Вірші про жінок – це поетичні сповіді з мого життя, а також історії з життів жінок, рідних мені по крові та душевно. Усі імена в цій категорії змінені. Схожості, аналогії та висновки щодо жіночих життів є випадковими.
Жіноче щастя у віршах є індивідуалізованим, а жіноче нещастя є по-сестринськи розділеним.
А на душі було так душно І так хотілося дощу, І так набридло слово “мужність” Аж до плачу.
І так чомусь хотілось грому. Чи навіть двох потужних злив. В житті вся складність лише в тому, Що часто не знаходим слів.
Або знаходимо невірні. Або ідемо не до тих. Реальність душить непомірно Якби дощу… То він би зміг! Омив, очистив, обнадіяв. Банальна правда всіх жінок, Що навіть чорні довгі вії Не прикривають всіх думок,
І те, що на душі так душно. Хотілось грому, сильних злив. Чекати – це є дуже мужньо. Якби лиш дощ це оцінив
Я продаю свої НФТ вірші. Час від часу я читаю свої вірші на Ютуб каналі. А ще інстаграмлю їх, коли на те є відповідний настрій. Додатково я шлю регулярні телеграми про життя. Бачили? Якщо ще ні, то ніколи не пізно почати це діло
А якщо ви хочете отримати збірку “Хризантемне щастя”, то залиште ваш і-мейл ось тут і лист щастя про збірку прилетить ✉️ ?
Ты говорил, и повторял
И снова тихо
Шептал, что я тебе
Как жизнь теперь нужна.
И что любовь к тебе пришла
Каким-то вихрем.
Убравши из-под ног всю твердость дна.
И что-то про глаза,
И про улыбку.
Насколько помню, было даже про мечты.
А я молчала. Иногда лишь улыбаясь.
Ведь в жизни ситуаций нет простых.
И всё когда-то обязательно вернется
И точно встанет на круги своя…
Ты помнишь океан моих эмоций?
И как тогда тебя любила я?
Да, это правда. Я того и не скрываю.
Что пару лет назад… Мой мир упал
К твоим ногам. В конце хмельного мая.
Да ты прекрасно это знаешь сам.
И помнишь как себя повел.
Ведь некрасиво…
Теперь ты кушаешь созревшие плоды.
Так что не трать свои остатки силы.
И дно ищи под толщею воды.
Теперь можешь любить до опьяненья
Мне это так приятно. Да, хвалю.
Но я скажу все прямо, без сомнений:
Тебя я больше никогда не полюблю.
Затихли фонфары… И бал вдруг затих. И вновь к жизни старой Вернулась в тот миг.
И пышность наряда, Изысканный блеск (Наверно так надо), Но он вдруг исчез…
И слёзы спадали. Ведь сказка ушла.
Осколок печали, И грусти стрела Затронули душу. А все разошлись. И снова всё так же …обычная жизнь.
2002 год
Час від часу я читаю свої вірші на Ютуб каналі. А ще інстаграмлю їх, коли на те є відповідний настрій. Додатково я шлю регулярні телеграми про життя. Бачили? Якщо ще ні, то ніколи не пізно почати це діло ?
А якщо ви хочете отримати збірку “Хризантемне щастя”, то залиште ваш і-мейл ось тут і лист щастя про збірку прилетить ✉️ ?
Вірш “У ній щось є” – це не строфи про якусь конкретну леді. Це моя жіноча правда, яку я зустрічаю на вулицях. Ця жіноча правда живе поміж моїх подруг і з нею я часто зіштовхуюся після спілкування з надихаючою представницею прекрасної статі.
Хтось побачив її у метро. Інший – стояв із нею в одній черзі. А тоді ще вона переходила перехрестя, заходила у якісь магазини, де її також бачили. Цей вірш – коротка ода Особливій – тій, яка запам’яталася натхненням у погляді та посмішкою на устах…
У ній щось є…
Напевне, то душа
Трохи збентежена від правди і реалій
Вона кудись,
Як завжди поспіша,
Іде у переходи і у далі.
У ній щось є…
В її ясних очах
Поети б написали слово “щирість”.
В ній паросток надії не зачах,
Не дивлячись на будні трохи сірі.
У ній щось є…
Незрима таїна.
Що в пам’ять урізається гранітом.
Як присмак від солодкого вина,
Коли набридла гіркість цього світу.
І це її відразу видає. З-поміж облич і поглядів квапливих. Спинившись, розумієш: в ній щось є… Таке по-справжньому просте і особливе.
Російськомовна версія вірша “У ній щось є”
Була у мене подруга, яку звали Айгерім. Вона дуже хотіла почитати і відчути оцей мій вірш. Але була одна лінгвістична проблема – Айгерім була з Казахстану. Ми з нею спілкувалися російською та англійською (щоб вдосконалити наш інгліш :))
І от в один чудовий день я подумала, що варто зробити офіційний переклад вірша російською мовою.
Тож тепер у мене є також російськомовний офіційний переклад цього вірша – “В ней что-то есть“.
До англійської поки що не виросла, тому є над чим працювати :).
Pasha Mentions – Особлива
Про нашу співпрацю з Пашею я писати довго не хочу, бо все детально та інсайтно розповіла ось тут. Однак як же я можу не зазначити, що оцей мій вірш (а саме – його україномовна версія) надихнув Пашу на створення пісні “Особлива”. Це мені як бальзам на душу і я цьому факту, звісно що, рада :)
Ось дивіться як цікаво все в нього вийшло:
Я продаю свої НФТ вірші. Час від часу я читаю свої вірші на Ютуб каналі. А ще інстаграмлю їх, коли на те є відповідний настрій. Додатково я шлю регулярні телеграми про життя. Бачили? Якщо ще ні, то ніколи не пізно почати це діло
А ще цей вірш увійде у мою збірку “Хризантемне Щастя“. Якщо ви хочете почитати цю збірку віршів, тоді треба всього-навсього залишити і-мейл, перейшовши за ось цим посиланням.
Вірш дівчинці з глибокими очима. Вірш кожній дівчинці
Дівчинко з глибокими очима, Пам’ятай, що світ неповторимий! Хоч складний. І навіть різнолиций. І легкий. Як влітку дотик ситцю.
Світ цікавий. І чим далі – тим сильніше. І яскравий – хоч у прозі, хоч у вірші. Все ж холодний… Наче зібрано всі зими. І стандартний. День за днем проходять мимо І лишаються уривки, згадки, строки Світ насправді є неоднобоким.
Хоч спитай у правди, хоч у кривди. І у щасті теж бувають біди.
Але з широко відкритими очима Ти живи, щоби не було стриму. Бути не кущем у цьому світі А найкрасивішою в суцвітті.
Мої канали зв’язку
Час від часу я читаю свої вірші на Ютуб каналі. А ще інстаграмлю їх, коли на те є відповідний настрій. Додатково я шлю регулярні телеграми про життя. Бачили? Якщо ще ні, то ніколи не пізно почати це діло ?
До речі, вірш “Дівчинці з глибокими очима” буде точно на одному з цих каналів… який першим порадите?
Я вже не та. Я вже тобі не вірю Нема уже наївного дівча, Яке колись вручало свої мрії І дарувало вогник у очах.
Я вже не та. А знаєш хто тут винен? Звичайно, що не ти… Це все життя. Воно не визнає свої провини…
Я вже не те усміхнене дитя, Яке колись тебе отак зустріло. Я думала, що щирість візьме верх. Проте… Я помираю… Я безсила! Бо хтось мою ту щирість взяв І стер. А разом з тим пішла моя наївність. І вогник мій… Той “хтось” його забрав…
Я вже не та. Хоч може це і дивно, Але ховаюсь як завжди у сотнях справ. І маску я щодня свою вдягаю. І хочу від усіх кудись втекти.
Я вже не та… А знаєш хто тут винен? Це все життя. Звичайно, що не ти…
Післявіршове
Цей вірш було написано на одній з київських вулиць. Ішла по ній без нього. Але з ним у думках. У повідомленнях телефону. У голосі, що звучав у вухах, але жоден інший перехожий того голосу не чув. Я йшла і, як могла, порівнювала себе “до” і “після”. Не сказати, що усі зміни були негативні, однак найбільш відчутними були саме болючі епізоди.
Я йшла по вулиці та відчувала душевну втому та безвихідь. Найбільше лякало те, що я не знала як жити без нього. І водночас, моя адекватна частина мозку щосили казала мені про те, що треба бути без нього, бо ті відносини, які були між мною і ним – то нездорово і токсично. То – не любов…
Ты хочешь начать всё сначала…
А помнишь,
Луна целовала
Каштанов зеленые листья
И звёзд необъятный простор.
Ты помнишь?
И я тоже помню.
Тепло твоей нежной ладони.
Влюблённости полные мысли
И майский ночной разговор.
Ты хочешь вернуть все обратно…
А помнишь,
Нам было приятно.
Быть вместе…
Мне часто казалось,
Что я, словно птица, лечу.
Но жизнь показала другое.
Я сердца тебе не открою.
Ты хочешь вернуть всё обратно?
Ты хочешь.
Но я не хочу…
Я ховаюся в книжках і у екранах.
У калюжах від весни так сильно п’яних
Світить сонце
Золотим сліпучим диском
Я ховаюся…
Від променів і блиску
Видно сказане тобою –
Дуже щире
Кожне слово – то моя маленька віра,
Хоча може не маленька, а велика…
Я ховаюся. Топлюсь в життєвих ріках.
У контактах, у листах, у переходах,
У простих, давно заспіваних акордах.
І кажу, що так воно і має бути.
Я ховаюсь від думок про тебе всюди.
Але знаю, що довіку так не зможу
То є кара, чи то просто милість Божа?
Усвідомлювати, що і це у нас взаємне…
Бо ти теж ховаєшся від мене.
Умный, красивый, богатый…
Только такой тебе надо.
Ты ведь так хочешь подарков,
Роз и красивых вещей.
Но ведь пойми, дорогая,
Жизнь по-другому считает
И даже полный достаток
Станет тюрьмою твоей.
А виновато здесь счастье;
Сердце, что рвётся на части
В час, когда видишь кого-то…
Близкого.
Он ведь любим.
Только с тобой будет рядом
Тот, кто любить будет взглядом,
Ну, а вот ты несчастливо
Будешь ходить вместе с ним.
Будешь его королевой,
Станешь и в моде ты первой,
Ну, а улыбки подаришь
Только за деньги взамен.
Так вот и будешь любима,
Годы лететь будут мимо
Только вот счастья не будет
Среди тех мраморных стен…
Это всё днём…
А вот ночью,
Сердце заплакать захочет.
Тело потребует ласки,
Нежности, взглядов, тепла.
Чтобы обнял тебя милый,
Тот кого ты так любила.
С ним не важны были розы.
С ним – ты счастливой была… 2003
“Не родися ты красивой.
Красота – не клад.
А родися ты счастливой”, –
Люди говорят.
Да, конечно, на красивых
Парни смотрят вслед,
Только, знаете, не в этом
Жизненный секрет.
Ведь для жизни есть важнее
Не длина ресниц,
Не параметры моделей
И журнальных лиц.
Лучше просто быть счастливой.
Быть такой, как есть.
Мода, красота, фигура –
Ни при чём всё здесь.
Счастье ведь не измеряет
Всех под идеал.
И у Золушки у каждой
Может быть свой бал.
Потому что в жизни всякой
Счастье лишь своё.
Ну, а красота, поверьте:
Можно без неё…
Якась там секретарка.
З якимись там думками.
Ішла після роботи.
І все було так само
У сотень і десятків,
Що йшли із нею поряд
І вечір їм на згадку
Лишав якісь там зорі,
Що в небі учорашнім,
Світили як сьогодні.
Ставало часто страшно,
Бо десь на підвіконні
Стоять ті самі квіти,
І завтра буде схоже
На копію “сьогодні”
Інакше? Ні, не можна…
О, люди! Ви – замінні.
На гвинтики так схожі
І не буває місце
Покинуте й порожнє.
Хоч ніби так важлива
Комусь ота робота,
Та через рік забудуть,
Що хтось сидів навпроти.
(Не)секретарка йтиме
У глиб, у пізній вечір.
Так само поряд мимо
Йдуть ті, що хочуть втечі.
Від квітів з підвіконня
Повіяло думками
Вже інша секретарка
З роботи йде так само.