мої враження від книг

0

Сергій Жадан. Месопотамія

Posted on by meri :)
месопотамія, сергій жадан, книги жадана

Книгу Сергія Жадана “Месопотамія” я купила у книгарні “Є”. Люблю її ;)

Про назву. Якщо повестись на назву і очікувати, що Месопотамія – це якась історична оповідь про життя на території між Тигром і Євфратом, то існує загроза розчаруватися уже на перших сторінках твору. Адже жаданівська Месопотамія не така: тут немає місця для історії в її класичному розумінні. Натомість є дев’ять (не)вигаданих історій із життя чоловіків з цікавими іменами: чого тільки варті імена українців Боба, Ромео чи Маріо або євангелістських Луки, Матвія та Фоми. І вже починаючи з цих самих імен прослідковується основна ідея твору – перебування між двох вимірів, поміж реальністю та вигадкою, смертю і життям. Саме зі смерті все і починається.

Continue Reading →

0

Марія Матіос. Солодка Даруся

Posted on by meri :)
Обкладинка книги Марії Матіос. Солодка Даруся

Маряі Матіос. Солодка Даруся

Про назву. Назву цього твору я чула сотні разів до того, як сама його придбала. І з самого першого разу, словосполучення “Солодка Даруся” викликало у мене подив. Думаю, що назва “гіркий Макар” чи “солоний Петро” сприйнялися б аналогічно :). Хоча десь там, у глибині душі я розуміла, що ідеться не про солодкість як таку, а про щось ментальне і заховане. Так воно і виявилося.

Про обкладинку. Сподобалися старі фотографії на обкладинці. Потім я знайшла інформацію, що ці фото – з архіву авторки. Однак, скажу чесно – купила б навіть у будь-якій обкладинці. Бо я розуміла, що справжня цінність цієї книги – всередині.

Continue Reading →

2

Володимир Лис. Століття Якова

Posted on by meri :)
Книга Володимира Лиса про століття Якова

Книга Володимира Лиса про століття Якова

Про назву. Спочатку назва мене не вразила. Ну, подумаєш, століття… Якогось там Якова. Але після першої прочитаної сторінки моєму здивуванню не було меж – книга виявилася про дідуся, якому мало виповнитися сто років! Тобто назва дуже проста і логічна. Просто ідеальна за усіма характеристиками… Літературні критики у таких випадках не мають що й покритикувати :)

Про обкладинку. Обкладинка чудова по якості, твердості та фактурі. Оформлення теж хороше, але, після прочитання книги у мене в уяві малюється зовсім інше обличчя головного героя… Хоча дідусь Яків у моїй уяві так само сивий і з такою ж бородою та вусами :)

Про зміст. Якщо Ви прочитали попередні два абзаци, то уже зрозуміли, що книга – про дідуся Якова. Але він же не завжди був дідусем…

Continue Reading →

0

Сергій Жадан. Ворошиловград

Posted on by meri :)
Сергій Жадан написав дуже сучасний і чудовий твір Ворошиловград. Правда чоловічої реальності в українських буднях

Сергій Жадан і його Ворошиловград

Сьогодні закінчила читання… Тож пишу по-свіжому.

Про назву. При купівлі книги, назва здалась мені багатообіцяючою. Проте скажу чесно – я не відразу згадала яке місто звалося Ворошиловградом… Гугл сказав, що то був Луганськ.

Про обкладинку. Мені подобається підхід видавництва «Фоліо» до оформлення їх видань. Тому ворошиловградська книга, на мою приємність, не стала виключенням :).
Фото АЗС часів СРСР є полем для фантазій. Моя фантазія вирішила, що чоловік у фуражці – це Коча (один із ключових героїв твору :)), хоча я думаю, що Жадан думає по-іншому :).

Про зміст.
Краща книга 2010 року за версією БіБіСі?
Читаючи останню сторінку твору, я з цим згодилася. Але протягом 442 сторінок я не завжди так думала.
Проте… давайте про все по черзі.

Continue Reading →

0

Марина Гримич. Ти чуєш, Марго?

Posted on by meri :)
Цікавий твір Марини Гримич "Ти чуєш, Марго?" чекаємо наступних

Приблизно так виглядає обкладинка книги Марини Гримич “Ти чуєш, Марго?”

Про назву. Назва мені сподобалася своєю загадковістю. А імя Маргарита у моєму житті займає особливе місце, тому вирішила, що не купити цю книгу я просто не можу. Купила :)

Про обкладинку. Після того, як я доторкнулася до обкладинки цієї книги, я почала думати про те, що все-таки книгу треба цінувати не за обкладинку :)…
Обкладинка мені не сподобалася, адже чимось нагадувала глянцевий папір журналів.
А як на мене, це не найкращий варіант для художньої літератури.
Аналогічна думка у мене склалася стосовно її дизайну…

Про зміст. Книга, як на мене, зашкалює фемінізмом… Хоча в деяких місцях мені було дуже приємно читати як би мали себе вести чоловіки з жінками :). А ще книга, в принципі, досить позитивна – тут є і робота соціологів у польових умовах, і політики трохи, й історія, і загальні людські проблеми, і складність сімейних відносин для жінки, у якої є троє дітей…
Проте, в силу того, що це враження від книги про Марго я пишу через місяць після прочитання, то напишу те, що справді запам’яталося і сподобалося:

Continue Reading →

0

Любко Дереш. Поклоніння ящірці

Posted on by meri :)
Книга Любка Дереша про поклоніння ящірці український бест селлер

Так виглядає обкладинка книги Любка Дереша про поклоніння ящірці

Про назву. Назва твору нагадує мені ситуацію з назвою твору «Ім’я Рози» в інтерпритації по-українськи :).
Тобто не зважаючи на назву: поклоніння і ящірка в творі згадується десь три-чотири рази.
Ну, якщо добре вчитатися, то може навіть п’ять разів :)

Про обкладинку. Я не люблю земноводних. Я знаю, що вони по своїй натурі та в душі дуже хороші, усміхнені та добрі :). Проте їх луска, їх шкіра і їх зовнішній вигляд не налаштовують особисто мене на щось хороше.
Плюс якісь плями червоного на палітурці… Думаю, що Любко задумав, що то буде кров… А оскільки я такого не люблю, тому обкладинка мені не сподобалася.

Про зміст. Коли у мене будуть діти, я не хочу, щоб вони читали ЦЕ. Тобто якщо вони читатимуть твір Любка Дереша «Поклоніння ящірці» книжки з рук у них я забирати не буду…

Просто, як на мене – занадто вона емоційно яскрава. У плані дуже правдива, неприємно жорстока і… як би так сказати найточніше…обкурено-вигадана :).
Після ознайомлення з цим твором у мене склалося враження, що дуже просто можна убити людину і тобі за це нічого не буде. Можна тіло втопити у трясовині болота – і тобі за це нічого не буде. І плюс до того усі будуть оту людину шукати…
А ти будеш ходити із правдою в голові, і тобі за це нічого не буде!!!

Проте не буду критикувати і вдаватися у подробиці. Краще скажу про плюси і мінуси. Головний мінус уже назвала :).
Тепер ще декілька – оці міфічні появи якогось Корія, сцена з напів-живою собакою, вкраплення нецензурних слів (хоча у сучасній літературі це не є дуже великим мінусом – швидше відображенням реального спілкування людей…). Мені не дуже сподобалися.

Разом з тим не можна промовчати і про плюси. Любко Дереш уміє гарно писати :). Як на мене, дуже красиво описані такі сцени:

  • про те, як Дзвінка і Михайло пішли удвох у гори і пізнали солодке слово «перший секс» біля гірського озера, однієї літньої ночі;
  • про те, як Михайло і Дзвінка дивували своїм зовнішнім і внутрішнім виглядом бабусь-дідусів та інше населення одного населеного пункту у горах :)
  • про те, як Михайло і Хіппі сиділи на дубі та ховалися від Феді та компанії;
  • про те, як усі троє дивилися кіно :);
  • та інші красиві сцени, які не полінувався і описав Любко Дереш :)

У цілому, книжка не залишає байдужим. Проте це не те відчуття, яке виникає після перечитування творів Агати Крісті чи Бориса Акуніна…

Про призначення. Книга для усіх, кого зацікавить її зовнішній вигляд, назва або анотація. Не рекомендується психічно неурівноваженим та схильним до нервових розладів.

Моя оцінка. За стобальною шкалою – 90

0

Міла Іванцова. Родовий відмінок

Posted on by meri :)
Дуже цікава книга, яку рекомендовано читати всім. А особливо народженим у той період

Книга про пологовий будинок та життя тих, хто в ньому побував

Про назву. Назва оригінальна тим, що пов’язана зі змістом твору, проте не в плані якихось там філологічних штучок української мови, а напряму (виключно по жіночій лінії – радуйтеся феміністки :) – роди.
Проте оскільки остання подія без попередньої участі чоловічої половини неможлива, тому твір можна читати і чоловікам.

Про обкладинку. Цікава обкладинка. Я на неї дивилася, фантазувала на тему: «Що хотів сказати дизайнер, створюючи таку обкладинку?», але так і не придумала…
Тому у Вас є усі шанси дати відповідь на це питання :)

Про зміст. Оскільки я при покупці книги повелася на бренд «Коронації слова», то визнаю чистосердечно – судді достойно визнали цей твір як такий, що буде читатися…
Мені він був цікавий, тому що описувалися події майже мого життя: я народилася теж взимку і теж в СРСР-івському пологовому будинку – прямо біографія :).
Але скажу чесно: опис усієї процедури перебування у цьому закладі (тобто, пологовому будинку) ще більше посилив любов до моєї мами (яке страхіття переживали радянські жінки, щоб народити свою дитину!)…
Проте щось я відійшла від змісту :).
Так от – народилося декілька діток у передноворічні дні.
А потім так життя склалося, що їх дороги через двадцять років пересіклися. І усі вони були в різних ролях у цьому житті.
Дуже чудово описано сцени про Чорнобиль і про гречку:).
Про відносини Лесі та Ніколя (себто, Колі, якого вивезли у Францію :), написано трохи по-американськи – дуже відчувалося, що все закінчиться хеппі-ендом. Але це не в мінус самому твору :).
Дуже прогресивний твір, тому що рідко хто напише так цікаво про батик та аеродизайн… Моменти смс-ок і електронних листів теж оригінально вплетено…
А моменти про Антона Павловича та його молоду дружину-блондинку такі реалістичні, що аж головою киваєш під час прочитання твору… А ще були сцени трохи казкові :). Але ж… Усім нам хочеться казки у житті! :)

Про призначення. Усім народженим в СРСР і не тільки :). Тобто, якщо Ви народилися у Римі, але цікавитеся побутом часів Радянського Союзу – Вам буде цікаво! :)

Моя оцінка. За стобальною шкалою – 98

2

Умберто Еко. Ім’я Рози

Posted on by meri :)
Дійсно особлива книга про авантюри, що відбуваються не тільки у світському житті

Книга Умберто Еко, яка захоплює і примушує задуматися

Про назву. Прочитавши назву багато хто вирішує, що твір буде розказувати про якусь гарненьку особу жіночої статі з іменем Роза. Після прочитання 573 сторінок у всіх дуже змінюється думка.
Відразу зауважу – слово «роза» вживається аж один раз на останній сторінці :).

Про обкладинку. Обкладинка просто чудова. Мені сподобалося дві речі – тверда палітурка і фотографія пана Умберто.
Кожного разу мимоволі глянувши на цей портрет я розуміла, що людина, яка писала цей твір, зображена на фото, є нетиповою особою. Адже стандартний і пересічний громадянин не зміг би написати такий Твір.

Про зміст. Приблизно сорок перших сторінок твору дійсно нудні.
Звісно, якщо Ви – архітектор і цікавитеся будівлями епохи 13 століття, то Вам буде цікаво.

А, може, Ви – історик, що вивчає той період, то Вам теж багато що порадує душу :).

Але особисто мене ці сторінки надихали не сильно. Кожен раз перегортаючи сторінку я чекала – коли вже будуть якісь події :).

Проте сам зміст твору незрівнянний. Пан Еко десь знайшов щоденник юного монаха Адсо (жив у 13 столітті) і просто передав його зміст. Але не думайте, що просте переписування щоденника принесло всесвітню славу Умберто Еко. Він здійснив колосальну роботу для того, щоб твір став шедевром.

Отже, Адсо є писарем і помічником колишнього інквізитора Вільяма. Вони приїжджають у монастир із дуже дивною побудовою (у книзі навіть схема є) і починають там розслідувати серію убивств. Початок дуже схожий на тисячі романів, які уже написані до Умберто Еко. Але такого поєднання філософських дискусій, а також опису психології юнака, якого здали в монастир (їх у книзі звуть новіції), а ще картин побуту того часу – такого Ви не знайдете в жодному іншому творі. Розв’язка твору дуже символічна і навіть жаліслива.

Проте читаючи останню сторінку я ще раз подумки подякувала пану Еко за те, що він показав світу одну історію одного життя у 13 столітті, яка могла пропасти і загубитися у часі як і усі інші. Натомість стала надбанням світової та італійської літератури.

Про призначення. Особам, які люблять історичні романи, а також тим, хто цікавиться історією християнства у його католицькому варіанті. Тим, хто любить Італію і все з нею пов’язане. А також тим, хто згоден витратити багато годин свого життя на пошук відповіді на питання «Що таке Істина?»

Моя оцінка. За стобальною шкалою – 99

0

Андрій Кокотюха. Зоопарк або Діти до 16

Posted on by meri :)
Андрій Кокотюха належить до письменників, яких скоро будуть вивчати у школах

Цікава книга про зоопарк від Андрія Кокотюхи

Про назву. Прочитавши назву можна подумати, що книга буде про якісь приколи, про шкільні роки, дітей напередодні 16 років і таке інше. Прочитавши книгу можу сказати, що там таке є :). Єдина ремарка – там усе значно доросліше…

Про обкладинку. От буває ж таке у житті – дивишся на на неї ззаду – так наче і симпатичненька, а як глянеш, що там попереду… (після цих рядків я уже відчуваю схвальне кивання головою від чоловіків :)), але це я пишу всього лише про обкладинку книжки «Зоопарк або Діти до 16». Спереду обкладинка не сподобалася. А от там, де відгуки Ірени Карпи, Юрія Макарова і Братів Капранових – дуже навіть нічого :)

Про зміст. Якщо Ви пам’ятаєте, як жилося у 1985 році, тоді у Вас є хороша нагода ще раз усе пригадати. А якщо Ви належите до усіх тих, хто цей рік чомусь не пам’ятає (у кожного свої причини :)), тоді Ви дізнаєтеся про те, що:
1) усі події твору відбуваються у місті Ніжин Чернігівської області;
2) не зважаючи на пункт перший, багато подій відбувається у місті Києві;
3) головні дійові особи – це Юрко, Ігор і Сашко. Вік – 15 років. Школярі місцевої ніжинської школи. У широких колах відомі як Заєць, Свиня і Мавпа. Особливими заслугами не виділялися. Інтелектом також. Зате вони просто виділялися :). Не всім же бути красивими, розумними і сильними :)
4) якщо Ви хочете відкрити власну справу, пов’язану із торгівлею та харчовою промисловістю – тоді вам у дев’яту частину книги. З неї можна дізнатися про те як заробити гроші на київському залізничному вокзалі;
5) якщо Ви ніколи не жили у гуртожитку – троє ніжинських хлопців потурбувалися за Вас. На двадцяти сторінках описано самі пікантні моменти із життя тих, хто живе в гуртожитку;
6) міліція у Києві за 25 років не змінилася зовсім (такси і методи роботи – ті самі);
7) методи вступу до різних навчальних закладів залишилися такі ж;
8) станція метро «Гідропарк», а також її корінне населення як тоді так і зараз радує око своїм охайним зовнішнім виглядом і культурою поведінки;
9) і нарешті – про зоопарк. Про київський на проспекті Перемоги і про щоденний. Однією з основних ідей твору було показати, що усі ми живемо у якомусь зоопарку. Я спочатку таку ідею відкидала, бо якось не хочеться все робити примітивним і тваринницьким. Але потім…

Про призначення. Книга підійде дорослим реалістам, а також особам від 14 і до 18 років. Раджу почитати її тим, хто відчуває ностальгію за всім СРСРівським.

Моя оцінка. За стобальною шкалою - 97

0

Лариса Денисенко. Сарабанда банди Сари

Posted on by meri :)
Твір Лариси Денисенко дуже цікавий, інформативний та примушує посміятися

Так виглядає обкладинка книги Лариси Денисенко про Сару і її сарабанду

Про назву. Назва видалася мені цікавою. Плюс до того я знала, що твори Лариси Денисенко належать до еліти сучасної української літератури. І як після цього не спробувати на смак літературну творчість про Сару :)? Єдине, що я не знала, так це зміст слова «сарабанда»…

Про обкладинку. Обкладинка мені видалася веселою… Я сиділа, читала і надіялась, що зміст буде не менш вражаючим :). Скажу Вам наперед – не марно надіялася. Байдужою до творчості пані Денисенко не залишилася :)

Про зміст. Твір про те, як у одного чоловіка змінилося життя. При цьому опис іде у дуже позитивному настрої та з такими інформаційними довідками, що Вікіпедія мовчки заздрить тій інформації, що написана у книзі та стосується дельфінів, собаководів та інших не менш живих питань :)
Якщо казати поклавши руку на серце – то мені відчувалася якась штучність ситуації. Ну, не можу повірити я, що хтось отак от просто приїде у мою квартиру і примусить мене спати на кухні :). А у книзі сталося саме так. Аналогічна недовіра стосується питання переїзду собачки, хлопчика та його тата… Без попередження такі речі можуть робитися тільки у книгах і у фільмах :). І про священника якось мутно трохи написано. Але на тому перелік штучного закінчується і починається усе, що сподобалося по-справжньому:

  1. кімната Еміля;
  2. історія із врученням Сарі ключів від квартири;
  3. календар із загадковим розкладом, що був прикріплений до дверей;
  4. іще сотня речей.

І нарешті, пишу офіційно та голосно – тепер я знаю, що таке сарабанда! Сарабанда – це музичний твір :)

Про призначення. Усім бажаючим і тим, хто має оптимістичний склад характеру :)

Моя оцінка: за стобальною шкалою – 91

2

Андрухович, Дереш, Жадан. Трициліндровий двигун любові

Posted on by meri :)
Обкладинка трициліндрового двигуна любові від Жадана, Дереша і Андруховича

Юрій Андрухович. Любко Дереш. Сергій Жадан. Трициліндровий двигун любові

Про назву. Назва мене заінтригувала. Тим більше, зважаючи на нетиповість авторського колективу. І тим паче, зважаючи на те, що окрім слова «двигун» я ще знаю декілька подібних слів, на яких глибина моїх знань з техніки і автоматики закінчується :). А тут іще й любов приплели докупи… Як таке може не заінтригувати :)?

Про обкладинку. Я люблю такі обкладинки. Звісно, фото якогось застарілого крану мене не надто звабило б… Але сама текстура, формат, що вміщається у найвибагливішу сумку (і навіть деякі клатчі :)), оформлення книги мені дуже сподобалося.

Про зміст. Навіть після перечитування я не зовсім збагнула про яку любов ішлося – любовних сцен і зізнань немає зовсім (за виключенням легких натяків :)). Проте десь у глибині душі відчуваю, що кожен з авторів висловив свою любов до життя. І це є основний двигун, який приводить в рух усе…

Андрухович Юрій Ігорович порадував історіями з армії. Навіть для таких людей, які про армію чули десь далеко і колись давно (я себе відношу до таких :)), такі оповідання є цікавими. Адже армія є однією із форм існування, що радикально змінює бачення світу тих, хто туди потрапляє. А ще знаючи стиль пана Андруховича, я від нього щось іншого навіть не очікувала. А знаєте – воно ж завжди приємно, коли очікування справджуються :)

Любко Дереш або по паспорту Дереш Любомир Мирославович теж мене порадував. Після цієї книжки я зрозуміла, що це людина, яка може і про мух поговорити і про психоделічні явища :). З нього вийшов би хороший науковець-мухолов, екскурсовод по таємних місцях Тернополя або просто економіст зі Львова. У деяких місцях текст був трохи складний для розуміння, особливо людей, які не знають смак ЛСД і грибів-галюциногенів :). Проте це не зменшує моє загальне позитивне враження від твору.

Жадан Сергій Вікторович спочатку трохи втомив своїми менеджерами і домогосподарками. Проте потім так реабілітувався у китайцях, культурній революції та любові-смерті-економіці, що я йому все пробачила :). Дуже багатогранний автор. Але його, як і двох інших, об’єднує любов до майже цензурних слів, тому для того, щоб зрозуміти усе, що він пише, раджу не осудливо дивитися на сторінки і форму, а бачити глибше і ширше – зміст думок пана Жадана.

Про призначення. Для сміливих, а також тих, хто не встановлює межі свого лексикону. Для тих, хто хоче трохи відволіктися від типового життя, щоб почитати про щось інше.

Моя оцінка: за стобальною шкалою – 98

0

Марія Матіос. Москалиця. Мама Маріца – Дружина Христофора Колумба.

Posted on by meri :)

Обкладинка твору Марії Матіос про дружину Христофора Колумба

Про назву. Обидві назви на перший погляд здалися мені не зовсім зрозумілими. А отже підсвідомо захотілося прочитати.

Про обкладинку. Обкладинка цікава. Але незручна, бо в будь-яку сумку таку книгу не покладеш. Проте поєднання двох історій в одному форматі – це явний плюс. Хоча, поєднання незрозумілої назви і такої обкладинки відразу закладають думку, що історії, описані у книзі не будуть розливатися позитивом.

Про зміст «Москалиця». Твір, сповнений слів народної мови та історії. Твір написано у якомусь наче пісенному стилі, але дуже життєво. Жила собі Катрінка, яка залишилася без чоловіка сама із дочкою Севериною. А з часом ця дівчина Северина, або по-людським язикам названа, Москалиця – залишилася одна-однісінька у цілому світі, бо матері теж не стало.
Доля Москалиці була нелегка. Вона не була традиційна в плані «чоловік-сімя-діти»… І хто зна чи в тому було її щастя, чи навпаки.
Історія Москалиці несе в собі, як мені здалося, декілька основних думок. Перша – про те, що народна медицина і з давнини знані поради у стократ кращі за будь-яку аптеку. Друга – щодо того, що людський світ жорстокий по своїй суті. Третя – про те, що усім нам буде дано по справам нашим. Адже нічого не лишається непоміченим. І якщо у земному житті чогось не трапилось, то нічого не забудеться навіть там, на тому світі.
Що стосується усіх інших думок, то вони залишили дуже індивідуальне враження. Тому я їх не можу розказувати цілому світу навіть на сторінках свого рідного блогу.

Про зміст «Мама Маріса – Дружина Христофора Колумба». Твір закарбовується у пам’яті. У літературі є багато нетипових і типових історій, але ця історія про дитину, хвору на хворобу Дауна є настільки зворушливою, що при перечитуванні залишитися байдужим неможливо. З одного боку хочеться відкласти книгу, адже у житті й без того вистачає суму, але з іншого боку пісенний стиль Марії Матіос не дозволяє залишити непрочитаними 64 сторінки твору.
Усі люди знають, що хвороба Дауна – це горе. Проте висвітлення життя матері, яка ростить свого Христофора із таким діагнозом – це пізнання болючого невідомого, яке існує поряд з нами в той час, як ми – звичайні та здорові люди, ходимо на роботу, святкуємо події та відвідуємо кіно.

Про призначення. Для тих, хто по-філософськи дивиться на світ.

Моя оцінка: за стобальною шкалою – 97