У Скрябіна є пісня про людей, як кораблів, а от мені довелося зустріти такий-от будинок-корабель.
І значення цієї будівлі дуже пряме – це будинок, в якому міститься бібліотека. Тобто, на такому кораблі можна плисти у світ незвіданого, фантазій та життєвої мудрості. Тож вибору нема – іду на корабель ;).
Позначка: місто
Фарбуй його всього
Купи собі стару іномарку,
Заживи нарешті як людина.
Постав броньовані двері.
Хай думають,
Наче є що берегти.
Але краще велике дзеркало.
Можна навіть не над ліжком,
Бо ж не у готелі.
І дивись на причину своїх усіх (не)щасть на рівні зросту.
Чи висоти.
Навколишня іржа роз’їдає твій мозок,
І тим паче метали.
Але інвестиції в золоті зуби
Неефективні, –
Так кажуть дантисти.
Фарбуй його всього.
Цей світ.
І опісля прямуй до вокзалу,
Щоб вирватися з рутини,
Навіть не маючи машини,
На природу.
За місто.
Прилуцький міський будинок культури
Отак виглядає Прилуцький міський будинок культури в променях квітневого сонця. Ностальгічні згадки про цю красиву (хоча потребуючу ремонту) будівлю.
Я знаю, яка там велика сцена. Я там колись виступала і саме там я пізнала перший гіркий досвід несправедливості. То був дитячий конкурс пісенної творчості і після участі в ньому, я розчарувалася в естраді та поставила хрест на своїй співочій карєрі. Ну, звісно, буває ще поспівую трохи для душі та з друзями ;).
Однак, розбиті дитячі мрії не реанімуються. І з часом приходить розуміння, що може то і не так погано – не бути першою співачкою на Прилуки, а бути… кимось іще у житті ;).
Все буде добре, по-іншому не може бути ;).
Пістрява архітектура
Нелогічно поєднана
Історично загублена.
Куплена.
Ні, продана за купюри
Діоксидом вуглецю обвуглена.
Продавали люди біологічні.
Іроди духовні.
Судді наших нащадків.
Прирекли їх
На схили Дніпра у бетоні.
Нікчемним десятком підписів
І печаткою.
Подивитися це фото в Instagram ⇒
Ще трішки інформації (майже про Київ)
Я продаю свої НФТ вірші. Час від часу я читаю свої вірші на Ютуб каналі. А ще інстаграмлю їх, коли на те є відповідний настрій. Додатково я шлю регулярні телеграми про життя. Бачили? Якщо ще ні, то ніколи не пізно почати це діло
А якщо ви хочете отримати збірку “Хризантемне щастя”, то залиште ваш і-мейл ось тут і лист щастя про збірку прилетить ✉️ ?
Из окон высыпались цветы
И гронами в воздухе висли.
Мы вырывались из мирской суеты
И дарили друг другу свои мысли.
Мы наивничали, что мир справедлив
И строили свои безумные планы.
А потом дождь их собой залил.
И дальше с нами шёл постоянно.
Вечерами.
И дни напролёт.
Под зонтами мы говорили о чувствах.
И спешили куда-то вперёд.
Не думая о грустном.
Лето, 2017
Вже осіннє відсиріло небо
В надкаштанній туману імлі
Видно тільки дахів гострі ребра.
І поміж ними – прожилки землі.
Занадто багато слів про ціни і цінності
У реченнях із прихованим змістом.
І все об’єднали єдиним знаком рівності
На жаль, без протестів.
І тільки зимно над містом.
Ми усі вільні душею і вільно народжені.
В кого є сумніви – краще залишити сцену.
Гроші легкі дуже часто з сумнівним походженням.
Зима вже у звичках. У вікнах. У лицях щоденних.
Завтра чийсь ранок почнеться із сумніву й розпачу.
Інші потішаться швидко набутою славою.
А світ вже надихався тютюнового диму досхочу.
І ховає думки за посмішкою зимно-лукавою
Я відновлюватиму ліпку на будинках
Ще живих,
Але дуже запилених
І складатиму сторінка до сторінки
Книги,
Віддані мені старожилами
І хоч стіни змарніли і вицвіли.
Є такі, що вже майже зруйновані.
Заховавшись у шарф,
В’язаний спицями.
Я блукатиму між будинками й долями.
Буду в очі дивитися пильно їм.
Заглядати аж туди, у несказане.
І разом зі зливою неочікувано сильною.
Знаходити відповіді для себе.
За почутими від когось фразами…
Задощило у нас на Подолі
Вряд будинки намоклі й старі.
Їх заплутані стомлені долі
Світлом вкрили стрункі ліхтарі.
І від того він став затишнішим.
Вітер сквером неспішно гуля.
Стурбували розмірену тишу.
Лиш краплини з гілля.
Кожен двір, куполи і фасади.
Варті поглядів й тисячі слів.
Я іду по життєві поради
До Валів…
14 вересня 2013 року.
Під дощем на Валах.
Я продаю свої НФТ вірші. Час від часу я читаю свої вірші на Ютуб каналі. А ще інстаграмлю їх, коли на те є відповідний настрій. Додатково я шлю регулярні телеграми про життя. Бачили? Якщо ще ні, то ніколи не пізно почати це діло
А якщо ви хочете отримати збірку “Хризантемне щастя”, то залиште ваш і-мейл ось тут і лист щастя про збірку прилетить ✉️ ?
Большие города
Здесь прoдается всё и даже люди
С одной лишь разницей –
Не одинакова цена.
Здесь бдительность должна быть посекундной
И от ножей защищена спина.
Здесь надо быть расчетливым и смелым.
Без боязни упасть от силы волн.
А к чувствам здесь вообще нет никакого дела
Место для искренности – это только сон.
Здесь надо прятать кошелек.
Но прежде душу.
Охотятся ведь и за тем, и за другим
За “просто так” вообще никто не дружит.
Неактуальны:
Крылья.
Правда.
Нимб.
И от того мне хочется заплакать,
Но плакать в этом городе нельзя.
Нет места для сомнений и для страха.
Они крушениями всех надежд грозят.
Поэтому терпеть.
Здесь это любят.
И не вдыхать столь глубоко от смога дым.
Держаться.
Ежечасно, посекундно
Беречь себя,
A также крылья.
Правду.
Нимб.
21.01.2012
Я не знаю чи любите Ви спати у трамваї чи метро, але я це роблю регулярно :).
Мій сьогоднішній вірш написаний щодо одного з таких моїх дрімань…
У ньому я по-чесному розповідаю про те, як мої мрії божеволіють від липових ароматів і як мені не вистачає сили їх стримати. Тож вони… починають літати :)
Медово пахнуть липи уночі
У їхній легковітряній задумі,
І лиш трамвай неспішно ідучи,
Цю ніч тривожить у своєму шумі.
І може хтось вже нерозбудно спить.
А я віддамся в любощі дрімоті.
На три зупинки…
Я у пахощах суцвіть.
І у нічних метеликів польоті.
Я в тоні зелені
Заснувших кольорів.
І мої мрії чудернацькі
Й легкокрилі…
Але зупинка.
І трамвай ходу спинив.
У липові солодкі заметілі.
Я вийшла серед ночі.
І пішла
Щаслива. І розніжена у літі.
Як не любити їх?
Я б точно не змогла.
Без вулиць цих,
Що в пахощах залиті…