1 серце :) 2 сподобалося
Loading...
1

Ми вистоїм

Красива Пара закоханих у життя та Україну

Іван Олексійович та Леоніда Павлівна Світличні

Фото справа, до цього вірша має досить опосередковане відношення… Просто шукаючи зображення, я випадково побачила їх і згадала, що Івану та Леоніді Світличним теж треба було вистояти. За інших умов, за інших режимів і ситуацій.
Але потрібно було не опуститись на коліна, не зректися, не втратити те, що вони вдвох мали.

Ми вистоїм,
хоч як би з ніг збивали
ті зрадницькі
нестримнії вітри.
Ці довгі відстані –
хоч сил лишилось мало,
та правила є і в цієї псевдогри.

Ми порадіємо
за солод перемоги,
що буде в душах,
присмак на вустах.
Блиск не словами,
а лиш вчинками потроху:
не мідь то буде.
вища проба золота.

Не піддамося
на спокуси ці отруйні
і руки не опустимо униз.
Спасибі вам
за похорон і труни.
Але ж ми жити щиросердно поклялись…

Поділитися з іншими

Хочеться почитати щось схоже? Думаю, ось це має сподобатися ;)


Тому, кто предал
Я не прощаю
Если к другому уходит невеста
артеківське
Я вже не та

Марина Кузьменко

Привіт, мене звати Марина. Я час від часу віршую і пишу сюди.

4 Comments

  1. Змінюються обставини, люди у нашому житті…
    і деякі з них змінюють нас)))це правда))

  2. Так, еva, у мене так трапляється дуже часто – люди впливають. Собою змінюють якусь частинку мене…

  3. Цей вірш ще зі студенських років додає мені сили і заспокоює коли мені сумно. Дякую за вашу творчість і такі пронизливі слова

  4. Дякую, Іро! Цей вірш у мене також до сих пір відлунюється згадками тих років. Хоч і давно то було, але ж так глибоко. Думаю, що це на все життя і навіть сивочолими (якщо дасть Бог доживемо), все рівно часточка душі належить тому, для кого написаний цей вірш.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *