Дуже хочеться, щоби ця осінь не такою як завжди була
З думкою про київську осінь на Подолі
Вже осіннє відсиріло небо
В надкаштанній туману імлі
Видно тільки дахів гострі ребра.
І поміж ними – прожилки землі.
Місто враз опинилось в облозі
Не дощів,
А осінніх людей.
І здається, вони вже не в змозі
Йти самі, бо їх вітер веде.
Поміж стін, колись грітих під сонцем.
Там, внизу – жовтолиста зола
І так хочеться щоби ця осінь
Не такою як завжди була…
Зима вже у місті… photo by marine21
Занадто багато слів про ціни і цінності
У реченнях із прихованим змістом.
І все об’єднали єдиним знаком рівності
На жаль, без протестів.
І тільки зимно над містом.
Ми усі вільні душею і вільно народжені.
В кого є сумніви – краще залишити сцену.
Гроші легкі дуже часто з сумнівним походженням.
Зима вже у звичках. У вікнах. У лицях щоденних.
Завтра чийсь ранок почнеться із сумніву й розпачу.
Інші потішаться швидко набутою славою.
А світ вже надихався тютюнового диму досхочу.
І ховає думки за посмішкою зимно-лукавою
Знаходити відповіді для себе
Я відновлюватиму ліпку на будинках
Ще живих,
Але дуже запилених
І складатиму сторінка до сторінки
Книги,
Віддані мені старожилами
І хоч стіни змарніли і вицвіли.
Є такі, що вже майже зруйновані.
Заховавшись у шарф,
В’язаний спицями.
Я блукатиму між будинками й долями.
Буду в очі дивитися пильно їм.
Заглядати аж туди, у несказане.
І разом зі зливою неочікувано сильною.
Знаходити відповіді для себе.
За почутими від когось фразами…
Задощило у нас на Подолі…
Задощило у нас на Подолі
Вряд будинки намоклі й старі.
Їх заплутані стомлені долі
Світлом вкрили стрункі ліхтарі.
І від того він став затишнішим.
Вітер сквером неспішно гуля.
Стурбували розмірену тишу.
Лиш краплини з гілля.
Кожен двір, куполи і фасади.
Варті поглядів й тисячі слів.
Я іду по життєві поради
До Валів…
14 вересня 2013 року.
Під дощем на Валах.
Стих мегаполисам. Столицам. Городам-миллионникам…
Здесь прoдается всё и даже люди
С одной лишь разницей -
Не одинакова цена.
Здесь бдительность должна быть посекундной
И от ножей защищена спина.
Здесь надо быть расчетливым и смелым.
Без боязни упасть от силы волн.
А к чувствам здесь вообще нет никакого дела
Место для искренности – это только сон.
Здесь надо прятать кошелек.
Но прежде душу.
Охотятся ведь и за тем, и за другим
За “просто так” вообще никто не дружит.
Неактуальны:
Крылья.
Правда.
Нимб.
И от того мне хочется заплакать,
Но плакать в этом городе нельзя.
Нет места для сомнений и для страха.
Они крушениями всех надежд грозят.
Поэтому терпеть.
Здесь это любят.
И не вдыхать столь глубоко от смога дым.
Держаться.
Ежечасно, посекундно
Беречь себя,
A также крылья.
Правду.
Нимб.
21.01.2012
История о том, как между людьми исчезают расстояния…
История о том, как социальные сети помогают людям обустраивать их личную жизнь :)
Звучит нормально.
Даже презентабельно.
Ты в Питере. В какой-то там конторе.
Вы связаны не узами,
А кабелем.
Но эту связь ведь иногда
Ещё трудней оспорить.
С ней то же самое.
Но только здесь вот.
В Киеве.
В серьезном офисе.
С охраной и дресс-кодом.
Казалось бы: куда уже красивее?
Быть вместе.
И всё время быть свободным.
Она тобой залита и пропитана.
Проветрить бы.
Да не ведётся. Верная.
А ты – не знаю.
Я на фото тебя видела.
И в жизни ты улыбчивый, наверное.
Це дуже просто – будувати літаки :). Фото by_innaminnafly
Найбільше я люблю літаки із аркушів у клітинку. Особливо, коли запускати їх із верхніх поверхів багатоповерхового будинку, а потім дивитися услід і ні про що не думати.
Нікого не згадувати.
Дивитися услід…
Напевне, з даху літаки летять ще краще і красивіше.
І того дня я обов’язково намалюю щось гарне на їх крилах.
Не подумайте, що я умію красиво малювати, але в той день я буду виводити плавні лінії на простих клітинчатих аркушах. Я буду старатися.
Різнокольоровими пастами…
Хоча може до того часу я уже навіть придбаю яскраві олівці.
А після того – я дивитимусь їм услід.
Отак по-котячому сяду на гарячому даху і буду дивитися як мої мальовані квіти летять між поверхами. І як мої мрії на крилах літаків кружляють міжбудинковим простором.
А ввечері втомлені люди ітимуть з роботи і, побачивши мої білокрилі літаки, дивуватимуться. Та ще будуть висловлюватися щодо пустих витрат часу і паперу. Пасти (олівців?)
Хоча… Я впевнена – обов’язково будуть і такі, що підніматимуть голови та поглядом шукатимуть власника тієї паперової артилерії.
З висоти мого даху їх добре видно. Вони теж хочуть зайнятися літакобудуванням.
Головне тільки завтра не забути купити зошит із аркушами у клітинку.
Я все рівно вірю в те, що знайдуться так само закохані в Поділ… фото by funkytravel
Подільському району
міста Києва присвячено
Я не знаю чи побачили це сотні людей, яких я зустрічала сьогодні на Подолі. Але він був справді прекрасний. Багато хто цього вірша не зрозуміє. Але я все рівно вірю в те, що знайдуться так само закохані в Поділ.
Поділ сміявся дзвінко наді мною
З бруківки вулиць
І затертих часом стін
А вечір був уже в передпокої
Втискаючись у хід стрімких годин
В мої думки
І всі переживання
Заглядували відблиски зі скла
Вогні вітрин були хмільні та п’яні
Світили в душу
Опиратись не могла
Отим зустрічним поглядам,
Провулкам.
У мене не було ані бажання,
Ані сил.
Він моє серце відчував
І ніжно слухав.
Це правда.
Я люблю тебе, Поділ…
2011, січень
Я никогда не пишу стихи в метро. Но случается так, что они пишутся сами… Фото somogyibarbara
Переходы метро.
Просят милостыню.
Люди разных сортов.
Руки жилистые.
А что нам до того?
Все в порядке вещей.
Стук колес и гудок.
Я на следующей.
А пока что они –
Спины-лица-глаза.
Я к двери прислонюсь.
Хоть и пишут: нельзя.
Ничего не ищу.
Всё найдётся само.
Да, я Вас пропущу.
Ах, как тесно зимой.
Вот и едем мы так.
Ждем открытых дверей.
Стук колес.
Сердце – в такт.
Я на следующей…
2010, грудень
Если у Вас есть карта, то это опасно :). Бойтесь: Ваши мечты имеют свойство сбываться! Фото by Jim Snapper
Я хотела бы жить в Лондон-граде.
И летать иногда в Парижанск,
В Амстердопле гулять на параде
Фестивалить, как в городе Каннск.
И мечтаю ходить по Цюринске,
В Мадридовск заглянуть на пол-дня.
В Хельсингопле смеяться на финском
Тоже в планах есть у меня.
А потом…
А потом одним махом.
Окажусь я на пицце в Римцах.
Иль под Венском в нарядной рубахе
Буду булочки есть без конца.
А трудиться поеду в Монаков.
Буду ночи и дни напролет.
До тех пор, пока денежных знаков
Мне лишь хватит на мой самолёт.
Но пока что сижу в Киев-сити.
И над картой рыдаю почти.
А уж если пойдет так и дальше,
То придется по глобус идти :)
2010, ноябрь
У каждого из нас должен быть в жизни свой дворик…
Мой милый и уютный дворик.
Как королевство лип и ив.
О красоте такой не спорят:
Ведь он по-скромному красив!
Приятны клумбы. Пусть не броско
Но лёгким цветом, манят глаз.
Деревья выше дома ростом.
И тишина в вечерний час…
Этот пейзаж мне в жизни нужен.
Ведь каждый раз окно открыв,
Мне радует и греет душу
Простое царство лип и ив…
Кав'ярням та булочним присвячено...
Вулиця Саксаганського одного осіннього вечора (сьогодні) була як завжди – з тими ж будинками, машинами, світлофорами…
Але я люблю її не за це.
Мені подобаються булочні та маленькі кавярні.
Я туди ду-у-уже рідко заходжу (зазвичай нема часу, а натомість є справи), проте атмосфера біля тих булочних і кафе якась старокиївська.
І це зачаровує. І я мимоволі розумію, що Київ мав бути саме таким – затишним і приємним…
Проте… (на місці трьох крапок іде монолог про причини зміни архітектурно-культурного стилю Києва і авторів цих змін. В силу морально-етичних принципів цього сайту, текст не наводиться :))
Тож я іду із своїми роздумами далі.
Дивлюся на оте все, чим рясніє вулиця Саксаганського.
Сама не знаю чому, але мені дуже подобаються булочні та маленькі кавярні на вулиці Саксаганського…
Loading ...