мої враження від книг

Приблизно так виглядає обкладинка книги Марини Гримич “Ти чуєш, Марго?”

Про назву. Назва мені сподобалася своєю загадковістю. А імя Маргарита у моєму житті займає особливе місце, тому вирішила, що не купити цю книгу я просто не можу. Купила :)

Про обкладинку. Після того, як я доторкнулася до обкладинки цієї книги, я почала думати про те, що все-таки книгу треба цінувати не за обкладинку :)…
Обкладинка мені не сподобалася, адже чимось нагадувала глянцевий папір журналів.
А як на мене, це не найкращий варіант для художньої літератури.
Аналогічна думка у мене склалася стосовно її дизайну…

Про зміст. Книга, як на мене, зашкалює фемінізмом… Хоча в деяких місцях мені було дуже приємно читати як би мали себе вести чоловіки з жінками :). А ще книга, в принципі, досить позитивна – тут є і робота соціологів у польових умовах, і політики трохи, й історія, і загальні людські проблеми, і складність сімейних відносин для жінки, у якої є троє дітей…
Проте, в силу того, що це враження від книги про Марго я пишу через місяць після прочитання, то напишу те, що справді запам’яталося і сподобалося:

Continue Reading →

Книга про пологовий будинок та життя тих, хто в ньому побував

Про назву. Назва оригінальна тим, що пов’язана зі змістом твору, проте не в плані якихось там філологічних штучок української мови, а напряму (виключно по жіночій лінії – радуйтеся феміністки :) – роди.
Проте оскільки остання подія без попередньої участі чоловічої половини неможлива, тому твір можна читати і чоловікам.

Про обкладинку. Цікава обкладинка. Я на неї дивилася, фантазувала на тему: «Що хотів сказати дизайнер, створюючи таку обкладинку?», але так і не придумала…
Тому у Вас є усі шанси дати відповідь на це питання :)

Про зміст. Оскільки я при покупці книги повелася на бренд «Коронації слова», то визнаю чистосердечно – судді достойно визнали цей твір як такий, що буде читатися…
Мені він був цікавий, тому що описувалися події майже мого життя: я народилася теж взимку і теж в СРСР-івському пологовому будинку – прямо біографія :).
Але скажу чесно: опис усієї процедури перебування у цьому закладі (тобто, пологовому будинку) ще більше посилив любов до моєї мами (яке страхіття переживали радянські жінки, щоб народити свою дитину!)…
Проте щось я відійшла від змісту :).
Так от – народилося декілька діток у передноворічні дні.
А потім так життя склалося, що їх дороги через двадцять років пересіклися. І усі вони були в різних ролях у цьому житті.
Дуже чудово описано сцени про Чорнобиль і про гречку:).
Про відносини Лесі та Ніколя (себто, Колі, якого вивезли у Францію :), написано трохи по-американськи – дуже відчувалося, що все закінчиться хеппі-ендом. Але це не в мінус самому твору :).
Дуже прогресивний твір, тому що рідко хто напише так цікаво про батик та аеродизайн… Моменти смс-ок і електронних листів теж оригінально вплетено…
А моменти про Антона Павловича та його молоду дружину-блондинку такі реалістичні, що аж головою киваєш під час прочитання твору… А ще були сцени трохи казкові :). Але ж… Усім нам хочеться казки у житті! :)

Про призначення. Усім народженим в СРСР і не тільки :). Тобто, якщо Ви народилися у Римі, але цікавитеся побутом часів Радянського Союзу – Вам буде цікаво! :)

Моя оцінка. За стобальною шкалою – 98

Книга Умберто Еко, яка захоплює і примушує задуматися

Про назву. Прочитавши назву багато хто вирішує, що твір буде розказувати про якусь гарненьку особу жіночої статі з іменем Роза. Після прочитання 573 сторінок у всіх дуже змінюється думка.
Відразу зауважу – слово «роза» вживається аж один раз на останній сторінці :).

Про обкладинку. Обкладинка просто чудова. Мені сподобалося дві речі – тверда палітурка і фотографія пана Умберто.
Кожного разу мимоволі глянувши на цей портрет я розуміла, що людина, яка писала цей твір, зображена на фото, є нетиповою особою. Адже стандартний і пересічний громадянин не зміг би написати такий Твір.

Про зміст. Приблизно сорок перших сторінок твору дійсно нудні.
Звісно, якщо Ви – архітектор і цікавитеся будівлями епохи 13 століття, то Вам буде цікаво.

А, може, Ви – історик, що вивчає той період, то Вам теж багато що порадує душу :).

Але особисто мене ці сторінки надихали не сильно. Кожен раз перегортаючи сторінку я чекала – коли вже будуть якісь події :).

Проте сам зміст твору незрівнянний. Пан Еко десь знайшов щоденник юного монаха Адсо (жив у 13 столітті) і просто передав його зміст. Але не думайте, що просте переписування щоденника принесло всесвітню славу Умберто Еко. Він здійснив колосальну роботу для того, щоб твір став шедевром.

Отже, Адсо є писарем і помічником колишнього інквізитора Вільяма. Вони приїжджають у монастир із дуже дивною побудовою (у книзі навіть схема є) і починають там розслідувати серію убивств. Початок дуже схожий на тисячі романів, які уже написані до Умберто Еко. Але такого поєднання філософських дискусій, а також опису психології юнака, якого здали в монастир (їх у книзі звуть новіції), а ще картин побуту того часу – такого Ви не знайдете в жодному іншому творі. Розв’язка твору дуже символічна і навіть жаліслива.

Проте читаючи останню сторінку я ще раз подумки подякувала пану Еко за те, що він показав світу одну історію одного життя у 13 столітті, яка могла пропасти і загубитися у часі як і усі інші. Натомість стала надбанням світової та італійської літератури.

Про призначення. Особам, які люблять історичні романи, а також тим, хто цікавиться історією християнства у його католицькому варіанті. Тим, хто любить Італію і все з нею пов’язане. А також тим, хто згоден витратити багато годин свого життя на пошук відповіді на питання «Що таке Істина?»

Моя оцінка. За стобальною шкалою – 99