3

Люко Дашвар. Рай.Центр

Книга Люко Дашвар про районний центр дійсно може вплинути на бачення сучасних реалій України

Обкладинка книги Люко Дашвар “Рай.Центр”, що перевертає з ніг на голову

Про назву. Оригінально – я згодна. У простому і провінційному слові «райцентр» знайти таке нове звучання… Після прочитання книги я чомусь вирішила, що як і зазвичай – робоча назва твору була інша, а над цією авторка думала довгими і безсонними ночами.

Про обкладинку. Занадто одягнене жіноче тіло, у порівнянні із попередніми обкладинками книг Люко Дашвар. Обкладинка у якійсь модній рожево-фіолетовій гамі. Поза жіночого тіла наштовхує на думки, що книга має перевернути світ з ніг на голову.

Про зміст. Я залишилася у якомусь змішаному стані після прочитання «РАЙ.центру». З одного боку – є сюжетні лінії. Аж занадто багато, як на мене :).
Сюжет студентів, народних депутатів, їх помічників та їх PR-менеджерів, синів, ворогів, друзів та дружин, а також лікарів, козаків, комуністів та ще ряду простих українців.
Сюжетна лінія кохання розумної студентки Л. із Могиляки і красиво неголеного хлопця М. на «Мазераті».
Сюжет святих душ, які віддали життя за Україну і товстої та зрадливої сучасної еліти.
Лінія багатого Царського Села і бідного 27-метрового квартирного космосу на Подолі.
Тут же районний центр із вимкненням електроенергії та столиця, яка вирішує – бути світлу чи ні.
Сюжет душевної драми Любові та життєвої трагедії Соні, яких і зараз ходить по містам і селам тисячі…
Написано легко і доступно. Але як на мене – трохи забагато казковості та збігів. Було багато сцен, читаючи які я думала: «Так не буває». Але були і такі, коли закрадалася думка: «Так було і у моєму житті»…

Про призначення: аудиторія читачів широка. Але у зв’язку із наявністю жорстокої реальності та картин сучасності – не рекомендується читати особам із слабкою психікою (може викликати депресію), закоханим студенткам із Могилянки (може спричинити фобію Пішохідного мосту через Дніпро), синам народних депутатів (може викликати зайві роздуми над життям), лікарям із районного центру (навіщо читати про своє життя правду?), ну і звісно, дівчатам із іменем Марта.

Моя оцінка: за стобальною шкалою – 90

0

Любко Дереш. Культ

Книга Любка Дереша, яка претендує на перемогу в багатьох бест селлер номінаціях

Культова обкладинка від Дереша

Про назву. Прочитавши назву, я відразу відчула щось нереальне, недетективне, неліричне, нестандартне.

Про обкладинку. Іншої обкладинки при такій назві бути не може. Адже якби було зображено щось конкретне, то відразу можна подумати що це книга про культ цього зображення. Якби було чиєсь фото, то взагалі я б взагалі задумалася чи варто купувати цю книгу. Не люблю культових книг про людей, які цього не варті.

Про зміст. Одна з поки що кращих книг Дереша. Коли я дізналася хто такий цей Любко, про його творчість і скільки у нього вищих освіт, то я відразу почала поважати його ще більше :). Але повернімося до книги.
Поєднання реального і фантастичного тут дуже гармонійне. Простий хлопчина Юрко Банзай, його яблука у рюкзаку і викладання у сільському коледжі. А ще простий біографічний початок про те, як він пробував ЛСД, як побачив свою Дарцю і безпонтові враження про життя. Дереш назвав у цьому творі речі своїми іменами, за що я, як вдячна читачка, дочитала твір до кінця :).
Ну, а щодо фантастики… Я не є прихильницею такого жанру, але дерешівська фантастика особлива. У нього нема якихось надзвичайних збочень уяви, але є таке, що викликає “гусячу шкіру”. Особливо завершення книги про Дарцю Борхес і пісню про “Дім сонця, що сходить”. Ця книга яскрава і добре розвиває фантазію читача.

Про призначення. Для учнів старших класів, студентів вищих навчальних закладів, а також для усіх, хто захоплюється легкою фантастикою і любить щиро українські слова і обороти.

Моя оцінка. За стобальною шкалою – 96.

0

Ірен Роздобудько. Все, що я хотіла сьогодні

Ірен Роздобудько - чудова авторка цікавих і сучасних творів

Обкладинка книги Ірен Роздобудько “Все, що я хотіла сьогодні”

Про назву. Десь я читала, що назва для кращого запам’ятовування не повинна складатися більше, ніж з трьох слів. Ірен Роздобудько вирішила продемонструвати вольовий протест цьому правилу, назвавши п’ятьма словами, та ще й однією комою :)

Про обкладинку. Особливих емоцій не викликала. Ніякого асоціативного ряду із назвою і змістом помічено мною не було. Симпатичненька та і все.

Про зміст. Знаєте що таке “криза сьомого року сімейного життя”? Якщо ні, то після прочитання цієї книги складеться враження, що Мирослава і її супер-Вадим одружені саме стільки. Точніше, судячи по стану психологічного конфлікту їх шлюб оцінюється десь років на сім…
Хоча, я почала не з того :).
Якщо Вам ставили колись невірний діагноз у лікарні, то з перших рядків ця книга стане рідною. Оскільки мені такий діагноз ставили, тому я відразу зрозуміла роздуми цієї жінки.
Звісно, трохи багато екстремальних ситуацій описано як на один день… Але читається дуже добре і формат “метро/книги” дає можливість за пару днів у метро або іншому транспорті прочитати все, що Ірен Роздобудько хотіла сьогодні :)
До речі, усім, хто читав цю книгу, врізається в пам’ять епізод із новорічними закупівлями і олією…

Про призначення. Тим жінкам, які у своєму шлюбі відчувають сьомий рік. Тим жінкам, які звикли робити усе правильно і дуже добре. Тим жінкам, у кого в житті поставлено невірний діагноз. Тим жінкам…

Моя оцінка: за стобальною шкалою – 96

0

Галина Вдовиченко. Пів’яблука

Галина Вдовиченко має дуже хороші шанси стати однією з найкращих сучасних письменників України

Пів-яблучна обкладинка від Галини Вдовиченко

Про назву. Я не люблю слова із апострофом. Їх складно вимовляти. Тому назва мене не сильно вразила.

Про обкладинку. Обкладинка тематична. Яблучна, із зображенням таких сортів яблук, що коли читаєш на голодний шлунок, то відразу хочеться скуштувати такого яблука :).

Про зміст. Отут починається саме цікаве. Я Вам зізнаюся чесно – обкладинка і назва мене не сильно вразили, а от почуття гумору авторки – це просто сила. Не зважаючи на ряд діалектичних слів (слава Богу, авторка дає у зносках їх тлумачення), а також не зважаючи на інколи казковість ситуацій із героями, мені сподобалося. Життя цих чотирьох подруг чимось уособлює ту ідилію, про яку, напевне, мріють усі друзі (і жінки, і чоловіки). Збиратися, допомагати, підтримувати.
Ідея яблука, виготовленого Пінзелем теж цікава (у Мистецькому Арсеналі з цього приводу теж дещо є). Найбільша радість читача, що все закінчується щасливим завершенням і на останніх сторінках усі усміхнені, міняють підгузники, обнімаються, цілуються… Одним словом, позитивненько :)

Про призначення. Романтичним натурам із почуттям гумору. Жінкам, яким трохи за … (тут можна написати вік :), а також усім бажаючим книголюбам. Книга заслужила додаткову премію на одному відомоу літературному конкурсі, і якби моя воля – я б дала їй цю премію ще раз :)

Моя оцінка. За стобальною шкалою – 94.

PS: до речі, користуючись нагодою, вітаю Галину Вдовиченко із Днем Народження, який вона святкує 4 вересня! Многая літа, многая книга :)!

0

Оксана Забужко. Сестро, сестро…

Враження від прочитаної книги Оксани Забужко. Неоднорідно, але дуже імпресивно

Нестандартний підхід до оформлення обкладинки від Оксани Забужко

Про назву. Назва мені відразу здалася сумною. Як пізніше виявилося – не безпідставно. Твір і справді наштовхує на роздуми про філософію життя та історію СРСР в одній українській сімї.

Про обкладинку. Обкладинка по своїй фактурі хороша, стиль оформлення із натяками на якусь етнографію та як завжди, наштовхуванням на роздуми. У Оксани Стефанівни усі такі оформлення. Вона ж філософ за освітою, тому це і не дивно…

Про зміст. Як і усі твори Забужко, її творіння “Сестро, сестро…” у своїх 18 сторінках має стільки змісту, що декому в ста сторінках не вдається викласти. Але читається твір не зовсім на одному подиху. Там треба і не один видих зробити. Адже історія описана у книзі – не зовсім радує читача своїм оптимізмом.  Історія про аборт, про життя простих українців у великому СРСР та про погляд на все це маленької дівчинки, у якої мала бути сестра…

Про призначення. Усім, хто звик до Дарї Донцової та Ірен Роздобудько може бути трохи складно; фантастики тут теж немає. Є жорстка реальність світу, описана виключно українською із використанням інколи дуже серйозних слів. На ніч читати не рекомендується. Бо просто багато не прочитаєте… Але книга заслуговує увагу всіх “інакомислячих українців та українок”. Враження на цю аудиторію вона справить однозначно.

Моя оцінка. За стобальною шкалою – 92.

0

Юрій Андрухович. Таємниця

Обкладинка книги Юрія Андруховича "Таємниця". Типу цілком таємно :)

Юрій Андрухович і його Таємниця

Про назву. Назва нічого надзвичайного не передбачає. Така собі таємниця. Могла бути життєва таємниця або повна таємниця. Або ще якась таємниця :). Тобто на особливий лад думок не наштовхнуло.

Про обкладинку. Я уже писала, що Юрій Ігорович мені схожий на пірата якогось, доброго пірата :). Із своєю сережкою і легкою небритістю… Але він справжній і не хоче ні під кого “косити” – це головне. За це його уже можна поважати, що я і роблю :). А сама обкладинка відразу показує, що це буде розмова і реал. Тобто не Дереш із фантастикою і не Ірена Карпа із своїми хвилинами :).

Про зміст. Андрухович сам оцінює цей твір як найбільший свій шедевр. Я б таку оцінку не давала. Цей твір вирізняється з-поміж інших своєю правдивістю без ілюзіонності. Ота історія про Софію і те як вони із дружиною Ніною її народили, будучи бідними студентами. Оця непридуманість його пиятик і бідноти у студентські часи. Таке не можна придумати, бо таке можна лише пережити :). А від його десятків слів, які у стандартній українській мові не вживаються – словниковий запас може просто настільки збільшитися, що аж не поміститься у свої попередні розумові розміри :). Книга читається без зайвих напруг, але і не за два дні. Найбільше, що у мене викликало емоції – так це думка про те як діти Юрія Андруховича перечитували рядки про своє зачаття та народження… А також правда душевних переживань, повязаних із жінками і коханнями Андруховича… Особисто я не знаю чи змогла б написати отак-от правду мільйонам.

Про призначення. Не для консерваторів та дуже правильних людей. А то після деяких слів майже цензурного змісту у них зірве дах разом із горищем :). А так, в принципі, без обмежень.

Моя оцінка. За стобальною шкалою – 93.

0

Андрій Курков. Нічний молочник

Книга Андрія Куркова про нічного молочника виявилася надзвичайно цікавою

Обкладинка курковського “Нічного Молочника”

Про назву. Чому книгу названо саме так я не зрозуміла до кінця, навіть прочитавши її. Уже застосовувала найсміливіші фантазії та найпряміші здогади. Видно прийдеться іти до пана Куркова за поясненнями :)

Про обкладинку. Обкладинка не супер, навіть обдерлася  трохи вже через три дні, що свідчить про невисокі стандарти друку… Дизайн цікавий, але не більше.

Про зміст. Отут починається саме цікаве. Звісно, політики із вулиці Грушевського і мешканці Печерська уже мало кого цікавлять із-за їх одвічної проблематики, яка не зрозуміла пересічним українцям. Проте Андрій Юрійович Курков ще раз показав, що депутати теж родом із ринка Петрівки :). Та і не всі ті щасливі, що живуть навпроти Софійських куполів… Його книга – це контрасти звичайного села, де народивши дитину без батька Ірина мала усі шанси стати вигнанкою в селі. Це книга про шістдесят гривень за літр материнського молока та проблем Байкового кладовища, де за одне лежаче місце платять тисячі доларів та євро (ніби не все рівно мертвим де лежати).

Про призначення. Книжка цікава – із пригодами, із фантастикою, із хеппі-ендом і усіми такими ділами :). Тому обмежень по цільовому призначенню до читання я не вбачаю.

Моя оцінка. За стобальною шкалою – 94

0

Юрій Андрухович. Дванадцять обручів

Юрій Ігорович Андрухович. Дванадцять обручів виявилися цікавими

Про дванадцять обручів Юрія Андруховича.

Про назву. Назва цікава і наштовхує на роздуми. Як на мене, трохи пахне романтикою :)

Про обкладинку. Обкладинка на роздуми не наштовхує :). Вона вдало ховає у собі порівняння тієї залізничної дороги, що зображена на обкладинці із тим життям, яке описано у книзі.

Про зміст. Книга нестандартна, як і сам Юрій Андрухович (по-моєму, я це вже десь писала :)).Дуже добре він переплітає реальність відносин Цумбруннена і пані Роми Воронич із фантазією снів про пасхальне яйце, заглядаючу душу у вікна пансіонату і т.д.
До речі, не менш гарно вплітає туди Богдана-Ігоря Антонича і діалог між старістю і молодістю у формі фраз професора та майже повнолітньої дочки.
Проте, це вже трохи по-загальному пишу. А якщо конкретніше – сюжет досить класичний: декілька осіб потрапляють в одне відчужене і віддалене від цивілізації місце, потім одна особа зникає, інші шукають. І на фоні всього цього відбувається ще декілька десятків подій.
Книга виділяється з-поміж інших. Можливо, реалістичністю і тим, що він називає речі своїми іменами. Інколи навіть нецензурними. Проте в загальному “Дванадцять обручів” запам’ятовуються. А це значить, що байдужими вони Вас не залишать :).

Про призначення: Книга буде цікавою для тих, хто любить почитати українську літературу і не відкладає вбік книгу тільки тому там часто вживають слова не літературні, а нецензурні. Людям, які дивляться глибше.

Моя оцінка: за стобальною шкалою – 95

PS: У Юрія Андруховича 13 березня був День Народження. З чим ми його сердечно вітаємо і бажаємо многая літа :)!

0

Люко Дашвар. Село не люди

Нестандартний погляд на світ у творі Люко Дашвар Село не люди

Люко Дашвар. Село не люди. Цікавий погляд на українські реалії

Про назву. Назва книжки в усіх моїх знайомих викликає посмішку. Не знаю що стало причиною такого масового явища, проте воно існує і не знаю навіть що з ним робити. Проте я рада, що згадка про село викликає такі позитивні емоції у нашого народу :)

Про обкладинку. Після обкладинки книжки “Молоко з кров’ю”, можна сказати, я вже звикла до оголених жіночих тіл :).  Чекаю наступних творів. Але зізнаюся: мені аж страшно уявити що там може бути зображено… :)

Про зміст. Даний твір отримав другу премію на “Коронації Слова” у позаминулому році (тобто у 2007 році). Я повністю згодна з суддями. Адже твір, в принципі, хороший, проте – не так, щоб аж дух перехоплювало. Книга про молоко з гемоглобіном мені більше сподобалася :)

Та і, якщо глянути по суті, то перша сцена у саду всіх шокує. Ні, ну всі ми люди читані-перечитані. Проте, щоб отак відразу і на десятій сторінці про нестандартні форми сексу… Та ще й з неповнолітньою… Дуже пахне однією із статей Кримінального кодексу України про розбещення.
А отой шок, який переживає читач, коли на очі потрапляють сторінки про Сашка і Сергія, які вирішили стати крутішими за всяких там Рокко Сіффреді… Від такого повороту подій відійти непросто.

Та і взагалі – книга реально показує життя у селі. І вулицю Леніна, яка є у кожному селі України, і, покинутий комбайн, і дітей, які за п’ять кілометрів ходять до школи.
Так що, оратори, давайте і далі розповідати про те, що ми уже в Європі, а ви, поети пишіть, про квітучу Україну. Папір все стерпить.

Радує тільки те, що закінчується по-доброму: із натяками на правду і реалістичність.
Проте, навіть після прочитання цього твору мене мучить питання – куди поділися собачки баби Килини, яким в книзі приділяється декілька абзаців уваги… Але як тільки згадую це питання, то відразу себе заспокоюю, що то місце для фантазій читача :)

Про призначення: Рекомендується тим, кого вже важко чимось здивувати в літературі. Не рекомендується любителям класики і душезаспокійливих творів.

Моя оцінка: за стобальною шкалою – 85

7

Оксана Забужко. Польові дослідження українського сексу.

Польові дослідження українського сексу. Оксана Забужко

Про польові дослідження українського сексу, які проводила Оксана Забужко

Про назву. Вперше назву цієї книжки мені сказали майже пошепки. Особливо на останньому слові.
Адже ж “в СССР секса не было”. Тому, треба визнати, що пані Забужко досить смілива.

Про обкладинку. Мені сподобалася :). Відразу думається: як це вони так зуміли скрутити листочок, щоб вийшло аж тааааке :)

Про зміст. Розказати про цю книжку, на жаль, не можна. Бо все рівно щось та й не висловиться. Книга складна для прочитання. Як і все забужківське. Не те, щоб воно незрозуміле, ні! Просто усі твори пані Оксани завуальовані, запудрені та покриті товстим прошарком тонального крему :). Читаєш одне, а відкривається правда зовсім інша…
Книга з тонкими натяками на Україну.
Книжка несподівана, бо там постає така жіноча правда, якої ще не писали. І це стосується не тільки задертої сорочечки чи того, що почалося вночі після таксі.
Тобто, книга варта заслуговує на ту увагу, яку їй приділено. До речі, її перекладено на дуже багато мов. І найголовніше, що усім тим, на чиї мови було перекладено “Польові дослідження українського сексу”, книга сподобалася.
Ну, і нарешті, про секс. Він там є. Він там різний. Але то не порно – то легка еротика. І не треба думати, що то чиясь фантазія чи збочення. Адже то – реальні факти одного чийогось життя. Можливо, життя Оксани Забужко…

Про призначення. Мислячим українцям, українським реалістам, жінкам з українською душею. Фантастичного нема нічого. Романтичного тим більше.

Моя оцінка: за стобальною шкалою – 92

0

Ірен Роздобудько. Зів’ялі квіти викидають

Враження від дуже цікавого твору Ірен Роздобудько про зівялі квіти, які викидають

Ірен Роздобудько. І її зів’ялі квіти, які викидають

Про назву. Юні натуралісти, напевне бойкот би влаштували. Квіти не те що не викидають – їх просто не рвуть, щоб вони не ставали зів’ялими :).
Назва трохи песимістична, як на мене

Про обкладинку. Особливих емоцій обкладинка не викликала.  Першою думкою подумала, що то пані Ірен стала брюнеткою і сіла у цікаву позу та задумалася. Я навіть зараз так само вважаю…

Про зміст. Одна із кращих книжок Ірен Роздобудько. В принципі, у неї усі книжки непогані. Проте ця заслуговує уваги за її цікавий розвиток подій та філософські підходи.
Зараз дивлячись фільми СРСР-івської доби нас не сильно хвилює питання того, де зараз ці актори, що є на екрані усміхненими 17-річними дівчатами та парубками… А більшість із них живе десь поряд. Дивиться на свої молоді фотки і не заглядає у люстерко по декілька днів. Боїться.
Тут усе просто: коли ми молоді – та нам не те, що гори по плечу – Гімалаї просто тихенько плачуть у куточку  від того, що ми-от такі гарні, чудові та розумні :).
А коли приходить старість, і світ показує справжню вартість нашої гарноти, чудовості та розуму… Можна не продовжувати, бо нема що  говорити.
Звісно, ситуація із будинком для стареньких людей та отим давнім коханням, що описане у цій книзі – це явище досить умовне. Але ж ідея, викладка та і паралелі книги дуже цікаві. Тому не лякайтеся назви – купуйте/даруйте/читайте.

Про призначення: Роман для тих, хто знає, що старість колись буде.

Моя оцінка: за стобальною шкалою – 98.

5

Люко Дашвар. Молоко з кров’ю

Люко Дашвар написала дуже оригінальний твір. Я прочитала його за один день :)

Оголена правда “Молока з…” від Люко Дашвар

Про обкладинку. Назва не сильно мені сподобалася. Обкладинка також. Думаю, що чоловіки зі мною не будуть згодні, але так як це мій сайт, то я що хочу – те і пишу. Так що вибачайте – на голих дівчат із червоним намистом на шиї я не задивляюся :).

Про авторку. Я думала, що автором книги є якась молода особа у якої вистачило фантазії назватися французьким чоловічим ім’ям у середньому роді :). Прізвище “Дашвар” теж не сильно інтригувало.
Тому у мене з самого початку було дуже упереджене ставлення до цієї книжки…

Про зміст. Історія сільського кохання, яке так само могло бути і міським :). Проте не було б тієї романтики із нічними візитами Німця до Румунки та ще й через вікно :). Видно, що авторка – професійна сценаристка, адже побудова твору дуже правильна, а завершення твору явно наштовхує на думку: “Коли буде наступна серія?”. Хоча є певні моменти, де прослідковується явний кіноефект. Наприклад: як могла Руслана взяти ту намистинку і відразу одягти на шию? Вона ж була у землі, не зовсім презентабельна… А Руслана – то ж дівчина не з якогось там села, а з самого Лондона!
Проте моя фантазія просить вибачення за такі питання :). Адже в цілому книга дійсно заслуговує тієї високої корони з “Коронації Слова”, яку вона отримала.

Про призначення: Романтикам і реалістам сподобається. Фантастам – не дуже…

Моя оцінка: за стобальною шкалою – 95.