0

А літа теплого

дівчина в лісі, гарна дівчина в осінньому лісі, дівчина у саду, дівчина осінь, девушка в осеннем лесу

А літа теплого вже як і не було. Фото by nicanio

Медіа-версія вірша знаходиться тут: Мері - А літа теплого (394)

А літа теплого
Вже як і не було.
Зросилася трава
І вся пожовкла.

І зранку
Крізь прозоре своє скло.
Я чую холоду
Осінні недомовки.

Я помічаю
Осені сліди
Вона ховається.
Та все ж занадто видно,

Що колір неба
Все частіше
Вже блідий,
А під ногами
Колір жовтий, трохи мідний.

Осіннє.
Вересневе.
Не тепло.
То лиш миттєва,
Хоч така приємна радість.
А літа теплого
Вже як і не було.
І тільки в спогадах його сліди зостались…

четвер, 22 вересня 2011 року

0

Тиха осінь. Гарна осінь.

Осінні краєвиди прекрасні особливо коли на них дивляться дві закохані людини

Вірш про тиху і гарну осінь. Фото by Dan Weaver

Тиха осінь. Гарна осінь.
Мов зійшла з полотен
Ні, тобі це не здалося,
Бо вже справді жовтень.

Вітер грає стоголооссям
В парках з ліхтарями.
Тиха осінь. Гарна осінь
Незбагненні гами.

Мокрі килими із листя.
Краплі… І три крапки.
Мовчазні та урочисті.
Верби, наче мавки.

Твої очі неба просять.
Мої хочуть сяйва.
Тиха осінь. Гарна осінь.
Все. Слова тут зайві.

Так, мені це не здалося.
Слів не треба більше
Тиха осінь. Гарна осінь.
Тиша…

0

Жовтий жовтень

Жовта осінь посміхається навколо і я хочу робити те саме у відповідь осені

Скрізь жовте – угорі та унизу… Автор фото – mrhayata

… накрила небом.
І годинник на зап’ясті.
Мені сказав, що вже
Осінньо-жовтий час.

А у житті все як завжди:
Потреба в щасті
Без зайвих роздумів…

З мереживом прикрас
Кленового, каштанового листя.
З суцільно жовтим
Угорі та унизу.

Іду своїм уже осіннім містом.
Іду по золоту.

І у думках своїх несу
Неписані слова…
Чиїсь обличчя,
Ідуть назустріч.
Згадки…Кольори.
Моєму місту
Осінь дуже личить…

І тільки листя
Жовто падає згори.

0

Вірш про вже осінній дощ

Осінь як завжди похмуро зайшла у мій світ, не зважаючи на те, що я їй сонячно посміхалася

Вірш про осінь і про її дощі

Ну от і все.
Почавсь осінній дощ.
І літо залишилося у згадках
Широких вулиць
І спекотних площ
Думки сплітались в невідомому порядку.

А ми ішли вперед.
Туди, де час
З калюж промоклих дивиться так щиро…

Нелітній дощ
В житті у нас почавсь.
Осінній, сірий.
Так. Осінньо-сірий.

2

Останній день осені

Післяосінні роздуми під час збирання останніх осінніх думок. Завтра зима

Мої думки про осінь в останній день листопада

Ще зовсім недавно я писала вірш про те, що осінь чекає листопада, а сьогодні зрозуміла, що завтра – зима…

Ну от і все. Вже завтра стане білим.
Усе, що вчора було дивно золотим.
А я ж іще в парку не находилась.
І не надихалась осіннім і п’янким
Тим листопадовим вологим ароматом
Не віддалась любові у полон.
Під місяцем у тисчі каратів
У замку з кленів і каштанових колон.
Не надивилася на жовте і сліпуче
І не зустрілася із мріями всіма.
Прощай же, осінь.
Час спливає неминуче.
Як і моє життя…
А завтра вже зима.

4

Дощило

Сумні вірші про минуле і почуття, яких уже ніколи не вернути

Минуле. Осінь. Дощ. Вогні.

Вірш, на появу якого мені знадобився тиждень і який просто витісняв усі мої думки останні декілька днів.
Після цього вірша я ще раз переконалася у правдивості слів Галини Вдовиченко про письменників

Дощило темними дощами.
Холодним вітром крило світ.
А я дивилась до безтями
Удаль, на чорний оксамит.
Не видно обріїв.
Простори.
Горіли вікна.
І мости
здавалось поєднають скоро…

Хоч ні.
Пробач.
Або прости.
Або забудь.
Чи просто зникни.
У темряві серед дощу
До несподіванок я звикла.
Ти знаєш – звісно, що прощу.

Єдине: в душу не просися.
Тобі там місця вже нема.
Дощило на багряне листя,
І наливало аж сповна.

А я дивилася навколо
Світ холодом дихнув мені.
Замість прощай,
Кажу – ніколи.
Минуле.
Вітер.
Дощ.
Вогні…

2

Осінь зачекалась листопада

Осіннє багряне листя хоч і не може зігріти своїм теплом, але воно таке... гарне!

Вірш про закоханих. Про осінь і листопад

Осінь зачекалась листопада.
Він казав, що прийде зовсім скоро.
А вона закохана і рада.
Стала красивіша, ніж учора

Там, на небі, синьо-синя гама.
Вона стала просто красивіша.
Серце осені – з багряними краями,
І якась пожовкла й горда тиша.

Осінь так чекала листопаду,
Що здіймалась вітром і летіла.
З неба листя золотаве мовчки пада.
Але їй нема до того діла.

Бо закохана і наша мила осінь
Вже дощем не плаче і туманом
З неба бачила,
Що листопад її – в дорозі.
Він спішить
Бо зачекалася кохана…

4

Осінні спалені мости

Осінні сходи, що ведуть до згадок, сліз та суму... Ніхто не думав, що так станеться, але так сталося

Осінній вірш про спалені мости

Загублена в самотності.
Знебарвлена у сірості.
На рівні підсвідомості
Їй так хотілось щирості.

Хотілось, щоб почутою.
І вранці, і увечері
Була душа.
Розлучені -
Це значить, що приречені.

На згадки щастя давнього.
На погляди віддалені.
На двері, що вже замкнені.
І на мости вже спалені.

Загублена у спогадах
Ішла під вечір осені
На рівні серця ніжного
Лились одноголоссями
Думки…

Якби сховатися.
Якби втекти за обрії.

Хотілося заплакати.
Та все ж була хороброю.
Її змогли би видати
Лиш очі запечалені.
Які шукали віддано
Мости.
Що ще не спалені…

0

Йде дощ

Дощ - це час коли хочеться висловити усе, що зараз на душі

Написане в момент, коли сьогодні йшов дощ…

Вірш, написаний першому осінньому дощу…
Відчуваю, що їх буде багато.

Йде дощ,
Треба дивитися у даль.
Під час дощу
Треба подумати про маму.
Дощу невидима
Краплинчаста вуаль
Штовхає до думок.

Хто поряд з нами
І до всіх тих, кого уже нема.

Йде дощ.
Я відкладу усе на потім.
Під час дощу
Чомусь рука немов сама
Виводить строфи віршів на звороті.

Так підсвідомо.
І без дозволу думки
Зявились у душі у мене вперше.
Йде дощ.
Треба дивитися у даль.
Після дощу (так кажуть) стане легше.

0

Я – осінь

Вірш про осінь і про все осіннє. Про особисте в жовту пору року

Вірш про осінь. Щедру і багату, красиву і жовту :)

У зв’язку із рішучим наступом холодів я вирішила розмістити по-осінньому теплий віршик, який я написала одного осіннього дня 2008 року. І тепер, коли навіть за вікном туман, що не видно чим займаються сусіди у будинку напроти (шуткую, звісно :)), то я читаю цей віршик і розумію, що поганих пір року не буває. Бувають погані оцінювачі пори року :)… Але ми не з таких! Правда :)?

А я ішла по жовтим килимам
По золотим, червоним і багряним.
Я – осінь. Іній сизий по дахам.
Я – осінь золота з легким туманом.
Із літом бабиним у промені тепла.
Я з листя щедра, міцно сплетена корона.
З кленового…
Далеко забрела.
А небо, кольору волошок. Й трохи льону.
Таке блакитне. Я його люблю.
Таке високе… Як не милуватись?
Із листя щось сплету… Ні, постелю!
Щоб бачили, що осінь – то є радість.
Що осінь – то у розкоші ліси
Я сяю в краплях, наче в діамантах.
Я – осінь, сповнена звичайної краси…
Тієї, що багатств найбільших варта.

До речі, пісенна версія цього вірша знаходиться тут:

Мері - Я - осінь (1226)

0

Мальована осінь

Осінь, розмальована золотом і прикра�?ена посмі�?кою

Осінь просто прекрасна. Чи не так :)?

Такою я побачила осінь у день першого листопада. І саме такою вона для мене є останніх 62 дні…

Хтось начебто навмисне.
Так гарно, живописно
Розмалював навколо,
Розфарбувавши скрізь.

У золоті обливши,
Не поскупивсь – залишив.
По-справжньому зелених
І неосінніх місць.

Накидавши ще й листя…
У краплях і намисті
Зіперлась гордим станом
Стара горобина.

І все настільки різне…
Напевно, хтось навмисне!
Так вималював осінь
Біля мого вікна.

0

Кажуть

Люди вважають осінь нудною і холодною. І можливо це справді так, але все рівно не треба вірити всьому що кажуть

Не треба вірити всьому, що кажуть…

Як на мене, то навіть у цьому осінньому дощі, який триває уже не першу добу є своя особлива привабливість.
На цих словах я відчула здивовані погляди :).

Але я ще раз говорю: ці осінні дощі не такі, як усі інші… Звісно, обминати метрові калюжі та закривати небо парасолькою – це не саме приємне, що є у житті. Але це лише один бік справи, побутовий, словесний.
А усе інше… Читайте далі :)

Кажуть, дощі скрізь однакові.
Не вірте. Неправда
Кажуть, всі зустрічі знакові…
У дні листопадів.
В жовтнях, у вереснях.
В дні непрозорих туманів.
Кажуть, що жовте – то колір розлуки.
І слова “востаннє”.
Кажуть, що листя опавши, навіки умерло.
Кажуть… Не вірте!
Бо дощ – то не краплі! То осені перли.
Ну, а слова є скупі. Не оцінять багато:
Осінь в словах – пора року, а дощ – лиш вода…
Що додати?
Тишу. І буде достатнім
Безслівне мовчання…
Щоб лиш побачити перли на шибках
І осінь в тумані.