0

Сумніви всю душу обплели

Грустные стихи о любви стих о жизни вірші про жінок

Сумніви всю душу обплели… Фото by dinara zaynullina

Сумніви всю душу обплели.
Краще б то були квітки барвінку…
І свою невтішну пісню завели,
Затягнули
Аж занадто дзвінко.

Що не чути жоден переспів.
Від надій
Взаємно голосистих
Я під той заплаканий мотив.
Згадок одягну дрібне намисто.

Хоч важке воно…
Намріяне оте
Споглядання днів,
Що пережиті.
І лиш час розмірено іде…
В сумнівах.
Без ніжно-синіх  квітів.

1 серпня 2011 року

Сумніви всю душу обплели.

Краще б то були квітки барвінку…

І свою невтішну пісню завели,

Затягнули

Аж занадто дзвінко.

Що не чути жоден переспів.

Від надій

Взаємно голосистих

Я під той заплаканий мотив.

Згадок одягну дрібне намисто.

Хоч важке воно…

Намріяне оте

Споглядання днів,

Що пережиті.

І лиш час розмірено іде…

Хочеться барвінку ніжних квітів.

1 серпня 2011 року

 

 

 

0

Снимите очки

стихи о жизни, стихи о мужчинах и женщинах, стихи о любви, стих о девушке

В искреннем разговоре снимите, пожалуйста, очки…

Я согласна, что просьба немного странная. Но ученые говорят, что люди в солнцезащитных очках более склонны говорить неправду в частных разговорах.
Именно поэтому психологи советуют снимать темные очки в общении с людьми, доверие которых вы хотите получить… И, вероятно что, по этой причине я не люблю общения через солнцезащитные очки.

Снимите очки.
Я хочу быть взаимно открытой.
Смотреть обоюдно.

И ровно слагая слова
Не прячьте себя
За зеркальные темные стекла.

Хотя соглашусь:
Мне ведь тоже бывает мила
Для глаз затемненность.

За ней я проблем тени прячу.
Они не от солнца –
А чаще всего от себя.

И там, за очками
Бывает, я даже ведь плачу.
Свою повседневность
На мелкие мысли дробя.

Снимите, пожалуйста.
Да, я взываю к простому:
Я к тем разговорам,
В которых быть надо нагим.

Ведь в жизни и так
От неправд
Уже просто оскома.
Снимите очки,
Мне ваш взгляд просто необходим…
24.07.2011

0

Я запуталась в разности масок

Стих, посвященный жизненному маскараду. Фото by_frank_neu

Я запуталась в разности масок
И обидней всего – не своих.
Исчерпались терпенья запасы
И огонь изнутри приутих

Приугас.
Я скажу даже больше:
Вы за это простите меня,
Но скорей бы уже подытожить.

Свою душу как знамя храня,
Не хочу на себе темных пятен.
И запутаться в ложь паутин.

Очень часто мне смысл не понятен
Чьих-то действий, а значит – причин.

Лишь надеюсь, что жизнь все расставит
По заслуженным раньше местам.
Только жаль, что не сможем исправить
И начать все с пустого листа.

11.07.2011 19:59:10

Не подумайте, что я свожу с кем-то личные счеты этим стихотворением.
Но это стихотворение - о работе … Я уже чувствую как задумалисьмои коллеги, прочитав эти строки.
Только это действительно так и есть. Ибо кроме каких-то функций, которые мы выполняем зарабатывая деньги, свои ежедневные профессиональные 8 часов мы проводим в отдельном социуме.

И когда открываются новые неприятные факты о тех, с кем ты бок о бок с понедельника по пятницу, тогда становится неприятно. Но на телесном уровне, и на душевном… От того и появляются такие вот стихи.

0

О собаке женского пола

Дама с собачкой... Фото by wozza

Собаке с улицы М. Кривоноса
в городе Киеве посвящается…

Ты была породистой и гордой
Иногда, прям, можно было и скромней.
И всегда по титульности морды
Выбирала ты завидных кобелей.

И такая вся была ты
Разтакая.
Шерсть блестела от ушей и до хвоста
Под собой земли не замечая,
Хозяйка звала восхищенно: «Красота!».

Приводила к тебе всех по родословной,
По знакомству.
От начальства и послов,
Ты была неоднократно, но условно.
Мамой для красивеньких щенков.

И вот так собачья жизнь твоя летела,
И хозяйка в темпе том шальном жила.
Но в один прекрасный день с завидным телом
Распрощалась ты.

И стала больше не мила.
Вдруг состарилась.
Совсем не интересной оказалась ты
Для резвых тех самцов
Потеряла шелковистость своей шерсти,
Уж не вызывая всплеска слов.

И хотелось бы тебе увидеть.
Хоть одного сердцу милого щенка.
Но с тобой – только хозяйка рядом,
С поводком в уже морщинистых руках.

Смотрит на тебя – и понимает,
В её жизни был не тот приоритет.
И щенков ей тоже очень не хватает.
В её сорок с чем-то женских лет…

09/05/2011

0

Я хочу быть конфетистой

Віршик про те, що я хочу бути цукерковою і не тільки :). Фото by olivia bell

Віршик про те, що я хочу бути цукерковою і не тільки :). Фото by olivia bell

Я хочу быть конфетистой.
И чуть-чуть перламутровой.
Вкусом августа месяца.
Либо заревом утренним.

Но не сладкой, чтоб приторно.
Я сама против этого.
Лучше помнить открытками.
Улыбаться приветами.

Я – за лица с характером.
И за души с изгибами.
Против множества факторов,
Важно то, что невидимо.
А не всем напоказ.
Да кудрявые локоны…

Люблю яркий окрас
И писать между строками.
И всех тех, кто не ищет
Повод маленькой радости.
Ведь с такими всю жизнь –
Словно в месяце августе…

PS: отак-от увечері 27 квітня 2011 року мені дуже захотілося аромату серпня місяця :)

0

Не бидло

Робота Василини... Сайт...

Фрагмент української душі. На фото – творіння Василини  Боцвінко (rukotvory.com.ua)

Бидло (від польського Bydło) — це свійська рогата худоба, або такий спосіб існування чи мислення людини, який викликає асоціюється зі скотом. Вживається як образа
(цитата з укрмеморіа.ком)

Не бидло.
І я знаю, що кажу.
Ми навчені.
А дехто – навіть вчені.
І, не переступаючи межу,
Все ж здатні на життєві одкровення.

Так, маса.
Але сірих тут нема.
Загляньте в душу:
Кольорову й колоритну.
Хоча реальність пил проблем здійма,
Але розвіємо.
Не почужіє рідне.

А з бидлом легше, згодна.
Справді так.
Проте не дочекаєтесь, шановні…
Бо ми є вирощені
В щедро росяних садах.
Хоч може цього й не показуємо ззовні.

0

Гордость и семья

Семейные люди не должны испытывать гордость в отношении своего партнера на всю жизнь

Стих для гордой. Фото Антона Хмиловского

Теперь ты выбрось вон
Свою всю гордость
Ведь вы уже с ним
Называетесь семья.

И, если раньше можно было порознь,
То вот теперь
Исчезли ваши «я».

И это раньше
Громко хлопнув дверью,
И закатив неведанный скандал,
Ты гордо шла
К какой-то тёте Вере,
А он к тебе просить прощенья приезжал.

Да, это в прошлом.
А теперь забудь об этом.
И береги свою семью от пустяков.
Ведь, если верить жизненным приметам,
То мелочами убивается любовь…

2010

0

Пролетела, как фанера над Парижем

Бывают в жизни такие ошибки, что просто хотел бы их стереть и забыть навсегда

А могла бы обойти! Но нет же, грабли… Опять они, родимые.

Пролетела, как фанера над Парижем.
Проиграв все карты.
Фишек столб.

Ветер растрепал мои афиши.
Матерясь, их дворник
Вниз соскрёб.

И затерлись туфли,
Лаком крыты.
Не хотелось,
К сожалению, пришлось.
Выйти в свет
В таком негожем виде.

Хватит жить,
Надеясь на «авось»!

Дышу ровно.
И иду свободным шагом.
Вдоль и можно даже поперёк.
А могла ведь обойти,
Но снова грабли!
Видно в том
Сейчас мой жизненный урок.

2011 год февраль месяц 11 число 13 час 51 минута

6

Ти будеш щастям їй

Вірш для найкращого у світі друга, який ніколи не стане законним чоловіком

У мене є один друг, який собою точно когось ощасливить :)

У багатьох дівчат у житті є такий хлопець. Спілкуючись з ним відчуваєш, що він – просто справжній скарб :).
Проте він – твій друг. І, можливо, навіть йому б хотілося бути в іншій іпостасі поряд з тобою…
Але ж серцю не накажеш.
Тому щоразу спілкуючись з ним, ти розумієш, що він буде щастям :). Але не твоїм.

Вона подивиться в твої
Ледь карі очі.
І зрозуміє, що без них
Уже ніяк.
Вам зорі щастя сизокриле напророчать
Ти присмак губ її
Відчуєш на вустах…

І так ви підете удвох
Рука об руку.
Ти їй себе всього навік даси.

Я знаю.
Ти їй будеш вірним другом
Бо ти умієш зводити мости.
Умієш дарувати миті свята.
Ти можеш рятувати уночі,
Коли потрібні лиш слова розради,
А світ весь телефони відключив.

Крім тебе.
Ти берешся враз нізвідки.
І віддаєш тепло останніх крихт.
Ти будеш щастям їй.
Точніше – будеш світлом
А може навіть
Створиш власний світ.

Бо ти це можеш.
Я в це серцем вірю.
Тим дружнім серцем,
Що підтримає не раз.
Ти будеш щастям їй
Ясним і сизокрилим
І знай, що я радітиму за вас…

2011, лютий

Цей вірш про друга у мене є ще й у медіа-версії. Знаходиться ось тут: Мері - Ти будеш щастям їй (1763)

А ще у мене є схожий вірш для друга… але то було написано декілька років тому. Для іншого друга :)

4

Майбутнім стінам

Ми не можемо передбачити нашого майбутнього і в якому місті ми опинимося завтра

Мої роздуми про стіни і майбутнє. Фото by_dement.eva

Цей вірш не претендує на серця і похвали, загальне розуміння і схвалення. Вірш не для масового читача.

Одна хвилина думок. А точніше планів. Хоча, ні – роздумів.

Послідовність слів, що час від часу мене турбують, не даючи потонути у буденному. Фрагментарнo.

У мене уже є схожий дивний вірш про штори. Тепер буде ще й про стіни.

А що там буде потім?
Напишем на звороті
Напевне, фотографій
А може навіть книг

І те, що буде далі –
Далекі магістралі
Або сусідні стіни…

Хоч краще вже без них -
Без зайвих обіцянок
І завтра буде ранок,
Який ніщо не змінить
Проте, й не поверне
Життя в колишнє русло

Навряд чи вже відпустять
Тебе сміливі мрії
Хоч може ще й мине
Два дні. Або три роки
І буде слово «спокій»
Хотілося? Отримай.
Але одна з умов:
Що ти свободу втратиш,
Натомість будуть стіни.

Хоча…Напевне, варто
Була б лише любов.

2011, лютий

0

Наївним

Треба вірити людям, ангелам і світлу. І тоді у житті усе буде гаразд :)

Будьте наївними. Вірте у дива :)

Собі, в першу чергу :)

Кажуть, наївність смішна.
Ні, не вірте нікому.
Адже в житті є добро.
Різнобарвні дива.

Вірте у погляд очей
Тих, що справді бездонні.
Вірте у щирі,
Хоч, може, й наївні слова.

Хай вам всі кажуть,
Що це вже давно передбачено.
В сотнях сюжетів.
І списаних аркушів книг.
Знайте: слова їх
Без змісту і жодного значення.

Ви їх забудьте.
Зробіть,
Щоб весь світ кудись зник.

А свою душу наповніть
Красиво барвінками.
Мріями-фарбами.
Їх щохвилини дарує вам хтось.
Щирість у кожному з нас
Є такою наївною…
Вірте!

Все краще із Вами
Іще не збулось :)

2011, січень

0

Снег и алмазы

С неба падали маленькие алмазы снега на город, но люди ходили не замечая того

Стих для запущенных романтиков, меняющих какие-то алмазы на безумно красивый снег…

Читающим между строк
посвящается

Я вышла мыслями касаясь
Несвежо-бледной
Глади снега.
Мороз скрипел совсем устало,
Сложив под иней все доспехи.

И холод рвался ближе к телу.
И вел себя бесцеремонно.
А я ждала большой метели.
И улиц снегом заметенных.

Я крылась
В том своем хотеньи
Себя глазами выдавая.
Как редко я встречалась с теми,
Кто так же снега ожидает.

Но их, поверьте, видно сразу.
В толпе.
Их взгляд столь мил и ясен…

Ведь мало кто карат алмаза
На снег простой
Сменить согласен.

2011, январь