1 серце :) (Сподобалося?)
Loading...
0

артеківське

Артек - це чудове місце. Там навчаєшся і вдосконалюєшся. Там прагнеш усього хорошого і світлого!

Артек - це справжнє щастя для творчої людини

Я не знаю чи бували в “Артеці” наші великі політики, мери і депутати. Але, певно що ні.
Адже, якби вони там були, то не змогли б так от просто робити те, що роблять.
Звісно, в умовах великої економічно-політично-розумової кризи в Україні такі питання як життєдіяльність та функціонування табору, де “море бескрайнее и солнце весёлое раннее” є менш критичними, аніж усі інші, проте, ну не можна ж так вчиняти із перлинкою України!

Площа “Артеку” оцінюється в мільярд доларів. Рівно один мільярд коштує вихід до моря, кипариси, гори, корпуси і дороги. Але набагато ціннішою є артеківська атмосфера. Але вони про це не знають.
Та й навіщо здоровим і відгодованим дядям і тьотям якісь там дитячі речі – скоротять кількість артеківських таборів, а на їх місці можна і готель побудувати. Чи комплекс розважальний… Шматочок ласий, за нього можна і поборотися.

Хоча слово “можна” є неточним, бо за “Артек” уже борються. Кудись поділося 50 гектарів землі. Копії генерального плану – немає. Сам генеральний план зник у стінах сільради Гурзуфа (от цікаво, наскільки там сільрада велика за розмірами, що план такого собі “Артека” міг зникнути безслідно?).
Те, що в світі бережуть, у нас – як завжди. Моя Україна – плаче. А у чиєїсь України просто бізнес-інтереси. І нічого особистого…
Одним словом, вибачайте. Тема така, що просто зачепила  за живе. І не знаю чи заживе.

PS: “Артек”, тебя придумал очень добрый человек. “Артек”, пусть будет радостным твой следующий век…(з однієї відомої артеківської пісні)

Поділитися з іншими

Хочеться почитати щось схоже? Думаю, ось це має сподобатися ;)


Тому, кто предал
Я не прощаю
Если к другому уходит невеста
Ми вистоїм
Я вже не та

Марина Кузьменко

Привіт, мене звати Марина. Я час від часу віршую і пишу сюди.

4 Comments

  1. Змінюються обставини, люди у нашому житті…
    і деякі з них змінюють нас)))це правда))

  2. Так, еva, у мене так трапляється дуже часто – люди впливають. Собою змінюють якусь частинку мене…

  3. Цей вірш ще зі студенських років додає мені сили і заспокоює коли мені сумно. Дякую за вашу творчість і такі пронизливі слова

  4. Дякую, Іро! Цей вірш у мене також до сих пір відлунюється згадками тих років. Хоч і давно то було, але ж так глибоко. Думаю, що це на все життя і навіть сивочолими (якщо дасть Бог доживемо), все рівно часточка душі належить тому, для кого написаний цей вірш.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *