Із вчорашнього вечора я почала хотіти у Ріо-де-Жанейро.
Років десь через чотири…
Приблизно в таку саму пору :).
Адже зважаючи на масштаби та емоції відкриття і закриття Олімпійських ігор у Лондоні, я підозрюю, що у Бразилії будуть теж непогано карнавалити…
Але оскільки у мене ще є трохи часу, щоб вивчити основні види олімпіадних танців та купити українського купальника на Олімпіаду, я придумала ось яку річ.
Я запропоную Міжнародному Олімпійському Комітету розширити перелік видів спорту, а саме…
“Треба було на одну пісню менше співати”, – сказало мені моє горло, поболюючи зранку.
“Отож-бо і воно! Нас теж у герої записали: за один вечір проспівати увесь репертуар починаючи від українських народних і закінчуючи хітом “Демобилизация”, – присоромили мене пальчики лівої руки, згадуючи як вчора весь вечір провели з гітарою.
Манікюр тихо плакав.
Щоки боліли від вчорашнього сміху.
Що там іще? Голова? Так, трохи боліла.
Але то не алкоголь.
Просто ночі ж фактично не було!
Якось раптово зійшло сонце відразу після півночі :).
Ще щось жалілися сусіди з сусідніх помешкань…
І тільки душа була радісна та весела. Таке з нею стається завжди після гарно проведеного часу в чудовій компанії дру… Ой, хтось знов у двері дзвонить.
Видно сусіди. Піду послухаю, напевне щось недоказали :).
Бувають десятиліття, коли не трапляється нічого, і тижні, за які відбуваються революції.
Отак живе собі людина в щоденному світі, вирішуючи типові проблеми кожного дня і сподіваючись вирватися із цього зачарованого кола.
Багато років живе, уже навіть звикла.
А потім у один день – опа, революція :)!
Зявляється звідкилясь Особистість або дві (то у дуже щасливих випадках). Назвем їх юні революціонери :). Хоча їм часто за 40, 50 чи 60.
І тут все починається…
Хотіла як завжди щось вигадати з метою виправдання свого сайту у раптовому зникненні, проте не можу.
Спатиму погано, совість замучить.
Тож пишу правду.
Отже, на запитання де подівся мій сайт, який не працював мо’ й цілий тиждень відповідаю офіційно: неймовірна українська спека довела його до того, що замість того, щоб платити за хостінг (це типу комунальні платежі за місце проживання в Інтернеті), усі гроші були витрачені на… морозиво :).
І далі йде перелік усіх видів морозива з’їденого за останні n-днів :).
Усе було дуже ванільно та смачно аж поки суворий дядько по імені Провайдер, не дізнався про наше морозиво.
Йому теж було спекотно, тож він розлютився, що ми з ним не поділилися морозивом.
І закрив хвіртку до мого сайту, щоб ніхто зайти не міг.
Я не можу тебе не чекати. І мені ти хоч вір, хоч не вір. Та реальність моя безпорадна. Як мисливцями загнаний звір.
Що тобою щокраплі радіє. І без тебе клітинно вмира. Я з тобою в душі молодію, А без тебе як вічність стара.
Я пригадую спогади. Тішусь. І кидаюсь під потяги мрій. А тоді плачу строфами віршів По поверхні безмежно прямій.
І чекаю. Ходжу і чекаю, Щоб почути як шепче замок, Що пройшов ти. Крізь темінь безкраю. Визволяти мене від думок…
PS: Вкотре почувши пісню Adele під назвою Someone like you у мене звідкись з’явилася думка опублікувати оцей вірш, написаний декілька років тому у дві тисячі… не важливо якому році :). Він довго терпляче чекав у шухляді.
PS-2: Як і у Adele за оцим віршем ховається одна історія любові, але без традиційного «довго і щасливо». Але з часом події, які не сталися, набувають нових відтінків і замість смутку прилітає радість від того, що хтось очікуваний з невідомих причин чомусь не прийшов…
Сьогодні біля супермаркета зустріла чоловіка.
Років 50 на вигляд, звичайної зовнішності.
Єдине, що виглядало незвично це… як би описати правильно… адже я не медичний працівник…
Так-от у нього від носа ішло дві трубочки, які приєднувалися до балона. Так, в одній руці він ніс балон.
Я підозрюю, що в тому балоні містився кисень чи інший життєво-важливий хімічний елемент, без якого той чоловік жити не може. Бо я не думаю, що він з великої радості носить з собою той балон…
У іншій руці цього чоловіка був мобільний телефон, по якому він досить весело говорив з кимось.
Так-от я аж забула по що я в той супермаркет пришла… Тобто, ні, звісно ж яблука були куплені :). Але вийшовши з магазину, я зовсім по-іншому подумала про усе те, що в масштабі мого життя називається словом «проблеми»…
Ми молоді і здорові.
Життя дарує нам море можливостей.
Інтернет відкриває доступ до інформації…Тільки жити і радіти!
А проблеми? Які проблеми?
Не знаю. Нічого подібного не чула :). Нема ніяких проблем :)!
І після останніх слів на мене нахлинула величезна радість сьогоднішнього сонячного дня і я, у супроводі літнього вітру, посміхаючись пішла додому :)
Це трапляється зі мною щоразу перед великим футбольним матчем.
Я з головою поринаю у футбол і починаю вболівати :).
Звісно, я не дуже добре володію термінологією і мене легко можна злякати словами типу «офф-сайд» чи фразою – «о, ща будут пеналь бить» :)
Але від того щирість мого вболівання аніскільки не менша!
Усі 90 хвилин я повністю віддана своїй основній задачі – переживати за хлопців у жовтих футболках.
Для мене по ці пори невирішеним є питання того як футбольні коментатори їх швидко розрізняють по прізвищам :). Особисто я можу відрізнити від усіх інших лише Шовковського чи Пятова, і то завдяки формі іншого кольору :).
Але, в принципі, на попередніх матчах того було достатньо.
Тож сподіваюся, що завтра теж пройде.
І ми теж пройдемо :). Ми пройдемо повз переможених шведів та англійців (т-т-т).
Скажемо французам «бон жур» за п’ятничний вечір і пройдемо далі, зі своєї групи, у чвертьфінал, ближче до Перемоги :).
Завтра о 21.45 у кожного з нас буде півтори години, щоб допомогти українській збірній довести, що Україна може!
Для успішних пасів та атак наших футболістів кожне щиро вболіваюче українське серце є важливим :).
Тож не лягай спати, вболівай за Україну!
Про те, як ми з футбольними фанами житлом ділилися :)
Так, ми такі. Ми без проблем можемо поділитися кімнатою і пригостити тарілкою борщу :). Звісно, вплинути на рівень цін у готелі «Либідь» чи «Братислава» не в наших силах. Як і змінити поведінку уряду чи випустити з-під варти ЮВ.
Не образливо було б, якби самі російську знали і вживали без помилок.
Дві «с» в слові «русский» і щоб жодних проблем із м’яким знаком в слові «кажется».
Якби читали Прішвіна та Рождественського.
І щоб отой «великий и могучий» звучав піснею, щоб аж заслухатися.
Але ж, ні!
Як кажуть у нас в народі: ні собі, ні людям.
Як у самих нема сили, бажання або часу вивчити українську, то давайте, щоб й інші теж не були у вигіднішій позиції.
Шкода, що короткозорі нинішні можновладці (прізвища яких років через десять може вже ніхто і не згадає) є поводирями цілої нації українців, у яких є своя мова.
В силу ситуації, що склалася, треба терміново третьою державною робити англійську.
Щоб іще зі школи наші маленькі українці були позбавлені мовних бар’єрів та мали світле майбутнє…