2

Останній день осені

Післяосінні роздуми під час збирання останніх осінніх думок. Завтра зима

Мої думки про осінь в останній день листопада

Ще зовсім недавно я писала вірш про те, що осінь чекає листопада, а сьогодні зрозуміла, що завтра – зима…

Ну от і все. Вже завтра стане білим.
Усе, що вчора було дивно золотим.
А я ж іще в парку не находилась.
І не надихалась осіннім і п’янким
Тим листопадовим вологим ароматом
Не віддалась любові у полон.
Під місяцем у тисчі каратів
У замку з кленів і каштанових колон.
Не надивилася на жовте і сліпуче
І не зустрілася із мріями всіма.
Прощай же, осінь.
Час спливає неминуче.
Як і моє життя…
А завтра вже зима.

0

цитата про Сороса

Слова, варті уваги...

Слова, варті уваги...

Фото Джорджа Сороса, який дуже допомагає усім. Його розум і гроші допомагають багатьом країнам

Отакий-от він - Джордж Сорос

Українська культура 90-х – це перш за все Сорос, так-так, старий-добрий Джордж, святий Миколай українських митців, котрий залазив через забиті сажею комини до офісів вітчизняних видавництв і галерей і лишав на директорських столах гранти, транші та різну іншу гуманітарку, там – згущене молоко, армійські американські шкарпетки, мило, яким ніхто не користувався, і спирт для протирання хромованих деталей, який усі вживали не за признченням; проставляв продажнім поетам України шенген у паспорти, робив українським кураторам пластичні операції, аби вони могли виїхати на чергове бієнале, давав хабарі українським чиновникам, аби вони мали можливість і надалі боротися із його шкідливим впливом на місцеву молодь, одним словом, Сорос – це тіньовий міністр культури молодої незалежної республіки…
Сергій Жадан “Моя культурна революція” (зі збірки “Трициліндровий двигун любові”)

0

інколи мої гості мене приємно радують

Послання від вдячної авторки своїм читачам

Спасибі Вам, мої любі гості!

Оце вирішила подивитися статистику гостей мого сайту…
Чесно кажучи, коли я побачила, що одна особа сьогодні передивилася 199 моїх творів і при цьому це був не пошуковий бот (перевірила спеціально :)), то мені стало дуже приємно.
Дякую Вам, усі мої читачі – і ті, хто дивиться одну сторінку, і ті, хто дивиться 199 сторінок :).
А ще, звісно ж, відвідувачу із приємним логіном Tet особлива подяка. І за Асадова, і за чай :)

PS: а ще дякую Яндексу за те, що прогулявся сьогодні моїми сторінками цілих 239 разів :)

0

Влюблена

Иногда так хочеться влюбиться и летать на крыльях, подаренных Мужчиной

Влюблена…Это прекрасно!

Деточка, да ты ведь влюблена
Не смущайся. Все равно это заметно.
Ведь когда во всех людей уже зима,
У тебя в улыбке – лучик летний.

Очень видно, когда ты сама себе
Улыбаешься, читая молча книгу.
И заметно твой мечтами полный взгляд…

А ещё, когда вокруг всё очень тихо.
Слышно, что душа твоя поёт.
Так легко.
И день стаёт вдруг ясным.
А дожди с туманами – не в счёт.
Влюблена…
Это так мило и прекрасно :)!

0

схоже, що Кант був правий

Історія однієї мишки :). Мишка просто чудова, тільки інколи дуже непередбачувана :)

Продається мишка компютерна. З характером :)

Сьогодні я зрозуміла що таке “річ в собі“, про яку писав Емануїл Кант. Це – моя мишка від ноут-бука :). Звучить дивно, але це – правда.

Бо вона у мене працює в якомусь цікавому режимі.
Вірніше, час, коли моя мишка від ноут-бука надумається не працювати передбачити нереально.
І саме головне – я не знаю що на неї так впливає!

Може то погода.
А може це якісь-там дівочі настрої (вона у мене вся така гарна, червона із велюровим покриттям :)), а може то наявність сусідських мишаків так діє :).

Уже і говорила з нею, вже і пряничками піддобрялася, і балконом лякала – не допомагає :(.
Одним словом, якщо у когось є засоби впливу на мишку ноутбукову фірми А4Тech, пишіть :)!

PS:  тепер по суті. Хочу я свою “річ у собі” присмирити трохи, і примусити попрацювати на благо Батьківщини і просто дівчини Марини :).
Думаю, що це проблема або з ЮСБ портом або з драйверами мишки (нещодавно переустановлено Windows).
Але щоб не травмувати ніжну дитячу психіку мого ноута, прошу всезнаючих компютерщиків: допоможіть порадою, від чого може час від часу не працювати мишка (не реагує курсор)? Дякую.

0

до Нового Року залишилось…

Гарний малюнок полосатого кота або маленького тигрика - це так мило :)

Білий Тигр. Тобто, Новый год к нам мчиться :)

Взагалі-то мене думки про Новий рік чомусь почали атакувати ще на початку листопада… Подумалося, що час швидко біжить. Навіть не біжить, а просто здає стометрівку на секунди :)

Тому хочемо ми цього чи ні, але він точно буде. Він – це Новий Рік :)
До речі, про це все більше свідчить бажання моїх гостей бачити сайт у новорічному вигляді. Ви ж знаєте, що для мене бажання людей, які приділяють увагу моїй творчості не підлягає обговоренню, а лише виконується :). Тому це теж скоро буде.
Continue Reading

4

Дощило

Сумні вірші про минуле і почуття, яких уже ніколи не вернути

Минуле. Осінь. Дощ. Вогні.

Вірш, на появу якого мені знадобився тиждень і який просто витісняв усі мої думки останні декілька днів.
Після цього вірша я ще раз переконалася у правдивості слів Галини Вдовиченко про письменників

Дощило темними дощами.
Холодним вітром крило світ.
А я дивилась до безтями
Удаль, на чорний оксамит.
Не видно обріїв.
Простори.
Горіли вікна.
І мости
здавалось поєднають скоро…

Хоч ні.
Пробач.
Або прости.
Або забудь.
Чи просто зникни.
У темряві серед дощу
До несподіванок я звикла.
Ти знаєш – звісно, що прощу.

Єдине: в душу не просися.
Тобі там місця вже нема.
Дощило на багряне листя,
І наливало аж сповна.

А я дивилася навколо
Світ холодом дихнув мені.
Замість прощай,
Кажу – ніколи.
Минуле.
Вітер.
Дощ.
Вогні…

3

13 листопада, п’ятниця

Про чорного кота і складності котячого життя, особливо у пятницю

Говорят, не повезёт, если чёрный кот дорогу перейдёт...

Оскільки сьогодні, у п’ятницю, 13-го жоден чорний котик не перейшов мені дорогу, усі жінки ішли назустріч лише з повними відрами, встала я з правої ноги та ще й з балконів усякі непристойності не падали – смію заявляти, що:

  • Не така страшна п’ятниця, 13-го як про неї пишуть… А якщо для когось вона виявилась такою – не сумуйте, завтра обов’язково настане субота, 14-те :).
  • Великий плюс. Коли у п’ятницю, 13-го щось не вдається, то дуже легко шукати причину невдачі: будь то провалений проект чи просто “стрілка” на улюблених панчохах… Винна все вона – п’ятниця :)
  • По-моїм скромним прогнозам, гірше від п’ятниці, 13-го може виявитись понеділок, 16-те. Адже усю невиконану роботу переклали саме на цей не-тринадцятий день… Думаю, що скоро усі будуть лякатися саме цього шістнадцятого дня :).

Але не зважаючи на все, пятниця, 13-те дозволяє усім трудящим вимкнути будильник і забути про слово “робота” рівно на два дні. З чим я Вас і вітаю :)

0

цитата про Париж

Ейфелева вежа - це реальна окраса для Франції та спогадів усіх, хто там побував

Париж... У нього не варто закохуватись!

Слова, варті уваги...

Слова, варті уваги...

Париж – місто неприступне. Закохатися в нього з першого погляду – все одно, що закохатися в модель з обкладинки журналу, котра, хоч і посміхаєтсья звабливо та приязно, однак, друже – не тобі.
Тому не варто, не варто закохуватися в Париж, перебуваючи в ньому на три-чотириденних гарячих путівках…

Любко Дереш “Есеї” (зі збірки “Трициліндровий двигун любові”)

0

речі навколо нас: кодові замки

Відкрити двері завжди легко. Головне - мати правильний підхід до того завдання

Підібрати код до замка? Легко :)!

Не перевелися ще в нашому місті будинки, де на дверях встановлені кодові замки.
Звісно, про те, що останнім віянням моди є домофони і відео-домофони ми писати не будемо.
Адже навіщо ускладнювати життя, коли легким натиском трьох кнопочок двері відчиняються самі? :).

Ще більше я полюбила кодові замки сьогодні, відвідавши одну з таких 5-поверхівок із “кодованими” дверима. Висновки напросилися самі:

  1. Кодові замки покращують процеси мислення. Адже не знавши коду, через три або максимум пять хвилин,  шляхом простих логічних операцій двері перед Вами відкриються :). І код виявляється не таким уже й незнайомим… Час на виявлення коду скорочується, коли на вулиці холодно :).
  2. Наявність кодових замків зігріває :). Це повязано із попереднім пунктом.
    Але ще треба сказати, що жителів підїзду гріє думка, що під’їзд захищений. Не будемо забирати цього позитива :). Хай і надалі так думають…
    Але як відчула сьогодні я – ще більше ці замки гріють тих, хто не знає коду :).
    Бо після декількох хвилин активної діяльності по підбору коду починає припікати думка, що вже скоро сусіди почнуть міліцію викликати :).
  3. Кодові замки примушують задуматися над своїм статусом. І дуже сильно :). Бо як би Ви поставилися до нормально одягненої особи жіночої статі з букетом у руках, що у центрі Подолу підбирає код до замка уже декілька хвилин :)?
  4. Кодові замки сприяють відкриттям. Перше, що відкривається – це двері :). Разом з тим варто відзначити, що відкриваються новітні комбінації пальців. Сьогодні я зрозуміла, що їх можна використовувати у масажній справі, су-джоку і т.д. А також для простого народного спілкування – коли стандартних слів і жестів не вистачає :).
  5. Кодові замки піднімають настрій :). Адже після гостин, відігрівшись і напившись чаю з цукерками… Підійшовши до тих злощасних дверей, де дві години тому підбирався код, сил вистачає тільки на те, щоб широко посміхнутися :).
  6. Найголовніший висновок – кодові замки додають у життя сюрпризів. Особливо це стосується життів тих людей, яких ми любимо і цінуємо…
    Бо завжди приємно подарувати хороший настрій. Хай навіть заради цього доведеться підбрати код до якогось там закодованого замка :).
4

Надоело

Иногда не хватает силы сдерживать свои эмоции. От того рождаются такие стихи

Пишу о том, что уже просто надоело

Мне надоели разговоры, сплетни, склоки
И эта зависть…
Непонятные упрёки.

И эта спешка.
Надоело жить-бежать.
По кругу “дом-работа” и опять…
Кому-то что-то вечно сделать должен
И понедельник с пятницей похожи.

Мне надоела подковёрная игра
По коридорам.

С самого утра
По телефонам
Тает жизнь моя в минутах.
Мне надоели все стандартные маршруты.
Но широко глаза на мир открыв
Я понимаю – нет альтернатив.

И в сущности не здесь,
Так где-то там
Жизнь так же льётся
В сериях из драм.
И в многотомниках неписанных комедий.

Мне надоели джентельмены, также леди.
Что высоко себя наверх несут,
Но падая их встретит не батут,
А жёсткий и протоптанный асфальт.
Но их урок таков.
Их мне не жаль.

Лишь жаль того, что жизнь моя идет,
Проходит в тысячах надуманных забот.
Оставив сотни планов позади.
Сердце сжимается так трепетно в груди.
От мысли, что не в этом жизни суть.
А эти годы…
Мне уже их не вернуть.