1 сподобалося
Loading...
У Скрябіна є пісня про людей, як кораблів, а от мені довелося зустріти такий-от будинок-корабель.
І значення цієї будівлі дуже пряме – це будинок, в якому міститься бібліотека. Тобто, на такому кораблі можна плисти у світ незвіданого, фантазій та життєвої мудрості. Тож вибору нема – іду на корабель ;).
1 сподобалосяLoading...
Типовий ржавий краєвид на фоні бетонної стіни. Фарбуй його всього, цей наш світ.
Купи собі стару іномарку,
Заживи нарешті як людина.
Постав броньовані двері.
Хай думають,
Наче є що берегти.
Але краще велике дзеркало.
Можна навіть не над ліжком,
Бо ж не у готелі.
І дивись на причину своїх усіх (не)щасть на рівні зросту.
Чи висоти.
Навколишня іржа роз’їдає твій мозок,
І тим паче метали.
Але інвестиції в золоті зуби
Неефективні, –
Так кажуть дантисти.
Фарбуй його всього.
Цей світ.
І опісля прямуй до вокзалу,
Щоб вирватися з рутини,
Навіть не маючи машини,
На природу.
За місто.
(Сподобалося?)Loading...
Отак виглядає Прилуцький міський будинок культури в променях квітневого сонця. Ностальгічні згадки про цю красиву (хоча потребуючу ремонту) будівлю.
Я знаю, яка там велика сцена. Я там колись виступала і саме там я пізнала перший гіркий досвід несправедливості. То був дитячий конкурс пісенної творчості і після участі в ньому, я розчарувалася в естраді та поставила хрест на своїй співочій карєрі. Ну, звісно, буває ще поспівую трохи для душі та з друзями ;).
Однак, розбиті дитячі мрії не реанімуються. І з часом приходить розуміння, що може то і не так погано – не бути першою співачкою на Прилуки, а бути… кимось іще у житті ;).
Все буде добре, по-іншому не може бути ;).
Подивитися це фото в Instagram ⇒
1 сподобалосяLoading...
Мій сонячний Донецьк завжди буде таким. Вид з вікна другого поверху Центрального залізничного вокзалу міста Донецька
Є такий сайт – Голос Війни.
Читала його. Плакала.
Звісно, мені як і всім уже остогидли часті політичні спекулювання на тему АТО, зради і лугандонського жахіття. Але те, що пишуть ці Люди у своїх Творах, варте щонайменше декільох хвилин вашого часу. А ще я зрозуміла, що десь у глибині душі відчувала себе отим самим другом, якому писав Олексій Бешуля. Ось моя сповідь.
9 сподобалосяLoading...
Дуже хочеться, щоби ця осінь не такою як завжди була
З думкою про київську осінь на Подолі
Вже осіннє відсиріло небо
В надкаштанній туману імлі
Видно тільки дахів гострі ребра.
І поміж ними – прожилки землі.
Місто враз опинилось в облозі
Не дощів,
А осінніх людей.
І здається, вони вже не в змозі
Йти самі, бо їх вітер веде.
Поміж стін, колись грітих під сонцем.
Там, внизу – жовтолиста зола
І так хочеться щоби ця осінь
Не такою як завжди була…
5 сподобалосяLoading...
Зима вже у місті… photo by marine21
Занадто багато слів про ціни і цінності
У реченнях із прихованим змістом.
І все об’єднали єдиним знаком рівності
На жаль, без протестів.
І тільки зимно над містом.
Ми усі вільні душею і вільно народжені.
В кого є сумніви – краще залишити сцену.
Гроші легкі дуже часто з сумнівним походженням.
Зима вже у звичках. У вікнах. У лицях щоденних.
Завтра чийсь ранок почнеться із сумніву й розпачу.
Інші потішаться швидко набутою славою.
А світ вже надихався тютюнового диму досхочу.
І ховає думки за посмішкою зимно-лукавою
3 сподобалосяLoading...
Знаходити відповіді для себе
Я відновлюватиму ліпку на будинках
Ще живих,
Але дуже запилених
І складатиму сторінка до сторінки
Книги,
Віддані мені старожилами
І хоч стіни змарніли і вицвіли.
Є такі, що вже майже зруйновані.
Заховавшись у шарф,
В’язаний спицями.
Я блукатиму між будинками й долями.
Буду в очі дивитися пильно їм.
Заглядати аж туди, у несказане.
І разом зі зливою неочікувано сильною.
Знаходити відповіді для себе.
За почутими від когось фразами…
8 сподобалосяLoading...
Задощило у нас на Подолі…
Задощило у нас на Подолі
Вряд будинки намоклі й старі.
Їх заплутані стомлені долі
Світлом вкрили стрункі ліхтарі.
І від того він став затишнішим.
Вітер сквером неспішно гуля.
Стурбували розмірену тишу.
Лиш краплини з гілля.
Кожен двір, куполи і фасади.
Варті поглядів й тисячі слів.
Я іду по життєві поради
До Валів…
14 вересня 2013 року.
Під дощем на Валах.
25 сподобалосяLoading...
Стих мегаполисам. Столицам. Городам-миллионникам…
Здесь прoдается всё и даже люди
С одной лишь разницей –
Не одинакова цена.
Здесь бдительность должна быть посекундной
И от ножей защищена спина.
Здесь надо быть расчетливым и смелым.
Без боязни упасть от силы волн.
А к чувствам здесь вообще нет никакого дела
Место для искренности – это только сон.
Здесь надо прятать кошелек.
Но прежде душу.
Охотятся ведь и за тем, и за другим
За “просто так” вообще никто не дружит.
Неактуальны:
Крылья.
Правда.
Нимб.
И от того мне хочется заплакать,
Но плакать в этом городе нельзя.
Нет места для сомнений и для страха.
Они крушениями всех надежд грозят.
Поэтому терпеть.
Здесь это любят.
И не вдыхать столь глубоко от смога дым.
Держаться.
Ежечасно, посекундно
Беречь себя,
A также крылья.
Правду.
Нимб.
21.01.2012
13 сподобалосяLoading...
История о том, как между людьми исчезают расстояния…
История о том, как социальные сети помогают людям обустраивать их личную жизнь :)
Звучит нормально.
Даже презентабельно.
Ты в Питере. В какой-то там конторе.
Вы связаны не узами,
А кабелем.
Но эту связь ведь иногда
Ещё трудней оспорить.
С ней то же самое.
Но только здесь вот.
В Киеве.
В серьезном офисе.
С охраной и дресс-кодом.
Казалось бы: куда уже красивее?
Быть вместе.
И всё время быть свободным.
Она тобой залита и пропитана.
Проветрить бы.
Да не ведётся. Верная.
А ты – не знаю.
Я на фото тебя видела.
И в жизни ты улыбчивый, наверное.
4 сподобалосяLoading...
Це дуже просто – будувати літаки :). Фото by_innaminnafly
Найбільше я люблю літаки із аркушів у клітинку. Особливо, коли запускати їх із верхніх поверхів багатоповерхового будинку, а потім дивитися услід і ні про що не думати.
Нікого не згадувати.
Дивитися услід…
Напевне, з даху літаки летять ще краще і красивіше.
І того дня я обов’язково намалюю щось гарне на їх крилах.
Не подумайте, що я умію красиво малювати, але в той день я буду виводити плавні лінії на простих клітинчатих аркушах. Я буду старатися.
Різнокольоровими пастами…
Хоча може до того часу я уже навіть придбаю яскраві олівці.
А після того – я дивитимусь їм услід.
Отак по-котячому сяду на гарячому даху і буду дивитися як мої мальовані квіти летять між поверхами. І як мої мрії на крилах літаків кружляють міжбудинковим простором.
А ввечері втомлені люди ітимуть з роботи і, побачивши мої білокрилі літаки, дивуватимуться. Та ще будуть висловлюватися щодо пустих витрат часу і паперу. Пасти (олівців?)
Хоча… Я впевнена – обов’язково будуть і такі, що підніматимуть голови та поглядом шукатимуть власника тієї паперової артилерії.
З висоти мого даху їх добре видно. Вони теж хочуть зайнятися літакобудуванням.
Головне тільки завтра не забути купити зошит із аркушами у клітинку.
7 сподобалосяLoading...
Я все рівно вірю в те, що знайдуться так само закохані в Поділ… фото by funkytravel
Подільському району
міста Києва присвячено
Я не знаю чи побачили це сотні людей, яких я зустрічала сьогодні на Подолі. Але він був справді прекрасний. Багато хто цього вірша не зрозуміє. Але я все рівно вірю в те, що знайдуться так само закохані в Поділ.
Поділ сміявся дзвінко наді мною
З бруківки вулиць
І затертих часом стін
А вечір був уже в передпокої
Втискаючись у хід стрімких годин
В мої думки
І всі переживання
Заглядували відблиски зі скла
Вогні вітрин були хмільні та п’яні
Світили в душу
Опиратись не могла
Отим зустрічним поглядам,
Провулкам.
У мене не було ані бажання,
Ані сил.
Він моє серце відчував
І ніжно слухав.
Це правда.
Я люблю тебе, Поділ…
2011, січень
Loading ...