Що так немилостиво б’є.
Знайти і рідне, і своє…

Спинився. Подививсь навколо
Нема нікого.
Трохи з болем
Він зрозумів:
Тікати? Ні.
Відчув, щось там у глибині
Отам, де серце. І у скронях…
Тепло розбіглось по долонях
І зникли Київ, холоди.
“Себе знайти. Себе… Знайти…”

0

Мальована осінь

Осінь, розмальована золотом і прикра�?ена посмі�?кою

Осінь просто прекрасна. Чи не так :)?

Такою я побачила осінь у день першого листопада. І саме такою вона для мене є останніх 62 дні…

Хтось начебто навмисне.
Так гарно, живописно
Розмалював навколо,
Розфарбувавши скрізь.

У золоті обливши,
Не поскупивсь – залишив.
По-справжньому зелених
І неосінніх місць.

Накидавши ще й листя…
У краплях і намисті
Зіперлась гордим станом
Стара горобина.

І все настільки різне…
Напевно, хтось навмисне!
Так вималював осінь
Біля мого вікна.

1

Рідному місту

Як тебе не любити - рідне місто моє :)

Самому. Рідному.

Всього три вулиці і кілька перехожих.
Будинки, що один на один схожі.
Паркани темно-сірі і зелені.
І вишень влітку можна рвати повні жмені.

А їздити – що аж шумить над гаєм,
Лиш курява дорогу обсипає…
І заливається весною солов’ями.
Там найрідніший в світі голос -
Голос мами.

І м’ята, липа…
Над дорогою – любисток.
Вночі у вікнах вогників намисто.
Таке своє все,
До душі таке привітне.

І навіть звідси мені вулиці ті видно,
Вони ж у пам’яті, а не десь там на карті!
Вони в душі.
Вони любові варті…

2

(Не)моє місто…

Моєму майже рідному місту. Тому самому, яке надихає і дарує крила

Місту, яке люблю

Я тут жила в минулому житті.
Ходила вуличками, що і зараз все ще рідні,
А як запамяталися оті
Обплетені паркани, литі з міді.

Ми родичі з далеких поколінь.
І нам з тобою є про що поговорити.
Ти є одне із тих людських творінь,
В якому теж чомусь так хочеться творити…

Добро на вулицях, цвітіння у думках.
Лиш сковує легка у рухах втома.
Та я воістину отут колись жила,
Бо навіть зараз відчуваю, що я вдома.

0

перед відсутністю

Я сиджу на валізах. У валізах :)

Я їду, але повернусь :)!

Ну не могла ж я зникнути на пять днів і не відписатися :)
А то совість замучила б…
Звісно, вибори нашого мера, та і SIA’2008 не годиться пропускати. Але, я думаю, що і без мене якось відсвятять ці події. А я про них буду дізнаватися через “удалённый доступ” і щиро переживатиму :).
І на завершення – без побажань я теж не можу. Так що бажаю всім хорошого настрою, а собі – повернення після відсутності :)

0

львівські їжаки :)

Оце видалося на цих вихідних побувати у Львові. Але я не настільки наївне створіння, щоб намагатися описати тут свої враження :). Не тому, що їх нема або вони дуже потаємні х-files, ні ;)
Просто цих вражень багато. Тобто, зі мною сталося те, що завжди буває з тими, хто потрапляє у Львів (не)вперше.

Continue Reading

0

у природи нема поганої погоди

Щось задощило... Терміново викликати Сонце!

У протистоянні з погодою треба показати справжню витривалість :)

Усі, хто мав радість побувати сьогодні на вулиці, без емоцій у стіни рідної хатинки не поверталися. Я в цьому впевнена. Прямо-таки самовпевнена :)

А все тому що дощ ішов, іде і буде йти (прямо як Ленін Володимир Ілліч :)). До речі, у останнього, тобто Ілліча, а не доща :), учора був День Народження. Так що якби це було все багато років тому, то нас би всіх дружно вигнали на свіже повітря білити дерева. Aka Суботник… Тобто був би вівторник :).

Хоча, то все вигадки. А от що не вигадка – так це те, що за сьогоднішній день дуже виросли прибутки парасолькової галузі. Якщо така є звісно :). От вони, видно, сидять і моляться у своїх парасолькових цехах, щоб така погода тривала. Але ми…

Нам треба зовсім інша річ на цей момент. Тим більше, привід для цієї речі уже є -вчорашній ДН пана Леніна :). Тож, я пропоную всім налити і випити. Для зігрівання і приємної атмосфери. Для налагодження спілкування, якщо воно чомусь розлагодилось. Та і просто – випити…Випити чаю. А Ви за що подумали…хе-хе :)?

9

Батькам

Про наших двох самих рідних людей, які нас люблять і бажають лише щастя

У батьків така доля – чекати їх дітей. Фото by magicfolk

В житті у нас
Є дві людини
Нема й не буде
Їм заміни.
Бо це вони…
Це мама й тато.
Така в них доля -
Нас чекати…
На кожну звісточку
І слово,
Вони -
Це втілення любові.
Вони нас приймуть
І зігріють…
Їм тяжко.
Та в очах – надія.
На те, що ми
Щасливі будем.
І найріднішим в світі людям
Дамо ми радості хоч трохи.
За їх тяжкі батьківські роки…

Тож пам’ятайте,
Що десь там
Матуся молиться,
Щоб Вам
В житті не так як їй жилося.
Хоч вкрила сивина волосся
І в тата сили теж не ті,
Батьки не вічні…
Тож в житті,
Рідненьких їх не забувайте
Пишіть, дзвоніть і приїжайте…

2002

4

Для міста Львова

львов, красивое фото львова, гарне фото львів, львівське фото, картинка зі львова

Я люблю Львів.

Якщо людина ніколи не була у Львові – цей вірш буде здаватися банальністю.
Якщо ж людська душа побачила усю ту красу, велич і відчула ту атмосферу – значить вірш доторкнеться до самої глибини…

Але найголовніше з того всього, що я знаю: це місто може стати рідним для моєї душі. Усе необхідне для цього у Львові є.

Я закохалася.
І слів не вистачає.
Розгублено дивлюся на твій слід.
У моїй пам’яті.
Щоразу виринають години із тобою.

Мов граніт
З якого зроблені твої несірі стіни.

Закарбувалися і в’їлися в думки
Оті всі площі, вулиці і вікна
А ще твій дух.

Я заздрю тим, з ким ти
Проводиш ранки сонячні і теплі.
І тим, хто падає з тобою в глиб снігів.
Хто ловить дощ. Осінній і замерзлий,
І тим, хто каже: «Це – мій рідний Львів».

Я так чекаю, що одного ранку.
Чи ввечері, коли уже туман спада.
Я буду серед тих, кому у очі
Твоя краса і щирість загляда.
Я буду там… Це незвичайне місто.
Але чомусь мені не вистачає слів.
Там навіть небо є якесь занадто чисте.
Я закохалась в тебе, місто Львів…

2007